Ведута Тетяна ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕПІСТОЛЯРІЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

Ведута Т. М.

студентка магістратури 1 курсу

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Наук. кер.: Мажара Н. С., к. філол. н., доцент

 

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕПІСТОЛЯРІЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

Письменницький епістолярій є невичерпним фактографічним джерелом, що презентує не лише приватний вимір біографії та творчої спадщини митців, а й тогочасний культурно-історичний простір.

Об’єктом нашого дослідження є листи Лесі Українки, написані впродовж 1898-1902 рр. [1], у яких простежується не лише авторська ідентичність, а й специфіка літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст.

В аналізованому нами виданні упорядницею В. Прокіп (Савчук) подано 298 листів Лесі Українки, датованих межею століть. Розкриваючи подробиці особистого життя мисткині, відносини у родинах Косачів-Драгоманових і подаючи мандрівні нотатки з різних міст України та з-за кордону (Італія, Німеччина), епістолярій цього періоду містить чимало фактів і з літературного життя тогочасного суспільства.

Так, із листів Лесі Українки постають обриси діяльності Київського літературного товариства, до якого вона належала разом із матір’ю О. Пчілкою (Косач): «Літерат[урне] общ[ество] процвітає, як бувають вечори з укр[аїнською] програмою, а як з иншою, то ледь бринить, так воно й чередується: один четверг – людей багато «треск и блеск», другий четверг – до 30 не дотягає…» (з листа до сестри О. Косач, 16.11.1899 р., Київ) [1, с. 169]; «Ходила теж на деякі четверги в Літерат[урне] общ[ество], на одному, як тобі вже відомо, сама читала. Один четверг уряджувала мама і читала там про свою Чигиринську подоріж; кажуть вечер був дуже удачний» (з листа до сестри О. Косач, 16.11.1899 р., Київ) [1, с. 170]. Таким чином, дізнаємося про так звані «літературні четверги», які збирали тогочасних митців слова, під час яких презентувалися літературні новинки, аналізувалася якість художніх текстів.

Товариством організовувалися заходи і з нагоди відзначення знаних не лише українських, а й зарубіжних письменників, проте не всі схвально сприймалися суспільством. Так, святкування у 1898 році в Києві 100-літнього ювілею польського письменника А. Міцкевича було розкритиковано окремими представниками західноукраїнської інтелігенції: «Ну, комедія у вас з тим вечором Міцкевича! Ти мені напиши, що там воно врешті вийшло? Дуже цікаво» [1, с. 21]. Навіть за кордоном мисткиня дізнавалася про проведення подібних урочистостей: «Картку з Шевч[енківського] вечора отримала. Спасибі всім підписаним, що не забули на мене, – я їх теж вітаю всіх» (з листа до О. Кобилянської,14.04.1902 р., Сан-Ремо) [1, с. 435].

Традиційними також вважалися виступи письменників у якості літературних критиків із презентацією аналізу доробку колег-сучасників: «Будьте ласкаві, напишіть мені, які знаєте, біографічні відомости про д[обродія] Стефаника, а то як-найшвидше, бо на тім тижні я маю тут в літературному товаристві відчит про буковинських письменників: Федьковича, Вас і Стефаника. Про п. Стефаника не знаю, окрім його творів, нічого, а воно годилось би хоч елементарні біографічні звістки подати… Отже і я буду «критиком»! А що!» (з листа до О. Кобилянської, 01.12.1899 р., Київ) [1, с. 176].

Знаходимо підтвердження фактів заохочення Літературним товариством молодих авторів до творчості шляхом організації відповідних конкурсів: «Оповідання се (скоріш нарис) не було нігде друковане, було тілько подаване на конкурс Київського літературного товариства і отримало премію, товариство збіралось видати його, та якось досі не зібралось» (з листа до О. Кобилянської, 21.08.1899 р., Гадяч) [1, с. 149].

Не оминає Леся Українка у свої листах і тлумачення дискусійних явищ у згадуваному Літературному товаристві, які насамперед були пов’язані з різними суспільно-політичними поглядами та ставленням до модерних тенденцій у розвитку тогочасної літератури: «Останніми часами в Літерат[урному] общ[естві] почалися різні зводи і скандали, касації виборів і т.и.; люде вештаються, по сто раз перемолочують різні «інциденти», кричать до самооглушення, розбивають один одному слух і нерви, і все-таки ні до чого путнього не договорюються» (з листа до сестри О. Косач, 14.04.1900 р., Київ) [1, с. 200].

Перебувачи за кордоном у зв’язку з лікуванням і не маючи змоги фізично долучатися до зборів Літературного товариства, Леся Українка оцінює зміни у літературному процесі за конкретними виданнями, які публікували твори тогочасних вітчизняних письменників і переклади текстів зарубіжних митців, містили інформацію про культурно-освітнє життя в цілому, утверджували принципи літературної критики: «Отримала теж і різдвяне Ж[изнь] и Иск[усство], цікаві все таки там речі, хоч оповідання Сари Бернар само по собі не конечне цікаве – таких багато єсть» (з листа до матері О. Косач, 05.02.1898 р., Ялта) [1, с. 20]; «Спасибі Вам за Гром[адський] Голос і за клопіт про Вістник. Прочитавши по три чч. того і другого, а до того Ваших два листи, я трохи [з]орієнтувалась в гал[ицьких] справах. Прошу і дальших інформацій» (з листа до М. Павлика, 02.03.1899 р., Берлін) [1, с. 107].

Авторка також публікувала на сторінках періодичних видань свої твори та писала критичні розвідки: «Маю тепер обовьязкову роботу: пишу щомісяця літературні огляди до «Жизні», що платить мені за се по 75 р[ублів] за аркуш; гроші се не так і великі, коли зважити, скілько роботи сі огляди вимагають, але я вже взялася за них» (з листа до О. Кобилянської, 14.11.1900 р., Київ) [1, с. 216]; «Збірник «Левада» єсть і в мене, але з нового року щось уже мені ні Вістника, ні Левади не шлють – треба їм про себе нагадати. Оце або сього місяця, або в марті буде надрукована моя «Одержима» і, здається, вийде окремою відбиткою потім» (з листа до матері О. Косач, 03.11.1902 р., Сан-Ремо) [1, с. 387].

На увагу дослідників також заслуговують листи мисткині, в яких вона висловлює своє розуміння художніх творів, просить рідних, знайомих надіслати тексти тих чи інших авторів для ознайомлення, виявляючи зацікавлення до їхньої творчості. Певні листи нагадують мінірецензії, що містять слушні міркування, цінні практичні поради. При цьому Леся Українка завжди обґрунтовувала кожне зауваження чи схвалення: «Про твою поему я давно була тієї думки, що її гріх «маринувати», – посилай лисам, не гаючись! Я певна, що Ста[рицькі] своїм Мазепою не переважать твого Орлового Гнізда, бо, на мою думку, се найкращий з твоїх поетичних творів, а роман певне буде щось a la Богд[ан] Хмельн[ицький]» (з листа до матері О. Косач, 28.11.1898 р., Ялта) [1, с. 31]; «Порівняйте писання (прости Боже!) Коваленка, Катренка, Коваліва, і як там ще вони звучаться ті патріоти-белетристи, що пишуть для патріотів-читачів... У К[обилянської] напр[иклад] в 1-й частині «Царівни» та й у всіх оповіданнях в збірці, скрізь живі буковинські люде, нехай і в профіль, силуетами змальовані…, а в Коваленка і С^о маріонетки з написами «писарь», «становий» і т.и., і ті маріонетки говорять таке, якого ні на Україні, ані де инде в світі ніхто не говорить» (з листа до М. Павлика, 07.06.1899 р. Берлін) [1, с. 142].

Однією з особливостей епістолярію Лесі Українки є наявність самокритики та зіставлення власних оцінок і чужих: «Спасибі за Вашу аж надто ласкаву відозву про мої вірші… Одно тільки, мушу признатись, трохи неприємно вразило мене се власне паралелі між моїми та маминими віршами, се поставило мене в фальшиве положення… Ну, та не мені говорити про критику про мене ж таки» (з листа до І. Франка, 21.10.1898 р., Київ) [1, с. 82].

У листах мисткині також можна зустріти відгуки про стан театру, який використовував набутки тогочасних літераторів. Леся Українка переймалася якістю постановки її драми «Блакитна троянда», при цьому подаючи критичні зауваги щодо кваліфікації театральних труп і якості відібраних для постановки творів, оскільки переважали традиційні п’єси, орієнтовані на масового глядача: «Мені була дуже приємна звістка, що Заньковецька береться за роль Люби; якщо у неї може й не все гарно вийде, то все-таки темперамент, настрій, голос, фігура, обличчя будуть відповідні ролі. Кращої за неї укр[аїнської] артистки я не знаю» (з листа до матері О. Косач, 21.02.1898 р., Ялта) [1, с. 25-26]; «Був тут на масницю Садовський, та велось йому погано, инакше і буть не могло, бо в трупі, окрім його самого, артистів нема, а єсть партачі. Ставили вони все ветош (Сват[ання] на Гонч[арівці], Наталку і т.и), надіючись, що Ялта все одно «новини не видала» (з листа до матері О. Косач, 21.02.1898 р., Ялта) [1, с. 26].

Отже, епістолярій Лесі Українки презентує цінну інформацію про літературне життя на межі ХІХ-ХХ століть крізь призму світогляду мисткині, не обмежуючись її власною творчістю, а розкриваючи тенденції розвитку літератури, подаючи критичні огляди літературних новинок і портрети митців.

 

Література

1.              Леся Українка: Листи: 1898-1902 / Упор. і автор прим. В.А. Прокіп (Савчук). К.: ТОВ «Виданичий Дім «КОМОРА», 2017. 544 с. іл. (серія «Persona»).