Домітришина Ольга, Кобилко Наталія НОВИЙ ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКУ КЛАСИКУ: ФІЛЬМ «БУДИНОК “СЛОВО”. НЕСКІНЧЕНИЙ РОМАН» І РЕП-МЮЗИКЛ «ТИ [РОМАНТИКА]»

 

Домітришина О. С.

студентка 1 курсу

Кобилко Н. А., к. філол. н., доцент

Харківський національний університет внутрішніх справ

 

НОВИЙ ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКУ КЛАСИКУ:
ФІЛЬМ «БУДИНОК “СЛОВО”. НЕСКІНЧЕНИЙ РОМАН»
І РЕП-МЮЗИКЛ «ТИ [РОМАНТИКА]»

 

          Російсько-українська війна зумовила дві тенденції розвитку національної культури: по-перше, ми спостерігаємо появу чималої кількості художніх творів, кінострічок, пісень на воєнну тематику; по-друге, усе частіше сучасні митці звертаються до надбань попередніх епох. У центрі уваги опиняється трагічна доля покоління 1920-1930-х років, яке в українському літературному процесі отримало назву «Розстріляне відродження». У своїй науковій розвідці ми проаналізуємо художній фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» і реп-мюзикл «Ти [Романтика]» проєкту МУР.

Історія незвичного будинку, який за наказом Сталіна було збудовано в Харкові, лягла в основу стрічки режисера Тараса Томенка. Під одним дахом радянська влада зібрала кращих письменників, акторів, режисерів, художників, що на той час розцінювалося як визнання їхнього таланту. Проте насправді Будинок «Слово» був зручним інструментом контролю української інтелігенції, яка прагнула свободи розвитку власної культури. Сценаристка Любов Якимчук визначає жанр фільму, як «драма з детективними елементами» [2]. Головні герої пишуть романи, вірші, влаштовують зібрання, обговорюють тенденції розвитку літератури. Але маємо й іншу сторону їхнього життя: постійний пильний нагляд, прослуховування, доноси й вигадані звинувачення, а згодом і таємні зникнення митців. Кінокритик І. Кромф акцентує увагу на надскладному завданні режисера, яке полягає в тому, що «реальних історичних персонажів дуже багато, кожен з них – харизматична, а іноді геніальна особистість, яка варта окремого фільму. Кожного треба показати в кіно, але при цьому не розтягнути його хронометраж на десятки годин» [1]. І Т. Томенку це вдалося. Крім того, він «десакралізує хрестоматійні образи українських класиків і створює масивну історичну драму літераторів, які проживали звичайне життя, що обірвав сталінський маховик» [1]. У фільмі ми бачимо плеяду українських митців (М. Хвильового, М. Семенка, П. Тичину, В. Сосюру, Л. Курбаса, М. Йогансена, Г. Епіка, М. Ялового, Р. Троянкер та ін.), їхню дружбу та конфлікти. Щоб правдоподібно відтворити деяких персонажів, риси характеру та поведінки, сценаристи використали матеріали справ засуджених поетів.

           Після виходу на широкі екрани кінострічка викликала неоднозначні відгуки. Подаючи реальну історію репресій української інтелігенції 1920-1930-х років, автори уводять вигаданих персонажів. Так перед глядачем постає Володимир Акімов, який намагається досягти визнання будь-якою ціною. Не маючи таланту, він займається прослуховуванням і доносом на інших, тих, чиї погляди відрізнялися від політики держави. Він без вагання привласнює п’єсу «Комунари» М. Хвильового, тисне руку Б. Брехту, який його вітає з дебютом. І хоча це вигадані сцени, автори підкреслюють поширену практику тогочасного періоду, коли графомани й сексоти користувалися всіма благами держави.

У кінострічці «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» сценаристи показують два світи: комуністичний рай для В. Акімова та комуністичне пекло для мешканців Будинку «Слово», яких катували, розстрілювали, відправляли на заслання; світ достатку та голодне українське село 1932-1933 років. Атмосфера терору з кожним епізодом підсилює відчуття напруги. І якщо в українській культурі образ дому асоціюється з простором людини, у якому вона відчуває захист, то у фільмі він перетворюється на символом знищення цілого покоління творчої інтелігенції.

Митцям Розстріляного відродження присвячений альбом-мюзикл «Ти [Романтика]» освітнього проєкту МУР, створеного під час повномасштабної російсько-української війни. Музиканти переосмислюють тексти поетів 1920-1930-х років, а також наводять маловідомі біографічні факти. Як зазначають самі автори: «Коли ми робимо письменників більш людяними, вони стають не просто прізвищами на папері» [3]. Якщо у фільмі «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» головним героєм виступає М. Хвильовий, то в мюзиклі – П. Тичина. На думку авторів проєкту, саме постать П. Тичини в контексті періоду Розстріляного відродження є однією з найтрагічніших. Перший трек альбому «Ще до того, як колись» описує суперечливість образу митця: «Що одночасно можна бути генієм і зрадником, поетом України і радянським ватником, дудкою, месією, символом любові…». Музиканти заглиблюються в біографію П. Тичини, описують його входження в українську літературу, навчання в семінарії і суботи в М. Коцюбинського. Автори проєкту відтворюють трагедію поета, який «грав на сонці» і змушений зректися свого кларнета, перетворитися на ідеального письменника сталінської епохи.

В альбомі ми простежуємо два часових проміжки: минуле (відкриття будинку «Слово» у Харкові, початок репресій українських митців) і сучасне (російсько-українська війна). Так, згадуючи про Сосюру-бійця, музиканти акцентують увагу на топосі міст Донбасу, а нищення творчої інтелігенції простежується і сьогодні. Автори проєкту МУР стверджують, що «у минуле можна дивитись, як у дзеркало», а література заслуговує збирати стадіони.

Таким чином, повномасштабна російсько-українська війна зумовила потребу збереження та популяризації національної культури. Усе частіше сучасні митці (режисери, музиканти) звертаються до періоду Розстріляного відродження, проводячи паралелі із сучасністю.

Література

1. Кромф І. «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Протистояння молі й генія. URL: https://lb.ua/culture/2024/05/09/612483_budinok_slovo_neskincheniy.html 

2. Куришко Д. Фільм «Будинок “Слово”». Що правда, а що вигадка. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cn0rny48znjo

3. Чернєцова К. Література завжди в кишені: чим займається освітній проєкт МУР. URL: https://gluzd.org.ua/special_projects/novyi-pohliad-na-ukrainsku-literaturu-ta-istorychnyi-miuzykl-chym-zaimaietsia-osvitnii-proiekt-mur/