Зьола Марта БІБЛІЙНА КОНЦЕПТОСФЕРА ВІРШІВ ІВАНА ГНАТЮКА

 

Зьола М. Б.

аспірантка

Львівський національний університет імені Івана Франка

Наук. кер.: Роздольська І. В., д. філол. н., професор

 

БІБЛІЙНА КОНЦЕПТОСФЕРА ВІРШІВ ІВАНА ГНАТЮКА

 

Поетичний простір митця-шістдесятника Івана Гнатюка, збагачений поліхромністю мотивів та образно-символічних елементів, довершує християнський аспект художнього мислення поета, випрозорений біблійною концептосферою, що акумулює в собі релігійний мотив з низкою опоетизованих Новозавітних символів.

Мета статті – дослідити зв’язки світоглядно-тематичного змісту поетичних творів Івана Гнатюка з біблійною тематикою через дослідження індивідуально-авторських та загальних номінацій, запозичених із Біблії.

Предметом дослідження є літературне полотно Івана Гнатюка, образно-символічні елементи художнього світу поета, розглянуті крізь призму спорідненості із Біблійними образами. Об’єкт дослідження – літературна творчість Івана Гнатюка, репрезентована поетичними збірками: «Хресна дорога» (1992),  «Нове літочислення» (1990).

Біблійні мотиви й  образи найбільшою мірою зосереджені у поетичній книзі Івана Гнатюка «Хресна дорога». Провідні образно-символічні концепти поезій: чаша, хрест, Голгофа, розп’яття, пекло, Христос, воскресіння, слугують смисловими ланками втілення екзистенційного стану Івана Гнатюка:

Амінь. Нехай збувається. Як благо.

Я йшов і йду по обраній путі,

Живу лиш Україною – й без страху

Зустріну смерть, розп’ятий на хресті (поема «Голгофа») [2, с. 66].

Тяжіння творчості Івана Гнатюка до біблійних мотивів найяскравіше простежується в його інтерпретації концепту «розп’яття». У поезіях автора символ «розп’яття» формує фундаментальну структуру біблійної концептосфери творів митця та розглядається як принцип буття:

І лиш того не відають кати,

Що можуть тільки тіло розп’ясти,

Але не дух – субстанцію незриму (сонет «Дух») [2, с. 26].

У вірші «Покара» Іван Гнатюк виводить образ ворога, який з кожною строфою завдає щораз дужчого удару ліричному герою. Поезія завершується рядками, в яких вміщений Новозавітний символ «розп’яття»:

Він обернув мій край в руїну,

Страшним Чорнобилем прокляв

І замість мене – Україну

В моєму серці розіп’яв [2, с. 4].

В окресленому поетичному творі автор послуговується ще одним символом, запозиченим із біблійних сторінок – номеном «хрест»: «Не раз я, зболений війною, / Хотів померти на хресті.../...Як у дитинстві, я померти / Хотів за неї на хресті» [2, с. 3-4]. Принагідно зазначимо, що енциклопедичний словник символів України тлумачить «хрест» як: страждання, муки, боротьбу, агонізуючу біль життя, знаряддя рятівної смерті Ісуса Христа, символ перемоги над смертю [3, с. 836-837]. Примітно, що поетичні одкровення Івана Гнатюка про свій життєвий шлях представлені мотивом хресної дороги, яка довершує біблійну концептосферу, уособлює сакральний архетип та має інтертекстуальний відтінок:

Вона сама взяла мене, й  не диво,

Що хресною здавалася мені, – 

Якби не воля Господа – можливо,

Сто раз я вже загинув би на ній,

І те, що я пройшов її щасливо,

Що під хрестом не впав на чужині, –

Це провидіння долі, незбагненне,

Як і життя, призначене для мене (поема «Потойбіч дійсності») [2, с. 100].

Біблійний концепт крізь призму інтертекстуальності у творах Івана Гнатюка набуває філософського значення. Вдале поєднання Новозавітних образів, відтворення їх на рівні порівнянь, алюзій, інтертексту, вказує на художню майстерність автора, його захоплення біблійними мотивами:  «То брехня, / Що десь мій лист блукає навмання: / Він, як Христос, розіпнутий катами» (сонет «Дух») [2, с. 26]; «Усе мені нагадує її –  / Мою забуту Богом Україну. / Сто раз воскреслу з попелу і тліну» (сонет «Україна») [2, с. 29]; «Я десять кіл у пеклі перейшов» (сонет «Дивлюсь на небо») [2, с. 34].

Концепт «пекло», введений Іваном Гнатюком у власне поетичне русло, має виключно негативну семантику та вживається у творах автора, головно, для підсилення відчуття нестерпності, почуття розпачу:

Який жорстокий вирок – двадцять п’ять!

Хто чверть століття виживе в цім пеклі?

Тут навіть пси знущаються, мов стеклі,

Живцем порвати душу норовлять (сонет «Слово») [2, с. 23].

У цьому віршованому творі вжито метафоричний епітет «пекло крижане», через яке ліричний герой намагається пройти, завдяки рідному поетичному слову, що «живить душу». З його глибин автор черпає сили та натхнення: «Тут не живеш, а чахнеш поступово, / Мабуть, тому й повірив я у слово, / Що живить душу, гріючи мене. / І хоч його не випустять живого, / Але пишу – дурю себе самого, / Аби пройти це пекло крижане [2, с. 23].

Таким чином безпорадність та приреченість, художньо оздоблені авторською номінацією «пекло крижане», набувають питомих екзистенційних рис, характерних для творчого набутку Івана Гнатюка.

Дослідження специфіки проявів окремих концептів мистецької парадигми Івана Гнатюка, успадкованих із Біблії, вказують на спроби автора художньо змоделювати реальність з допомогою проекції біблійної концептосфери у площину авторського сьогодення. Приміром, новозавітний символ «чаша» в поезії «Багословенна мить» виступає інтертекстуальним елементом у сучасному поетові часопросторі: «Одначе я цю мить благословляю, / Допивши чашу горя – на ходу» [2, с. 21]. Привертає увагу використання індивідуально-авторського метафоричного епітету «чаша горя», що підкреслює емоційний стан автора:

Вже скоро воля – дивно і тривожно

Постукає, як пташка до вікна,

І чашу горя, випиту сповна,

Я викину в канаву придорожню [2, с. 21].

За словником символів «чаша» – символ Нового Заповіту, Крові Христової, спасіння грішників, джерело благословення, вічного життя і водночас – кривавої жертви Христової на Голгофі [3, с. 858]. Вказівку на символ такої жертви знаходимо в поезії Івана Гнатюка «Прощання». Вірш епатує закликом до в’язнів «помолитись за нашу Україну» в очікуванні неминучого: «І чашу мук доп’ємо непоклінно, / Як той, що був розп’ятий на хресті» [1, с. 62].

Ще одним важливим біблійним концептом, що зримо проходить крізь «скрижалі» поетичної збірки «Хресна дорога» є образ-символ «Голгофа». Цим номеном «коронована» одна з поем окресленої збірки. В однойменній поемі наскрізний образ Голгофи, як символ мук та страждань, постає священним місцем, куди автор «закутий ланцюгами» несе свій хрест, витесаний з «тяжкого болю», щоб там, «на шпилі Голгофи, обраної змалу» за все усім «воздати сторицею» [2, с. 65-66]. Таким чином автор зосереджує поетичну увагу на вагомих аспектах призначення людини як особистості національної, спостерігаємо зв’язок біблійних мотивів із світоглядно-тематичним змістом поезії автора.

Отже, у мистецьких обріях Івана Гнатюка проекція біблійного концепту проглядається виразно, спостерігається своєрідна трансформація Новозавітних мотивів, власний підхід до інтерпретації біблійної тематики на літературному полотні. Образно-символічні концепти поезій: чаша, хрест, Голгофа, розп’яття, пекло, Христос, воскресіння, наповнені сакральним колоритом, індивідуально-особистісними переживаннями автора, слугують смисловими ланками втілення екзистенційного стану поета.

 

Література

 

1.   Гнатюк І. Ф. Нове літочислення: Вірші та поеми. Київ: Радянський письменник, 1990. 200 с.

2.   Гнатюк І. Ф. Хресна дорога: Вірші та поеми. Київ: Український письменник, 1992. 192 с.

3.   Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура та ін. 5-те вид. Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. 912 с.