Качура А. В. ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ВІЙНИ В РОМАНІ С. ТАЛАН «РАКУРС»

 

Качура А. В.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

 

ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ВІЙНИ В РОМАНІ С. ТАЛАН «РАКУРС»

 

Центральною темою романів С. Талан є війна. Авторка як жителька східного регіону вважає своїм обов’язком розказати про війну, свідком якої їй довелося стати. Так, звертаючись до теми війни С. Талан не тільки описує смерть і руїни, понівечену рідну землю, проте й репрезентує безум руйнувань та вбивств, звертаючись до проблеми відповідальності за трагедію нової української історії, усвідомлення вини й можливості спокути.

Роман «Ракурс» написаний на основі реальних подій, неймовірної історії, яку С. Талан почула від молодої жінки, яка була в «Айдарі». Під час роботи над твором автор також зустрічалася з першими «айдарівцями» зі Старобільська, які розповісти їй свої реальні історії.

Роман С. Талан цілком виправдовує свою назву – «Ракурс», оскільки пропонує читачу поглянути на події весни 2014 – осені 2015 рр. в Луганську й Донецьку з іншого ракурсу, під дещо іншим кутом зору. Його персонажі опинилися між двох вогнів, у пекельному вирі війни, і в будь-який момент вони повинні зробити свій власний свідомий вибір. Кожний із них прагне кращого життя на своїй рідній землі, подолання корупції, свавілля чиновників, щиро прагне захищати свою землю від ворога.

Роман «Ракурс» має цікаву композицію: паралельно ведеться розповідь про життя двох незнайомих людей – чоловіка та жінки, яких об’єднує те, що вони живуть на Донбасі, проте кожен робить власний вибір на користь України чи Росії.

Однак не все настільки однозначно в цьому гостросоціальному, актуальному романі про реальні долі й життєві обставини людей, які по-різному сприймають, тлумачать й оцінюють війну на українському Донбасі.

Еліна, мати двох дівчат, бачить своє майбутнє в Україні, й заради цього ризикує життям в рядах легендарного добровільного батальйону «Айдар».

Євген підтримав «референдум» з «федералізацію», щиро вірить у майбутнє «ЛНР», а його друзі, – Юрій і Антон, – мають відверто проросійську позицію. Саме на цьому тлі розвивається низка драматичних подій, реальних життєвих історій, де присутня любов до запаморочення, втрата близького друга, коханої дівчини, розчарування, безнадія, безмежна любов до України, прагнення до свободи й розуміння того, що щастя в простих речах: мирному небі над головою, турботі про рідних, можливості відчути дотик до струн улюбленої скрипки, можливості спокійно ходити на роботу, просто пити чай на кухні власної квартири, не сіпаючись кожної хвилини від обстрілів. Іншою темою роману є розчарування молодих захисників «ЛНР», в яких російські військовослужбовці ставляться як до порожнього місця, відчуваючи себе хазяїнами на окупованій українській території.

Загалом у романі «Ракурс», як і загалом у антивоєнних творах важлива роль відводиться зображенню патріотичних почуттів. Сама письменниця зізнається у використанні цього прийому, адже вона «не жаліє читача» [див. 2; 4], натомість не просто хронікально вибудовуючи структуру свого твору, проте насичує такий виклад подій переживаннями й порухами душі героїв. У творі ми не бачимо напівтонів у діях і міркуваннях героїв: всі вони діють дуально, протиставляючись у своїх мріях, поглядах і сподіваннях. За рахунок цього ми бачимо позицію С. Талан у тлумаченні трагічних для нашої держави подій: не може бути компромісу на нашій землі, а компроміс авторка вбачає лише у примиренні українського народу, яке знаходить у романі свою художню реалізацію в кохання головних героїв.

Українці справді палко бажали захищати рідну землю, щоправда, не всі були морально готовими до того, яку кількість смертей своїх друзів, побратимів побачать на власні очі. Авторка на основі реальних життєвих історій доводить, що найстрашнішим є не тільки війна там, на передовій, де запах смерті, пороху, втрат (побратим, з яким ти щойно розділив останній шматок, останній патрон, вже через мить падає прошитий кулею снайпера; мирні мешканці, які опинилися в епіцентрі бойових дій: молода дівчина з немовлям у зруйнованому будинку, розірвана навпіл; жінка, поранена в живіт, яка намагається заспокоїти свою дитину, що просто втомилася та має зараз лягти поспати; хлопець, котрий хотів зірвати гриб і підірвався на розтяжці, встановленій сепаратистами; трупи солдатів, які розлітаються в різні боки від вибухів під час виходу з Іловайська, тощо), а байдужість. Байдужість тих чиновників, хто в тилу не бажає докласти зусиль, аби достойно провести Героїв України, які загинули в Іловайському котлі й інших гарячих точках неоголошеної війни.

Рушійною силою для захисту України стає відчуття патріотизму. Учорашні представники мирних професій, які навіть не замислювалися про те, щоб взяти в руки зброю, змушені відчути на собі всі жахи підступної війни. Проте відчуття патріотизму не чуже й мешканцям Донбасу, хоч і вимірюється не категоріями «нація», «народ», а ототожнюється із землею, на якій людина живе. Саме таке світосприйняття, як слушно зауважує О. Кирильчук, пояснюється «типовим станом колоніального синдрому, що не перестає впливати вже навіть після здобуття Україною незалежності, оскільки імперські практики поширюються також на покоління, народжені в постімперський період» [див. 1, с. 4].

Вартою уваги є постать саме Євгена, який спочатку вступає до лав сепаратистів, а потім, усвідомивши свою помилку, намагається повернутися в Україну. Агресивне ставлення до нього з боку Еліни є природною реакцією жінки, котра втратила свій дім, ледве не втратила сестру через чиєсь бажання жити в Росії, відірвавши при цьому шматок української землі. Спокутою провини Євгена стає саме любов до цієї сильної жінки.

Втрата національної самоідентичності найбільше позначилася на українських регіонах, що межують з країною-агресором, адже десятиліттями тривав процес асиміляції населення, створення єдиного радянського народу без національних ознак і приналежності. Саме тому індустріальний регіон найбільше, на нашу думку, постраждав від цієї політики, байдуже ставлення частини населення до того, ким називатися – українцями чи росіянами, – є наслідком цього жахливого експерименту.

Не дивлячись на те, що на сторінках роману багато болю, фінальні епізоди є свідченням того, що маючи щире бажання звернути з неправильного шляху, визнати власні помилки, надія на майбутнє, світле майбутнє з’являється у кожного, хто прагне змінитись сам й змінити суспільство навколо себе. Цікавим літературним засобом є вставлення в текст притч Бруно Ферреро про «хвилини щастя» й «умовність людського бачення» в авторському переказі. Так С. Талан підкреслює важливість цінностей, які так часто ми воліємо не помічати, або помічаємо тоді, коли вже занадто пізно. А речі і події часто не є тим, чим вони видаються з першого погляду.

Осмислення досвіду війни в контексті моральної проблематики надає особливого звучання роману С. Талан «Ракурс». Адже, даючи оцінку в своєму романі війні через своїх героїв, С. Талан рішуче репрезентує її як одну з найбільш драматичних і доленосних подій останніх років, рішуче заперечуючи спрощене тлумачення цього явища. Через дуальну пару роману Еліна/Євген письменниця показує читачеві всю глибину цього страхітливого явища, в якому трансцендентний початок, закони історичного розвитку втілюються у простому житті пересічних жителів, які війна перемелює в попіл, лишаючи лише смуток і біль. Саме війна стала тим лакмусовим папірцем, який виявив всю повноту викривлення національної ідентичності сучасного українця. Причиною війни автор імпліцитно називає руйнування проєвропейської ціннісної орієнтації сучасної України, яка розмилася ідеологізованими уявленнями національної еліти про українську ідентичність, що призвело до роз’єднаності єдиного народу.

Література:

1.       Кирильчук О. Мілітарний маркер як спосіб конструювання образу іншого в сучасній прозі. Національні меншини і колективна пам’ять титульних націй : дилема (не)забуття : матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції (Рівне, 30–31 березня 2017 р.) URL: http://mnemonika.org.ua/category (дата звернення: 12.02.21).

2.       Талан С. Письменниця Світала Талан : «Маю право писати про війну» : [інтерв’ю / вела О. Особова]. Урядовий кур’єр : веб-сайт. URL: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/pismennicya-svitlana-talan-mayu-pravo-pisati-pro-v/ (дата звернення: 10.02.21).

3.       Талан С. Ракурс. MyBook : веб-сайт. URL: https://mybook.ru/author/svetlana-talan/rakurs/read/ (дата звернення: 11.02.21).

4.       Талан С. Світлана Талан : «Я не жалію читача» : [інтерв’ю / вела О. Мишко]. ВістіЛуг : веб-сайт. URL: http://vistilug.com.ua/news/865-svitlana-talan-ya-ne-zhaliyu-chitacha/ (дата звернення: 11.02.21).