Жаркова Р.Є. ПРОБЛЕМАТИКА ДОРОСЛІШАНЬ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

Жаркова Р.Є.

канд. філол. наук, доцент

Львівський національний університет ім. І. Франка

 

ПРОБЛЕМАТИКА ДОРОСЛІШАНЬ 

У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДИТЯЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Дитяча література – унікальний за своєю структурою й різнорідністю (різножанровістю, поетико-стильовими пошуками тощо) пласт художньої творчості, що зосереджується на питаннях становлення й розвитку особистості дитини, її світоглядних орієнтирів, рис характеру, мисленнєвих та психоемоційних станів, а також розглядає етапи дорослішання та соціалізації дитини у «світі дорослих». Як зауважують Б. Шалагінов та Н. Назаров, «коли доросла людина – дослідник чи пересічний читач – звертається до дитячої літератури чи до образу дитини в мистецтві, то в цьому процесі є щось глибоко філософське – це ніби повернення ad fontes людської особистості. Здається, що в процесі пізнання елементів дитинності в собі і взагалі в культурі людина, попри думку Геракліта, прагне вдруге ввійти в ті ж самі води, щоб оновитися і збагатитися духовно» [4, 171].                 

Аналіз особливостей художнього тексту для і про дітей вимагає від реципієнта емпатичного співпроживання разом з героями усіх складнощів їхнього щодення, осмислення причин їхньої поведінки, умов, за яких вони боряться з фобіями і комплексами, а також оцінки того середовища, у якому розвиваються фізично і духовно. Популярною нині є думка, що дорослішання у сучасної дитини відбувається набагато швидше, що пубертатний період настає рано, проходить форсовано, дестабілізуючи багато усталених норм й виховних основ. При цьому у західній літературі спостерігаються одразу два процеси: з одного боку, дитина не поспішає дорослішати, брати відповідальність за себе і свої вчинки, продовжує ховатися у «захисному коконі» родини; з іншого, бачимо випадки раптового вимушеного дорослішання, прозріння дитини-підлітка, травматичне (унаслідок певних подій чи явищ) входження у жорст(о)кий світ, де цінують упертих, сильних, сміливих, діяльних. Адже «життя піддає підлітка суворим випробуванням, ламає його, перетворюючи на безгласний елемент ворожого йому суспільства. Відбувається процес важкого дорослішання, – часом у вигляді насильницької «конформізації», але часом – і пробудження самосвідомості. Тоді наприкінці твору герой замислюється над собою, починає несміливо аналізувати оточення. На цьому автор ставить три крапки...» [4, 167].

У сучасній українській літературі для дітей та юнацтва дослідники (У. Гнідець, Т. Качак, В. Кизилова, Л. Круль, Н. Марченко, Л. Мацевко-Бекерська, Е. Огар, О. Папуша, Б. Салюк, М. Славова, О. Тараненко, Б. Шалагінов та ін.) інтерпретують чимало актуальних тем, нерозривно пов’язаних з темою дорослішання, підґрунтям якої є (с)прийняття себе, батьків, учителів та ровесників у мінливості й нестабільності світового ладу. Відтак письменники, які описують у своїх творах дитину-персонажа на психофізіологічних гойдалках, повинні самі абстрагуватися від світу дорослих, увійти у внутрішній простір сучасного тинейджера, глянути його очима на довколишню дійсність. Це викликає одразу ж проблему адекватності/ готовності/ повноти читацьких розумінь такого твору: знайдення цієї нитки довіри між автором і його персонажем, згодом – між персонажем і юним читачем. Як слушно зазначає Л. Мацевко-Бекерська, «складність прочитання літературного твору зумовлюється потребою приєднатися до неосяжного буттєвого простору. Дитина-підліток перебуває у гормональному дисбалансі та болісно шукає себе. Матриця смислових кодів-ключів, котрі подає художній текст, не завжди накладається на благодатний ґрунт, інколи вступає у суперечність, інколи – у глибокий конфлікт» [2, 92].  

Питання дорослішання дитини та болісного самошукання порушується в багатьох творах української літератури останніх десятиліть. Можемо назвати, до прикладу, твори Г. Малик, О. Бердника, Д. Матіяш та Б. Матіяш, С. Дерманського, О. Лущевської, З. Мензатюк, В. Амеліної, С. Гридіна, Н. Білої, І. Мацко, О. Купріян, М. Павленко, М. Морозенко, С. Процюка, О. Думанської, О. Сайко, А. Левкової та ін. Здебільшого названі автори пишуть про (часто невдалі) дитячо-дорослі досвіди своїх персонажів: перші почуття і симпатії, розчарування й сльози, пізнання гіркоти втрат, туга і самотність, біль та розлука тощо. Повість Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая» знайомить читачів зі світом дівчинки, яка підростає до розуміння багатьох речей й усвідомлено прагне піклуватися про світ навколо. У творі Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами» дівчинка намагається переконати всіх, що вона вже не дитина, бажає позбутися нав’язливої опіки рідних. У творі «Солоні поцілунки» Ольга Купріян торкається питань інтимності. У багатьох історіях Сергія Гридіна бачимо опозицію між дитинством і дорослістю, а також між різним світами, різними поглядами на життя. У повісті «Інший дім» Оксани Лущевської у тему дорослішання й дозрівання вплітається чимало інших гострих моментів: еміграція мами, криза у стосунках батьків, дисгармонія спілкування і втрата спільної мови між батьками й дітьми, потреба захисту і затишку, відчуття самотності, покинутості, перше кохання, руйнування звичного дитячого світосприйняття внаслідок травматичного розколу родини.       

Дослідниця сучасної української дитячої та юнацької літератури Т. Качак здійснила ще й гендерне прочитання багатьох текстів, що дійсно «дає можливість проаналізувати вміння авторів висвітлювати реальний життєвий досвід, передати світогляд, психологію, характер, поведінку, вчинки юної особистості крізь призму її культури; художньо осмислити й прописувати в текстах дорослішання дитини, набування нею «сексуального тіла», процесів гендерної соціалізації. На всіх рівнях поетики художнього реалістичного твору увиразнюється дихотомія фемінність/ маскулінність, а на рівні образної системи й проблематики простежується відповідна симетрія чи асиметрія [1, 79-80]. Варто також додати, що окрім гендерного маркування деякі зі сучасних творів для і про дітей та підлітків мають також й інклюзивне: напр., «Шапочка і кит» Катерини Бабкіної, «Метелики у крижаних панцирах» Оксани Радушинської чи «Червона сукня моєї тітки» Таїс Золотковської. Це виводить дискурс дорослішання у площину усвідомлення дитиною свого стану, своїх можливостей, а також чужих станів і можливостей, які викликають співчутливість, співпереживання, потребують толерантної підтримки.    

У книзі «Як виховати читача» Памела Пол і Марія Руссо дають поради щодо добору відповідної літератури дітям та підліткам. Також авторки розглядають категорію «література для старших підлітків» (young adult literature) як сукупність текстів, що пропонують читачеві образи як героїв, так і антигероїв. Така книжка «вводить читача в досвід підліткового віку – створює атмосферу непевності, тривоги, гормонального збудження й напруги, коли не зна­єш, чого чекати від майбутнього і яке воно – доросле життя. Тут не рефлексують про підлітковість, тут у неї занурюються» [3, 184]. Саме занурення у тему очікування дорослості, у тему поступ(о/ли)вого дорослішання, а отже й виростання з традиційних схем дитинства дозволяє авторам таких творів дивитися на світ очима бунтівливих, самотніх, спраглих спілкування й любові тинейджерів. Ці вже-не-діти «проживають» свою стать, свій гендер, свою інакшість вразливо і тривожно, шукають гармонію у великому світі, прагнуть бути почутими.  

 

Література

1.     Качак Т. «Дівчачі тексти»: фемінний дискурс у сучасній українській прозі для юних читачів. Слово і Час. 2017. № 4. С. 79 – 90.

2.     Мацевко-Бекерська Л. Світова література як простір (не)(про)(до)читання в методичному дискурсі сучасної школи. Вісник Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва «Література. Діти. Час». Вип. VI: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Українська література для і про дітей: історичні здобутки й тенденції розвитку» (11 жовтня 2016 року). Старобільськ, 2016. С. 88 – 94.

3.     Пол П., Руссо М. Як виховати читача. пер. О. Стукало. К.: ArtHuss, 2020. 288 с.

4.     Шалагінов Б., Назаров Н. Великий світ маленького дитинства. Всесвіт. 2008. № 5–6. С. 166 – 171.