Яровенко Тетяна АЛЬФРЕСКО МІЛІТАРНОГО ПОЛОТНА: РОЗМАЇТТЯ ФОРМ ВИРАЖЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ КНИГ О. КРАСНОПОЛЬСЬКОЇ «ДРУЗКИ БОЛЮ ТА ВІРИ» ТА С. ЖАДАНА «АРАБЕСКИ»).

 

Яровенко Т. С.

вчитель української мови та літератури, к. філол. наук

Харківський приватний ліцей «Перша українська школа»

 

АЛЬФРЕСКО МІЛІТАРНОГО ПОЛОТНА: РОЗМАЇТТЯ ФОРМ ВИРАЖЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ КНИГ О. КРАСНОПОЛЬСЬКОЇ «ДРУЗКИ БОЛЮ ТА ВІРИ» ТА С. ЖАДАНА «АРАБЕСКИ»).

 

Загальна атмосфера «неотурбулентності» (Я. Верменич «Українсько-російське пограниччя». Київ, с.7) мотивували цілком виправдане зацікавлення літературою «воєнної тематики», тобто стався той випадок, коли «художня правда» набула в соціумі більшої привабливості та довіри, ніж факти реальної дійсності. З огляду на вищезазначене необхідно артикулювати принаймні два суттєві моменти, що корелюють з проблемою, сформульованою в назві студії:

По-перше, Значний відсоток літературно-читацької спільноти України довгий час перебував під магічним впливом воєнної лектури ХХ століття, тобто зростав та виховувався на воєнних творах передусім радянської традиції, авторам котрої безмежно довіряв (насамперед, романи й повісті письменників-фронтовиків В. Астаф’єва, В. Бикова, Ю. Бондарева, А. Дімарова, О. Довженка тощо). Задля справедливості необхідно визнати, що, відкидаючи ідеологічні нашарування, посутній вплив загальнодержавних засобів глорифікації подій Другої світової (у форматі Великої Вітчизняної), важко заперечити й художньо-естетичну вартість створеного вищезазначеними літераторами. До того ж сама дійсність актуалізує нове прочитання класики з огляду на реалії сучасної воєнної кампанії та проведення аналогій у сприйнятті сутності війни загалом як антигуманного злочинного дійства світової історії від Біблійних часів, наприклад, усім відомі з інформаційних повідомлень т. зв. «м’ясні штурми» з дивовижним співчуттям рядовому воякові змальовані ще Олесем Гончаром у «Прапороносцях» (епізод відбору Брянським артилеристів для піхотного штурму) або лобові атаки до повного знищення студентських батальйонів у романі того ж автора «Людина і зброя»). Типові прояви  нелюдяності тактичних методів війни демонструють глибокий психологізм зображення останнього бою партизанів Оксена Гамалії у «Вирі» Г. Тютюнника і подібну ж ситуацію з республіканцями Ель Сордо на вершині безіменного іспанського пагорбу в романі Е. Гемінгвея «По кому подзвін». На доказ знищення партизанів, а головне на пострах окупованому населенню, німці виставляють тіла загиблих на огляд в рідному селі Гамалії, іспанські фашисти відрізають голови загиблих з такою ж метою. Останнє корелює з оповіданням Г.  Вдовиченко «Госпіталь. Розвантажувальні дні»: «Про Василя писали усі засоби масової інформації: йому у полоні сепаратисти відрубали руку сокирою за татуювання Слава Україні! [2, c.17]».

Реалії нинішньої російської окупації мало чим відрізняються від змальованих С. Жаданом у поезіях попередніх років: «Переваги окупаційного режиму» [3, с. 659–660] та «Станси для німецько-фашистських окупантів» [3, с. 661–663], надто коли звернути увагу, перефразовуючи автора, на деталі не характерні для вже доволі віддаленого відтинку історичного дійства: ( строфа Ж) [3, с.662], «пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,/ гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель» ( строфа И) [3, с. 663].

По-друге, перші позиції у створенні воєнного наративу традиційно посідає поезія як найбільш оперативний літературний жанр, чому вагомо сприяє , на наш погляд, використання її в музикальних композиціях знакових колективів «Океан Ельзи», «Діти Фрістайла» та чи не найбільш популярного на сьогодні рок-гурту «Kozak System». Прикладом може слугувати композиція «Вижити до ранку»: на першому плані людське переживання зафіксоване у Слові (текст – воїн ЗСУ Юрій Федоренко «Ахіллес»), на другому – людська емоція, виражена мелодією (музика – також воїн ЗСУСергій Соловій) поєднані вокалом Івана Леньо дають вражаючий синергетичний ефект людського усвідомлення пограничного стану «життя/смерть» та усвідомлення цього стану і відчуття співпричетності чималої аудиторії, далеких від фронту цивільних.

Щодо прозових творів літературознавці однозначно вважають питання складнішим, оскільки для створення широких епічних речей необхідна часова дистанція для осмислення, Винятком є доробок поки що нечисленного корпусу письменників-комбатантів, серед яких найбільш відомі імена ветеранів-АТОвців Б. Гуменюка, В. Бурлакової, Д. Степаненка. Питання в тому, що потенційні учасники літературного процесу не мають досвіду опрацювання воєнного матеріалу, об’єктивно з огляду на інтенсивність бойових дій це неможливо просто фізично. Але з другого боку про війну ніхто не напише краще, ніж ті, хто через неї пройшов. Це пояснює переважання в прозовій царині також малих динамічних форм етюду, есею, новели що склали збірку Ірени Карпи «Волонтери»,; інколи форма потрапляє в назву збірок, як у нашому випадку друзки, арабески, а ще історії (Л. Охріменко «Волонтерські історії»)

Питання цілісного огляду літературного доробку воєнної доби (автор свідомо окреслює межі відліку 2014 роком і кульмінацією Великого Вторгнення рОСІЇ в Україну 2022 року) з метою представлення загальної картини українського літературного руху – з одного боку наразі залишається дискусійним, хоча, з другого, – факт успішного проведення Міжнародної наукової конференції у Черкасах [1], засвідчує безумовне зацікавлення науковців літературним доробком зазначеної тематики. Статті учасників конференції репрезентують широкий спектр обсервації, котрий умовно можемо розподілити за двома опціями: першу представляють роботи, що мотивовані потребами «посутнього різногранного переосмислення раніших творів», «написаних за подіями Першої та Другої світових воєн» [1, с. 2] (української та світової класики): [1, с. 19–54]; автори другої опції фокусуються на творах воєнного спрямування періоду Великого Вторгнення [1, с. 55–196].

Отож, обєктом роботи постають тексти та образотворчий складник творів воєнної доби, а предметом – регіональні видання книжок зазначеної тематики, що певною мірою відображають мистецькі, світоглядні, громадянські та політичні переконання й позиції їх авторів. Тому завданням нашої роботи визначається інтерпретація двох нестандартних книг воєнної тематики у їхніх взаємозв’язках між собою та з іншими видами мистецтв

Книжки, запропоновані для розгляду доволі особливі, сказати б, –несподівані, Але не стільки появою на книжному ринку, скільки власне паралелізмом аналізу, позаяк, не зважаючи на зовнішні ознаки формату – поєднання живопису з вербалізованим простором літератури активізують низку опозиційних пар для дискусії: Авторство: а) творчість митців-комбатантів / мистецький доробок не-комбатантів; б) Сформовані, досвідчені автори з відомими літературними іменами / автори-початківці, дебютанти (у нашому випадку С.Жадан та О. Краснопольська відповідно); Війна у сприйнятті: чоловічому/ жіночому.

Дебютант О. Краснопольська у своїх «Друзках» [5] виводить на перший план взаємовпливи та сигнали із зовнішнього світу, котрі поєднуються й доповнюються в єдиному тематичному дискурсі. Поряд із «майже сорока малюнками» із «рожевого скетчбуку» [5, с. 3] окреме місце посідають вербалізовані внутрішні душевні пульсації, що й складають «півтора десятка віршів з моєї скривавленої душі» [5, с. 3]. Загальна характеристика дебютанта своєї книги така: «У моїх картинках живе Біль, а в моїх віршах живе Бог.І всім цим я ділюсь з вами. Бо інколи необхідно плакати, щоб продовжувати жити» [5, с. 3]. «Друзки», не зважаючи на доволі похмуру тональність рисункового складника(поєднання переважно червоно-чорних барв) кидають жмут світла на тилове буття українського народу, надто в порі, коли постійні «прильоти» фактично зліквідували межову відстань між фронтом і тилом. Арабески разом із рисунками С. Жадана набувають якостей поліфонії,практично реалізуючи таким чином інтертекстуальний потенціал «у двох напрямках: уздовж вертикальної осі «текст»/ «контекст» та горизонтальної «автор»/ «читач» (Шаповал М. Інтертекстуальність: історія, теорія, поетика:навчальний посібник. Київ.  с. 3–4). 

Визначальною рисою створюваної звоєнної літератури є її правдивість і значимість для національного майбуття. Щодо значимості, то і документалістика, і літературні твори у своїй сукупності стають правдивим джерелом дослідження соціальної та національної, історичної та культурної пам’яті народу. Під культурною пам´яттю німецька дослідниця Аляйда Ассман. розуміє «притаманний кожному суспільству і кожній епосі набір текстів, зображень і ритуалів, завдяки яким певна група людей стабілізує та передає далі власне бачення себе самої, це колективне знання про минуле». На переконання А. Ассман саме такі дослідження є найперспективнішими та активно затребуваними в галузі соціокультурного знання (Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам´яті. Київ, 440 с.).

 

Література

1.      Війна і література. Збірник праць Міжнародної наукової конференції. 27-28 квітня 2023 року. Черкаси: Видавець Чабаненко Ю, 2023. 302 с.

2.      Волонтери. Мобілізація добра: збірка ; уклад. І. Карпа. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. 253 с.

3.      Жадан С. В. Капітал. Харків : Фоліо, 2007. 797 с.

4.      Жадан С. Арабески. Чернівці : Меридіан Черновіц (Meridian Czernovitz), 2024.  136 с.

5.      Краснопольська О. Друзки болю і віри. Вірші. Графіка. Кропивницький : ТОВ «Імекс-ЛТД», 2024. 64 с.