Стебловська Дар’я ЕСХАТОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ В «БЕРМУДСЬКОМУ ТРИКУТНИКУ» І. РИМАРУКА

 

Стебловська Д. Ю.

студентка 1 курсу другого

(магістерського) рівня вищої освіти

ДЗ «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка»

Наук. кер.: Пінчук Т.С., к. філол. н.,

професор

 

ЕСХАТОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ В «БЕРМУДСЬКОМУ ТРИКУТНИКУ» І. РИМАРУКА

 

В історії української літератури 80-ті роки ХХ століття стали початком для реалізації та розвитку нового літературного угрупування – «вісімдесятники». Своєю появою було визначено зовсім нову філософію мистецтва, коли увага перш за все зосереджена на почуттях та особистості автора, нову художню реальність, за якої поети уникали раціонального підходу до дійсності та нову подачу прихованих стилів слова.

Важко уявити це покоління без постаті Ігоря Римарука, адже саме він став одним із лідерів та фундаторів започаткування ґенерації «вісімдесятників». Своєю працею  – антологією  нової української поезії «Вісімдесятники», виданою в 1990 році, Ігор Римарук творчо представив поезію письменників однієї з найнеординарніших епох в українській літературі.

Однією з останніх та найвизначніших збірок у спадщині поета стала збірка «Бермудський трикутник», яка була написана після довгих семи років перерви та стала логічним продовженням «Діви Обиди». У ній поет виступає як мудрий філософ та уважний спостерігач, який не відходить від свого раніше виробленого поетичного стилю, а, навпаки, яскраво демонструє зміни світосприйняття на основі його світоглядного характеру, при цьому використовуючи та збагачуючи текст новими барвами, переходами та коливанням думок.

Есхатологічна модель світу стає однією з наскрізних тем «Бермудського трикутника». Важливо відзначити, що есхатологічне світовідчуття є важливою складовою історіософської концепції. Ці два поняття є взаємопов’язані та паралельно відтворені в триптихах, з яких безпосередньо складається збірка.

Поетична історіософія Римарука відзначається тісним поєднанням традиційного підходу і водночас модерністськими пошуками: відчувається перегук віків, історичних періодів. Сучасне і майбутнє оцінюються автором крізь призму сторінок минулих епох, коли світ перебуває на фатальному перехресті свого занепаду, руйнації. Поет шукав причини, які спонукали людину до існування та перебування у просторі Бермудського трикутника, що нагадує фатальну піраміду, яка поглинає життя людини, позбавляє її спокою й будь-якої надії на майбуття: «Спокій, що зморене серце порадує, / Я віднайшов у краю пірамід. / Адже в труні, що з рамен ваших падає, / Є тільки міт» [2, с. 90].

Історіософський підхід різко змінюється есхатологічним. У центрі ліричного сюжету «Бермудського трикутника» виступає головний герой, який перебуває в ролі жертви, перетворюється на блукальця світами, який втратив домівку, зв’язки з ріднею. Провідним стає мотив втечі та переслідувань, а єдиним порятунком може бути усамітнення, душевний спокій, рівновага, але й ті покидають ліричного героя і його душа підлягає різним спокусам: «Отак живеш – ні дому, ні ключа. / Не скапують ні сльози, ні свіча. / Околиця збирається смеркатись» [3, с. 60].

Блукалець світу шукає «спокою / спокою / вічного спокою / а ще найкращого диму / найкращого дзвону / найкращого дому» [2, с. 58], символізує історію України у ХХ ст., засвідчує руйнування національного світу, перетворення його на чужий і побічний простір, де немає місця духовності, патріотизму, традиції. Головний герой виступає не переможцем, а переможеним у поєдинку з ворожим та абсурдним світом.

Художня реалізація «хвильового» розвитку есхатологічного складника християнської філософії історії також яскраво виражена в підготовці до Страшного Суду, котрий має за мету покласти абсолютний кінець лінійній історії та наблизити людину до Вічного. Страшний Суд автор розтлумачує як закінчення долі людської історії, яка протягом життя була загублена в плині історичного часу та грішна. Проблема відповідальності за скоєні вчинки стає провідною протягом всієї поезії.

Наближення кінця людського існування та безпосередньо нагнітання смерті, як одна з основних ознак есхатологічної історії, також виражена автором  в поезії: «Історичне життя не має сенсу, якщо в ньому весь час торжествує смерть і нема кінця смерті, перемоги над смертю, якщо смерть безкінечна» [1, с. 275]. Однак варто зауважити, що незважаючи на трагічну загибель, Ігор Римарук все-таки вселяє читачу надію прощення головного героя, очищення всіх земних гріхів: «Юда рятує Спасителя / Спаситель цілує розбійника / настав-таки День Гніву» [2, с. 28].

Визначальною в есхатологічній моделі світу І.Римарука стає ідея торжества життя над загибеллю: навіть у смертельному Бермудському трикутнику має бути хоч якась надія на порятунок душі. Надію ліричному герою збірки дає віра, пов’язана з високістю неба: він прагне вирватися в безмежний простір, проте прикований жити у звуженому апокаліптичному світі, де владарює Танатос – царство смерті: «Вечірній небокрай зіжмакався і збляк. / Відкрився чорний вхід в помешкання астралу…» [2, с. 50].

«Вічне, одвічне, довічне» – саме так можна охарактеризувати збірку «Бермудський трикутник» Ігоря Римарука. Вона демонструє яскравий приклад поєднання есхатології та історіографії, в якій автор детально та чітко продекламував шлях до світової катастрофи, як глобальний духовний занепад. Абсурд людського існування полягає в тому, що людина прагне очиститися від вчинків гріховного життя, знайти вихід з простору смертельного Бермудського трикутника, який насправді є замкнутим колом і вихід з якого неможливий.

 

Література

 

1.     Бердяев Н. Царство Духа и царство кесаря.  Москва: Республика, 1995. С. 275.

2.     Римарук І. Бермудський трикутник. Книга триптихів. Київ: Брама, 2007. 112 с.

3.     Римарук І. Сльоза Богородиці: Вибране. Київ: Дніпро, 2007.  398 с.