Дімірова Наіна ФАКТОР ТІЛЕСНОСТІ В МАЛІЙ ПРОЗІ В. ВИННИЧЕНКА

 

Дімірова Н. Ю.
студентка 4 курсу

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (м. Миколаїв)

Наук. кер.: Гурдуз А. І., к. філол. н., доцент

ФАКТОР ТІЛЕСНОСТІ В МАЛІЙ ПРОЗІ В.  ВИННИЧЕНКА

У літературному процесі цифрової доби, як не парадоксально, все більшу увагу має тілесності фактор. Ця епоха характеризується трансформацією мислення, картини світу, гендерних ролей, моделей стосунків та ролі жінки в сучасному світі. Все більше викликають інтерес при цьому традиції реалістичної й модерністської літератури, хоча і в іншому антуражі, зокрема аспекті тілесності. Саме тілесність перебувала у фокусі ряду провідних українських модерністів і чи не найполемічніше втілилася в прозі Володимира Винниченка, чия багато в чому експериментальна проза припадає на порубіжжя XIX–XX ст. Модернізм  привніс суттєві зміни у світову філософію, політику, мистецтво та літературу. Попри криваву епоху, українські митці намагалися не лише крокувати в ногу з закордонними колегами, а й часто становили авангард розвитку світових процесів. Свідченням цього є, зокрема, й твори з вираженим еротичним складником.

Зазначимо, що еротичне в літературі – це не епізод, не сцена, де описують інтимну близькість, а в цілому пронизаний чуттєвістю текст. До зображення еротичного зверталися в цей час також Ольга Кобилянська у «Природі» (1897), Михайло Коцюбинський у «Поєдинку» (1902), Микола Чернявський у «Варварах» (1908). «Українська еліта, як і європейська, жила революційним настроєм протесту щодо принципів традиційної моралі. Спостерігалася мода на опис та обґрунтування «вільної любові» в художній літературі [2]. Показові в зазначеному контексті новели Володимира Винниченка «Рабині Справжнього» (1907) і «Таємна пригода» (1910) довгий час були приховані, щоб не псувати імідж письменника-революціонера.

Новела «Рабині Справжнього» є філософською й урбаністично-еротичною. Герої тут розмірковують про Дійсність та Ілюзію (що і є рабинями справжнього), про екзистенційну самотність людини, коли вона залишається сам на сам із собою та своєю самотністю. Герой В. Винниченка жадає жіночого тепла та ласки. У той час, коли усі шукають чесної, моральної та ідеальної, він «…зовсім не чесної, не моральної й неідеальної шукав, а просто женщини» [1, с. 34]. Він кожного вечора блукає вулицями міста, але не в пошуках сексу, а таємниці, любовної гри, пригоди, і зустрічає нарешті ту саму: «У неї глибокі, темні очі, які кличуть сміливо, просто» [1, с. 37]. Як бачимо, чоловіка вражає не стільки тіло, скільки таємниця, яку потрібно розгадати.

Усі пʼятнадцять хвилин, поки вони йдуть до будинку жінки, герой почуває себе щасливим, живим, мріє про таку жадану жінку, уявляє їхні ночі та ранки, – тобто перебуває в полоні Ілюзії. Та чи то повія вводить його в оману, чи то шокує зіткнення з Дійсністю, але, тільки почувши її брутальну мову і побачивши при світлі трухляве тіло, він застигає в невимовному жахові. Так, в один момент усі ілюзії розбивається.

Новела «Таємна пригода» розкриває сутність сучасної жінки, яка хоче мати дитину «без усяких там ваших шлюбів, батьків, кайданів і такого іншого»[1, с. 64]. Кохання парубка тут підкріплюється таємничістю жінки, яка нічого про себе не розповідає, не називає власного імені і цього ж вимагає від партнера. Жінка почуває себе самотньою, а з її небажання мати шлюб можемо зробити висновки, що одного разу їй розбили серце. У той час, як парубок віддає усього себе коханій, закохуючись у неї з кожним днем сильніше, ця жінка використовує юнака та наближається до своєї мети. «Вона сама ніколи перша не обнімала його і в обіймах не виявляла особливої жаги; але видно, не зоставалась байдужою. Разів два-три, мабуть, захоплювалась і шепотіла щось ніжне й жагуче, але тут же спамʼятовувалась і була потім трохи холодніша з ним» [1, с. 60].

Жінка вагітніє – мети досягнуто, а парубок залишається самотнім та розгубленим, стримуваним обіцянкою не слідувати за коханою жінкою та відпустити її. А відпустити – значить втратити кохання назавжди.

Особливої уваги заслуговує екранізація новели «Момент» (1910) режисером Олександром Тесленком у контексті фактору тілесності. Кохання для головного героя – це мить, жагучий момент. Головні герої зустрічаються в умовах, коли їхнім життям загрожує небезпека, коли цей момент може стати останнім. У цих умовах між героями спалахує пристрасть, виникає напруга, оголюються почуття і душі. Закохані не називають одне одному імен, та й чи потрібні імена, коли не сьогодні-завтра їх можуть поховати у безіменній могилі. Погляди, дотики, биття сердець – це момент їхнього кохання, яке не матиме продовження. Еротичний аспект у режисерському рішенні фактично опускається (закохані падають на траву, цілуються – й одягаються в наступному кадрі). Головна героїня каже: «Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб потім ніколи не вмирати. Щастя – це момент. Далі – пошлість, буденність…» На згадку про кохану в героя залишається лише її біла хустка.

Проаналізовані новели підносять кохання, самотність, щастя, біль і смуток – тобто справжнє, реальне життя, у якому жінка постає в новому світлі, у новій ролі. В. Винниченко відкриває нові горизонти в осмисленні еротичного аспекту, демонструючи, що чуттєвість у літературі – не лише фізичний контакт, а глибоке емоційне та психологічне напруження. Еротичний аспект, на нашу думку, тісно повʼязаний із художнім експериментом, роль якого полягала у протесті проти сірості, буденності, традиційності. Письменник не лише порушує табуйовані теми, але й закладає основи для переосмислення ролі тілесного в українській літературі. Еротичність у його текстах виявляється не у відкритості, а в загадковості, напрузі, мрійливості та боротьбі між Ілюзією і Дійсністю. Це підтверджує, що тілесність – це невід’ємна частина людської природи, а її дослідження в літературі є частиною глибокого філософського дискурсу.

В. Винниченко виводить образ жінки за межі стереотипів, роблячи її не лише обʼєктом бажань, а активною учасницею ідеологічної та емоційної гри. Через цей підхід автор продовжує традиції європейського модернізму, збагачуючи їх українською автентичністю. У сучасних авторів тілесний, зокрема еротичний, акцент проявляється як у традиціях модерніста, так і в більш вибагливих, хоча й предметних формах. Студіювання традицій та інновацій у цій проблематиці, а також їхня оцінка становить коло актуальних питань нині.

 

Література

1.  Таємна пригода. Антологія української еротичної прози межі
ХІХ–ХХ ст. упор. Є. Плясецький; передм. Г. Пагутяк. Київ: Yakaboo Publishing, 2023. 576 с.

2.  Томенко М. Теорія українського кохання. URL: http://dotyk.in.ua/tomenko.html (дата звернення: 14.01.2025).