середа, 23 лютого 2022 р.

Лук’яненко Ілля ПРЕЦЕДЕНТНІ ТЕКСТИ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ В ЗБІРЦІ Ю. АНДРУХОВИЧА «ЛИСТИ В УКРАЇНУ»

 

Лук’яненко І. М.

студент 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент


ПРЕЦЕДЕНТНІ ТЕКСТИ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ В ЗБІРЦІ Ю. АНДРУХОВИЧА «ЛИСТИ В УКРАЇНУ»

У сучасному світі культура розглядається як форма існування свідомості суспільства, де передумовою успішної комунікації є зближення зацікавлень співрозмовників. Часто засобом їх передачі стають прецедентні тексти, що можуть виражатися у формі цитати, натяку, алюзії. Особливістю використання прецедентних текстів є відсутність потреби в поясненні їх походження, змісту, обставин вживання, оскільки вони зрозумілі певній спільноті й виступають знаками для ідентифікації «своїх» і «чужих».

Уперше ввівши поняття прецедентних текстів, Ю. Караулов дав їм таке визначення: «тексти, що є значимими для тієї чи іншої особистості в пізнавальному й емоційному відношеннях, що мають надособистісний характер, тобто є добре відомими широкому оточенню цієї особистості, разом з її попередниками й сучасниками, і, нарешті, такі, звернення до яких поновлюється неодноразово в дискурсі цієї мовної особистості» [2, с. 216].

Прецедентні тексти використовуються в мовленні, проникаючи в пам’ять особистості іноді поза її волею. Вони формують мовленнєву субкультуру, що існує у свідомості носіїв у вигляді цитат із творів літератури, усної народної творчості, кінематографу, мультиплікації, реклами, анекдотів, політичних та публіцистичних текстів тощо. Прецедентні тексти характеризуються поліфункціональністю, адже в них закладена можливість переосмислення та наповнення новим змістом. 

Актуальність вивчення прецедентних текстів як складника сучасної української літератури зумовлена тим, що вони є виразниками ціннісних орієнтацій автора та вітчизняної лінгвокультурної спільноти загалом. Метою нашого дослідження є аналіз прецедентних текстів літературного походження у збірці Ю. Андруховича «Листи в Україну».

У поезіях Ю. Андруховича зі збірки «Листи в Україну» найширше представлені прецедентні тексти літературного походження. Зокрема, на вірші «Поет запитує» позначилося захоплення автора творчістю І. Котляревського. Розпочинаючи його рядками класика «Лобов к отчизні де героїть» [1, с. 20], автор розмірковує над тим значенням, яке міг вкладати його попередник у поняття батьківщини два століття тому: чи вона асоціювалася в нього з затишком провінційного життя, вітряками і винокурнями, вельможами в тарантасах і ридванах, чи упокореною шпіцрутенами і тюрмами Російською імперією? Питання залишається відкритим, змушуючи читача до глибоких роздумів про минуле і роль поета в ньому.

Спогади у вірші «Школа. Четверта чверть» містять прецедентні вказівки на літературну освіту – «Грицева шкільна наука», «сад пісень», «панна Інна», які актуалізують у пам’яті читача твори І. Франка, Г. Сковороди, П. Тичини. І хоч у шкільні роки вони не викликали захвату ліричного героя, якого манило життя за вікном класу, а не «повільна мука сьомого уроку» [1, с. 34], та з плином часу стали невіддільними від образу юності. Молодість асоціюється в віршах збірки і з почуттям закоханості, переживанням невідомого раніше хвилювання, яке викликають «джульєтки» [1, с. 34] і «лолітки» [1, с. 94]. Так через апеляцію до героїнь творів В.Шекспіра та В. Набокова, автор підкреслює юний вік дівчат, котрі ставали об’єктами юнацького захоплення.

Помітний слід у поезії Ю. Андруховича залишила зарубіжна література. Уже з першого вірша збірки читач розуміє, що ліричний герой асоціює себе не лише з блукальцем Енеєм, але й харизматичними персонажами І. В. Гете, В. Шекспіра, Ф. Шиллера, коли виголошує: «Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Телль!» [1, с. 6], що наводить на думку про багатогранність його натури.

Очевидним у вірші Ю. Андруховича «Козак Ямайка» є запозичення із п’єси В. Шекспіра «Гамлет»: «to be or not to be каже і булькає i`m sorry» [1, с. 112], котрим підкреслюється проблема вибору в житті героя. Ремарківські алюзії звучать у творі «Коломийський полк у Парижі. 1815», де поряд із такими топографічними маркерами французької столиці як Версаль, Сена, Палац правосуддя згадується і одна з найвеличніших архітектурних пам’яток «тріумфів арка» [1, с. 122]. Зв’язки з зарубіжним письменством простежуються і на рівні введення прецедентних імен. Так, у творі «А тим часом я мандрую Москвою…» герой, що потрапив уночі в підземні споруди метро, переживає моторошні відчуття. Але його страх навіяний не сюрреалістичним зовнішнім світом, яким він постає, наприклад, у творах Діно Буцатті чи Франца Кафки («згадуєш не Буццаті, / І тим більше не Кафку…» [1, с. 198]), а цілком конкретно-історичними подіями, що мали місце в радянському минулому, коли будувався метрополітен: «розстріли, наркомати, портупеї» [1, с. 198].

Прецедентний потенціал має і ремінісценція «ми помрем не в Парижі…» [1, с. 172] у вірші під назвою «Пам’ятник», якому передують два епіграфи –Сесара Вальєхо «Я помру в Парижі…» і Наталки Білоцерківець «Ми помрем не в Парижі…». Цінність цього прецедентного тексту полягає в утвердженні ролі поета як виразника творчого потенціалу тієї чи іншої нації, прославлянні його вічного внутрішнього, а не вмирущого фізичного тіла.

Отже, використання Ю. Андруховичем у збірці «Листи в Україну» прецедентних текстів свідчить про його начитаність, культурну компетенцію та сприяє розширенню кругозору та літературних зацікавлень його читачів. Звернення до прецедентних текстів створює додаткову привабливість тій інформації, яку передає автор, забезпечуючи емоційний вплив на реципієнта.

Література

1.              Андрухович Ю. Листи в Україну : сучасна українська поезія. Київ : Вид-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2013. 240 с.

2.              Караулов Ю. Русский язык и языковая личность. Москва : Наука, 1987. 363 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.