Горбач Наталія, Міщенко Софія ЖАНРОВА СТРАТЕГІЯ «ОКУПАЦІЙНИХ ФРЕСОК» Є. ГУЦАЛА «СПІВУЧА КОЛИСКА З ВЕРБОЛОЗУ»

 

Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

Міщенко С. Ю.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

 

ЖАНРОВА СТРАТЕГІЯ «ОКУПАЦІЙНИХ ФРЕСОК» Є. ГУЦАЛА

«СПІВУЧА КОЛИСКА З ВЕРБОЛОЗУ»

 

Складність і неоднорідність жанрової природи малої прози Є. Гуцала спонукає дослідників і сьогодні шукати її нові інтерпретації на межі літературних жанрових форм та різних видів мистецтва. Мета нашого дослідження пов’язана з потребою дослідження жанрової природи книги Є. Гуцала «Співуча колиска з верболозу», що стала квінтесенцією малої епіки автора. Вона неодноразово ставала об’єктом літературознавчих студій У. Баран, І. Бойцун, І. Глотової, О. Єременко, Т. Качак, Н. Мафтин, Л. Тарнашинської та ін. при дослідженні дитячої та військової тематики, жанрової специфіки, поетики, проблематики творчості автора. Проте заявлений аспект не аналізувався, що дає підстави говорити про доцільність його розгляду.

У центрі уваги митця – історія життя мешканців села Овечаче на Вінниччині, що потрапило в епіцентр Другої світової війни. Головні герої – баба Ликора та її маленький онук, чиїми очима ми дивимося на світ і через свідомість якого оцінюємо вчинки та людські характери. У підзаголовку вміщено авторське розуміння цієї смислово-естетичної єдності – «окупаційні фрески». Жанр завжди передбачає, що в читача виникають якісь очікування щодо формально-змістових особливостей твору. Помітною образністю наділені літературно-живописні жанри: наприклад, акварель («На камені» М. Коцюбинського), етюд («По дорозі в Казку» Олександра Олеся), новела-пейзаж («Кличе в осіннє поле» Є. Гуцала). О. Єременко, міркуючи над асоціативним рядом, що виникає під час тлумачення поняття «фрески», зазначає, що від них ми очікуємо «яскравої свіжості барв, невимушеності, але водночас унормованості композиції, умовності й епічності» [3, с. 6]. На нашу думку, Є. Гуцало вкладав подібний зміст у формулювання підзаголовку й жанрового визначення одночасно. Однак епітет «окупаційні» вказує «на переакцентування візії війни» [1, с. 174], зміщує смислові та настроєві акценти: перед нами – не позитивні й добрі ретроспекції з життя наратора, а багатоманітне й неоднозначне буття в час німецької окупації.

Термін «фрески» зі сфери монументального живопису налаштовує читача, з одного боку, на чуттєво-емоційне сприйняття окупаційної реальності, а з іншого – вказує на множинність її картин (повість складається з 39 оповідань та новел). Крім того, фреска асоціюється із невеликим завершеним твором. У багатьох фресках «Співучої колиски з верболозу» можна виокремити такі складники: початок – тривалий розвиток подій – раптова драматична кульмінація – розв’язка. Це, власне, співвідноситься зі структурою класичної новели, що є невеликим епічним твором із напруженим сюжетом і несподіваною, іноді трагічною, кінцівкою. Такими є фрески «На річці», де ідилічна сцена спостереження за качками переривається пострілом; «Тітка Секлета з коровою і літак», у якій баба Ликора, онук та тітка Секлета ледь не потрапили під обстріл німецького винищувача; «Мастять хату», в якій Ликора намовляє Вустю піти на умови двох колаборантів, щоб врятувати родича.

Можемо виділити в «окупаційних фресках» кілька ліричних портретів, які не тільки презентують окремих персонажів, а вплітають їх долі в загальний історичний контекст («Кінь», «На оденках», «Корній Потуга стріляє»).  

Оскільки книга має ретроспективну спрямованість, основну частину фресок можна співвідносити з новелами-спогадами, причому на час розповіді нарація мовби роздвоюється. З одного боку, наратор – він же головний герой – залишається дорослою людиною, яка переповідає та аналізує свої дитячі почуття, але з іншого – ми дивимося на світ очима онука баби Ликори.

Наскрізною рисою книги є ліричність пейзажних і побутових замальовок, характеристик деяких персонажів. Наприклад, тут є імпресіоністичні новели настрою, в яких відсутня чітка фабула, а основний акцент спрямовується на зміни в психологічному стані та думках головного героя. Такі твори позбавлені дидактизму і головною в них є постать маленького наратора, а не дорослого автора («Чого тільки немає на віковічному дубі») Деякі фрески нагадують настроєві замальовки, майстерно поєднуючи імпресіоністичну мінливість та експресіоністичну загостреність світовідчуття («Де батько-мати?»).

Є. Гуцало не приховує правду про події, що розгорталися на теренах України в першій третині ХХ ст.: прихід нової влади, примусова колективізація, Голодомор, Друга світова війна й німецька окупація. Кожна фреска розкриває нову грань тодішнього буття. У новелах «Божевільна», «Поминки», «Прокіп Дудка забалакав» розповідається про жахливі наслідки Голодомору 1932–1933 рр. Важливе завдання «фресок» полягає і в зображенні того, як війна проникає в людську долю. Вона завдає шкоди («У Забарі»); руйнує сім’ї («Поминки», «Де батько-мати?», «Сліпа», «Онися, онука дідова»); несподівано викриває лиху натуру людини або несподівані риси в натурі знайомого персонажа («Корній Потуга стріляє», «Німці!», «Мастять хату», «Червоний півень») тощо. Є. Гуцало зображує різні людські типажі, показує, як по-різному війна формує нові характери. Образи персонажів перегукуються між собою, як-от Корній Потуга й Прокіп Дудка («Поминки», «Прокіп Дудка забалакав»); протиставляються один одному, як Фрося, котра понівечила себе, щоб не потрапити німцям до рук, і Онися, котра стала повією, намагаючись пристосуватися до життєвих обставин («Фрося», «Онися, онука дідова») тощо.

Незважаючи на історичні трагедії, «Співуча колиска з верболозу» сповнена надії та життєствердності. Цьому сприяє дитяча щирість головного героя. Його сприйняття світу викликає у читача посмішку й розряджає атмосферу гнітючих епізодів, як у фресці «Щось страшне коїться», коли дитина вперше бачить патефон. Як ніхто інший, головний герой відчуває свій зв’язок із природою та її силами (фрески «На черешні», «Зеленіє віковічний дуб»). Підмічати прекрасне в буденних речах головного героя учить баба Ликора. У фресці «На річці» вони весело спостерігають за пташиними змаганнями: «Як заворожені, селезні водночас наче розбігаються від качечки в різних напрямках…, а то вже вони пускаються по колу довкруж неї, а то вони пірнають під воду – й виринають водночас, тримаючи в дзьобах по кілька стебелець водяної кропивки, а то вони вже зійшлися груди в груди й торкаються дзьобом дзьоба. Напружуються – й спинаються догори стовпчиками, стоять – хто довше отак встоїть, тримаючи в дзьобах кропивку» [2, с. 10]. В оточенні дорослих людей дитина вчиться спілкуватися зі світом, розрізняти добро й зло.

Твори збірки можуть читатися і як логічно завершене змістове ціле: новели «На річці», «Корній Потуга стріляє», «Сумне весілля у Вівсяниках» хоч і мають указівки на персонажів із власною історією або ретроспективні події, та все ж можуть бути прочитані окремо від загального контексту. Деякі ж із них існують як дилогія («Прокіп Дудка забалакав» і «По правду до Прокопа Дудки»).

Невеликий обсяг «окупаційних фресок» Є. Гуцала «Співуча колиска з верболозу», у більшості випадків лінійний сюжет із довгими зав’язкою та розвитком дій і стрімкими, часто несподіваними кульмінацією та розв’язкою, дали підстави акцентувати в дослідженні близькість фрески з різновидами новели (безфабульною новелою, новелою настрою, новелою-спогадом, новелою-пейзажем тощо). Притчевість та філософська наснаженість, синестезійність, риси імпресіонізму й експресіонізму, базовані на сполученні ознак живопису та літератури, ліричність, образна виразність, багатство художніх засобів визначаються як домінантні ознаки творів збірки.  

Література

1.  Горбач Н. Наратування Голокосту в повісті Є. Гуцала «Співуча колиска з верболозу». Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. праць. Філологічні науки. 2020. № 2. С. 172–178.

2. Гуцало Є. Співуча колиска з верболозу. Окупаційні фрески. Київ : Веселка, 1991. 284 с.

3. Єременко О. Інтерсеміотичні тропи як жанротворчий чинник. Літературний процес: методологія, імена, тенденції : зб. наук. праць. Київ : Київський університет ім. Бориса Грінченка, 2013. № 2. С. 6–9.