Доберчак
М. І.,
студентка
1 курсу
Кременецька
обласна
гуманітарно-педагогічна
академія
ім. Тараса
Шевченка
Наук.
керівник: Василишин О. В. к. філол. н., доцент
УКРАЇНСЬКЕ
ХАРЧУКОЗНАВСТВО УПРОДОВЖ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Ім’я Бориса Харчука (1931 – 1988) вписано
яскравою сторінкою в історію української літератури. Він був з когорти тих, хто
наближав національне відродження. Все своє життя і творчість віддав цій
благородній і нелегкій справі, відтворюючи у романах, повістях, оповіданнях
народний біль і жадання справжньої волі. Про літературну спадщину письменника
написано немало. Є ґрунтовні огляди його творчості у книгах та журнально-газетних
публікаціях К. Волинського, С. Гречанюка, Р. Гром’яка, С. Зінчука, Л.
Луцак, Г. Сивоконя, М. Слабошпицького; численні відгуки і рецензії на
окремі книги прозаїка В. Агєєвої, Ю. Безхутрого, І. Бокія, В.
Брюховецького, І. Дзюби, В. Дончика, М. Жулинського, М. Наєнка, Л.
Новиченка, А. Погрібного, Ю. Покальчука, П. Сороки, В. Стуса, Г. Штоня;
спогади друзів і близьких письменника; У Волинському та Тернопільському
державних архівах створено фонди (Р – 3246 та 3729). На жаль, вивчення
літературно-критичної спадщини письменника ще не було предметом окремого
аналізу.
Ставимо мету: простежити рецепцію творчості Б. Харчука,
що здійснювалася упродовж п’ятдесяти років. Як відомо, деякі критика вилучали
Б. Харчука з когорти «шістдесятників», проте його творчість розвивалася в
контексті цього покоління українських митців. Тільки у річищі естетики
шістдесятників можна збагнути новаторство ідейно-тематичного змісту, художню
майстерність, філософічність мислення прозаїка, вплив його концептів на
розвиток національної свідомості наступних поколінь. За життя письменника
періодика друкувала лише ті матеріали, в яких були безпідставні напади і
сфабриковані наклепи на нього. Об’єктивна оцінка творчості прозаїка починає
з’являтися лише на початку дев’яностих років [2].
Критичні праці з питань творчості Б. Харчука
умовно можна поділити на дві групи: 1) праці, які узагальнено розглядають
творчість письменника на проблемно-тематичному рівні; 2) праці (їх зовсім
мало), які подають аналіз окремого твору або двох, розглядаючи їх у контексті
української та світової літератур. У деяких з них трапляються зауваження
стосовно лексики тексту (правомірності вживання та використання того чи іншого
слова). Це перші спроби мовознавчого аналізу творів письменника.
До першої групи можна віднести статті, що були
надруковані у різний час на сторінках журналів «Дніпро», «Дзвін», «Вітчизна»,
«Дивослово», «Прапор» («Березіль»), «Українська мова і література в школі»,
«Урок української». Серед них є чимало спогадів про письменника, привітань з
полуднем віку або рецензії у зв’язку виходом нового твору. Письменник В.
Яворівський у статті до 55-річчя акцентує на тому, що однією з основних тем
творчості Б. Харчука є тема поклоніння матері. Матері у прозі письменника різні
за віком, характером, місцем проживання, світосприйняттям (Лариса з повісті
«Світова верба», Мар’яна з повісті «Коляда», Мотря Будна з повісті «Подорож до
зубра», Соломонія чи Палагна з однойменних повістей), але всіх їх об’єднує сенс
життя – життя задля дітей, сподівання на пам’ять.
Розглядаючи літературне життя в Україні у 70-х
рр., не можемо не сказати й про те, що особистий приклад батьків прозаїка став
джерелом, з якого черпав Б. Харчук наснагу для боротьби за ідею української
державності, а своєрідною формою протистояння тоталітаризмові у творчості
письменника можна вважати використання езопівської мови («Пастелі про давнє»)
[1].
Літературознавець Г. Сивокінь у статті «Неясна
відповідь на життєві питання» представив загальну оцінку повісті «З роздоріжжя»
та роману «Кревняки», наголошуючи, що вся його творчість була послідовним
прагненням бути з народом, а не поза ним [4].
Джерела письменницького світогляду,
проблематику і тематику романів «Хліб насущний», «Кревняки», повістей «Зазимки
і весни», «Два дні» розглядає критик М. Слабошпицький у статті «Питома вага
слова» [2].
До другої умовної групи критичних праць з
питань творчості Б. Харчука можна віднести ґрунтовні розвідки С. Гречанюка [3] (головна
проблема – роду і пам’яті, духовного єства родової людини, взаємозв’язки людини
і землі, людини і Всесвіту), К. Волинського (головна проблема – зникнення з
психології селянина тяги і любові до землі – того, без чого його не можна
уявити
Сучасне харчукознавство поповнилося
дисертаційними дослідженнями Ірини Співак та Світлани Полякової. Окрім того,
Ірина Співак видала монографію «Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики», у
якій досліджуються особливості поетики повістей Бориса Харчука, написаних у
70-х – 80-х рр. ХХ століття, зокрема, проблематика та специфіка її художнього
втілення, аналізуються сюжетно-композиційні особливості повістей письменника у
зв’язку з розвитком його образного мислення, еволюцією стилю.
У Кременецькому гуманітарно-педагогічному
інституті імені Тараса Шевченка з 2005 року діє науково-дослідна лабораторія
«Творчість Уласа Самчука та Бориса Харчука: художній літопис ХХ століття», яку
на громадських засадах очолював Р. Т. Гром’як. Щороку викладачі кафедри
української мови і літератури разом зі студентами оприлюднювали результати
своїх досліджень на виїзних засіданнях в Тилявці та Лозах [2]. Не раз висловлюють думку про те, що історикові
літератури треба «захворіти» письменником, і якщо така «недуга» буде тяжкою,
більше ймовірності тоді до успіху. Зрозуміло, що на голому місці ніщо само по
собі не зводиться.
Отож, аби достеменно вивчити усі перипетії
непростого Харчукового життя в літературі, доценту О. Василишину довелося
відвідати ряд архівів, записати низку спогадів, зібрати рукописи, навіть
відзняти відеофільм, зрештою, організувати в Кременецькому педагогічному
інституті єдину в Україні світлицю-музей письменника.
Література
1.
Василишин
О. В. Борис Харчук в умовах тоталітарного режиму. Дивослово. 1996. № 4. С. 14.
2.
Василишин
О. В. Українське харчукознавство упродовж другої половини ХХ століття і внесок
у нього професора Романа Гром’яка. Наукові записки Тернопільського національного
педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство:
за ред. д.ф.н. Ткачука М. П.
Тернопіль : ТНПУ, 2011. Вип. 33. С. 54–61.
3.
Гречанюк
С. С. Задля цього жив. Харчук Б. Твори : в 4-х том. Т. 1. Київ : Дніпро. 1991.
С. 5-32.
4.
Сивокінь
Г. М. «Неясна відповідь на життєві питання». Українська мова і література в школі. 1991. № 9. С. 59–61.
Добрий день, пані Маріанно! Дякую Вам за таку актуальну розвідку! На Вашу думку, чим особлива творчість Б. Харчука? Яке місце вона посідає у світовому літературному дискурсі другої половини ХХ століття? Які ще смислові тенденції, окрім названих Вами, переважають у його текстах? Дякую!
ВідповістиВидалитиДоброго дня, Ганно! Щиро дякую Вам! Творчість Бориса Харчука є досить багатогранною та недослідженою. На превеликий жаль, мало літературознавців досліджують його творчість більш глибоко і вічне слово Харчука хвилює лише його краян. Власне сама література письменника не вивчається у школах, хіба що на курсі літератури рідного краю.
ВідповістиВидалитиПані Маріанно, у школі ми вивчали твір Б. Харчука "Планетник". Він на мене справив величезне враження. А які твори Б. Харчука, на Вашу думку треба додати до шкільної програми?
ВідповістиВидалити