Пустовойтенко Тетяна ХУДОЖНЯ РЕЦЕПЦІЯ ФЕНОМЕНУ ІНАКШОСТІ В ПРОЗІ О. САЙКО

 

Пустовойтенко Т. С.

студентка 1 курсу магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н.В., к. філол. н., доцент

 

ХУДОЖНЯ РЕЦЕПЦІЯ ФЕНОМЕНУ ІНАКШОСТІ

В ПРОЗІ О. САЙКО

 

Інакшість – складний феномен, який є предметом дослідження різних наукових галузей, зокрема філософії, психології, фольклористики, етнографії, літературознавства тощо. Причиною активного зацікавлення ним є бажання утвердити толерантність у ставленні до інакших людей. Проте цей термін можна трактувати в ширшому розумінні, адже інакшість – це не лише про того, хто має певні вади, а й про того, хто наділений особливим талантом, веде інший спосіб життя, відрізняється від однолітків, тобто інакшість – це ознака соціального різноманіття. У межах нашого дослідження ми послуговуватимемося визначенням Н. Горбач, маючи на увазі під інакшістю «наділення літературного персонажа характеристикою або комплексом характеристик, які можуть стосуватися фізичного здоров’я, психоемоційного стану, вроджених чи набутих ознак зовнішності, гендерних, вікових, культурних, релігійних, поведінкових, мовних чи будь-яких інших проявів і тим самим вирізняти його з-поміж оточення» [1, с. 150].

Однією з сучасних авторок, яка звертається до широкого спектру проблем особистого різноманіття, є львівська письменниця Оксана Сайко. Не зважаючи на це, її проза під заданим кутом зору ще чекає на свого дослідника. Виняток становить стаття Н. Горбач «Проблема дестигматизації хворого в повісті О. Сайко «Птахи завжди повертаються»», в якій не лише проаналізовано заявлений твір, але і окреслено типологію головних та другорядних персонажів у повістях письменниці «До сивих гір» (2015), «Поки впаде зірка» (2015), «Птахи завжди повертаються» (2017), «Волоцюги» (2017), «Нетутешній» (2018), «Майже казка» (2018) і романі «Забута мелодія» (2019) тощо. «Огляд системи персонажів цих творів, – на думку дослідниці, – переконує в тому, що вони підпадають під широке розуміння інклюзії, котре включає не лише осіб із інвалідністю чи серйозними порушеннями розвитку, але й представників різних потенційно вразливих груп» [2, с. 168]. Метою нашої розвідки є дослідження феномену інакшості у творчості О. Сайко.

На сьогодні багато дослідників дискутують на тему людського різноманіття, адже сучасна дитина зростає в інформаційно-глобалізаційному середовищі, де часто панує стереотипне уявлення про інакших як про обмежених та недієздатних. 2019 р. українські інтелектуали, педагоги та письменники об’єдналися для створення збірки творів про свободу та інакшість (з версією шрифтом Брайля для людей з обмеженням зору), до написання якої долучилися Алім Алієв, Софія Андрухович, Юрій Андрухович, Ольга Балашова, Андрій Бондар, Євген Глібовицький, Анатолій Єрмоленко, Володимир Єрмоленко та ін. Ціль цього проєкту – розповісти соціуму про те, що іноді всім доводиться почувати себе чужими та інакшими, проте це є нормою. У повісті «140 децибелів тиші» А. Бачинський показує особливих дітей, які в попри труднощі змогли соціалізуватися. Головний персонаж Сергійко – приклад не безпорадної людини, яка через глухоту не може вижити у світі без сторонньої допомоги, а навпаки – здатен підставити плече іншим, з ризиком для себе порятувати свою подругу Яринку зі складної життєвої ситуації.

У прозовому доробку О. Сайко показано психологічний портрет героїв, їхній внутрішній світ. Її твори орієнтовані не лише на підлітків, а й на тих, хто шукає у світі своє «я», хто самотній та незрозумілий оточенню. Яскравим прикладом є повість «Птахи завжди повертаються». Головна її героїня – самотня та нещаслива: «Я часто щось записувала в зошит, сидячи на підвіконні, бо саме там у мене з’являлося таке бажання. Це були не спогади, а передчуття того, що мало б статися, але чомусь не відбулося… І мої фантазії. Я нікому не показувала своїх записів. Звісно, за винятком лікаря. Він єдиний міг умовити мене дати йому все це прочитати» [5, с. 5]. У творі ми бачимо «інакших» – тих, яких не намагаються зрозуміти, яких витісняють із середовища, яких просто не люблять. Але читач симпатизує головній героїні, котра, побувавши у закладі, який називають «божевільнею» й повернувшись у «світ», ще більше переконується, що соціум – не для неї. Бо занадто він підступний, жорстокий, фальшивий: «І чому воно так є? Я часто думаю про те, чи можливо, щоб зло зникло цілком? Це так боляче... Так боляче стикатися з ним і розуміти, що ти нічого не можеш вдіяти, щоб його здолати, бо твоїх зусиль замало... Бо ти є малим і слабким, мов блощиця... Хоча іноді вистачає робити просто якісь приємності, якісь маленькі добрі вчинки... Якби всі того прагнули й так чинили, яка ж гармонія запанувала б у світі!» [5, с. 35] Кожен із нас зосереджений на власному житті, власних потребах, а про те, щоб робити світ хоча б трохи добрішим – байдуже: «Божевілля дає мені чудову можливість займатися своїм ділом. Там, за брамою, мені того не давали. Мене зняли з посади завкафедри, за спиною плели інтрижки ці нікчемні й бездарні доценти, які розвели хабарництво. А тут принаймні мені не заважають, хоча інтелігенції тут мало» [5, с. 49], – розмірковує один із персонажів твору.

Інший аспект феномену інакшості демонструє повість «До сивих гір», яка, на нашу думку, повинна бути винесена для обов’язкового прочитання у середніх чи старших класах школи. У книзі підлітки можуть знайти відповіді на питання, які їх хвилюють. Цей твір пронизаний теплотою та добром, у ньому показано звичайних підлітків із незвичайними долями, внутрішній світ яких близький кожному. Головна героїня Яська має нелегке життям: мама померла, а рідний батько її соромиться. Поява мачухи із сином додають лиш проблем дівчинці-підлітку. Яся особлива, бо має горб. А ще її самозаглибленість, неспішність односельці сприймають за недоумкуватість. Дорогою до «сивих гір» вона зустрічає Михайла, який вчить її, що люди не люблять не таких, як вони. Треба навчитися не помічати цього. У повісті порушені проблеми жорстокості і свавілля по відношенню до людей, які самі не можуть себе захистити: односелець-підліток хотів зґвалтувати дівчину, а дітвора кидала каміння саме по її горбу. На прикладі жорстокого поводження дітей повість навчає помічати інакшість інших і толерантно ставитися до неї, вчитися долати власні упередження. Цей твір вчить бути людяними, розуміти, що всі різні, але однаково хочуть бути щасливими. Повість О. Сайко заслуговує уваги кожного підлітка, адже саме на такій літературі має зростати молоде покоління.

Ще один емоційний твір О. Сайко – «Забута мелодія». Спочатку ми занурюємося у таємний світ минулого, в якому показано непросту долю забутого генія. Спершу можна подумати, що це детектив, проте, коли ми заглиблюємося у прочитання, то розуміємо, що авторка пише про складні стосунки доньки й батька, про нерозуміння з боку близьких, про перший поцілунок та перше кохання. Головня героїня Романа – доросла щира дівчина, проте поводить себе як підліток, адже образилася на батька за те, що він привів додому нову дружину. Як наслідок – переїжджає у провінційне містечко, винаймає старий дім та поселяється у ньому. Проте батько не розуміє її: «Я завжди бачив тебе кимось більшим, аніж просто посереднім музикантом. Хіба ж ця втеча – не зрада мрій? Бо інакше, ніж втечею, твій вчинок назвати не можу. Хоча, я тебе розумію, тобі хочеться бути незалежною… І це бажання, безсумнівно, заслуговує на повагу. Але якими бачиш ти свої перспективи в цій провінції, у звичайній музичній школі? У твоєму вчинкові бачу дитячу впертість, надмірну емоційність, егоїзм...» [4, с. 15] Типова історія з життя: батьки хочуть, щоб їхня дитина навчалася на лікаря, а та хоче бути акторкою. Нерозуміння з боку рідних боліло Романі, адже батько не приймає того, що вона працює вчителем у музичній школі, бо дівчина не просто «посередній музикант»... Саме так у творі проявляється інакшість Романи – жити усупереч бажанням батька, бути не такою, як він того хоче.

Отже, у прозі О.Сайко інакшість героїв допомагає розкрити їх переживання та внутрішні конфлікти. Її персонажі – ті, кого не завжди приймає суспільство, проте вони завжди знаходять у собі сили залишатися собою. Творчість авторки, на нашу думку, здатна сприяти формуванню толерантності, емпатії, підтримці особистого різноманіття.

Література

1.   Горбач Н. Проблема дестигматизації хворого в повісті О. Сайко «Птахи завжди повертаються». Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка». 2024. Т. 1. № 80. C. 167–172.

2.   Горбач Н. Художня рецепція феномену інакшості як підґрунтя інклюзії (за повістю Д. Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая»). Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету. 2023. Вип. 65. Т. 1. С. 148–153.

3.   Сайко О. До сивих гір. Київ : ТОВ Піраміда, 2015. 140 с.

4.   Сайко О. Забута мелодія. Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. 272 с.

5.   Сайко О. Птахи завжди повертаються. : Академія, 2017. 86 с.