Сіріньок-Долгарьова К. Г., Стеценко Л. Г. КОНЦЕПТ «НАЦІЯ» У КНИЗІ Є. ГУЦАЛА «МЕНТАЛЬНІСТЬ ОРДИ»

Сіріньок-Долгарьова К. Г.,

к. н. соц. ком., доцент кафедри журналістики

Стеценко Л. Г., студентка магістратури 1 року навчання
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

КОНЦЕПТ «НАЦІЯ» У КНИЗІ Є. ГУЦАЛА
«МЕНТАЛЬНІСТЬ ОРДИ»

Є. Гуцало визнаний майстер українського слова, письменник-шістдесятник, творчість якого до наших днів залишається однією з найменш досліджених сторінок історії української літератури другої половини ХХ ст. Незважаючи на розлогі обговорення його творів за життя, критичні відгуки та численні рецензії колег-письменників і науковців, системне вивчення його творчого доробку розпочалося тільки через кілька років після смерті автора. Насамперед це стосується публіцистики.

Наше дослідження проблематики книги Є. Гуцала «Ментальність орди» вважаємо доцільно провадити за допомогою методу концептуального аналізу, який було актуалізовано останнім часом у працях лінгвосоціологів, лінгвокультурологів і медіазнавців, а саме Л. Василик, В. Манакіна, В. Маслової, П. Мірошниченка. Саме застосування методу концептуального аналізу  дозволить нам виокремити основні стратегічні концепти, якими Є. Гуцало оперує у своїх есеях і аналізує, розкриваючи сутність російського експансіоністського впливу на Україну.

І. Голубовська зазначала, що ««культурне» підґрунтя концепту пов’язане з певними ідеальними ментальними утвореннями, а П. Мірошниченко вважає, що «концептуальний аналіз виходить із припущення про цілісність репрезентації образу предмета чи явища в усіх його численних зв’язках з іншими предметами та явищами в свідомості людини. Когнітивісти розглядають значення як концептуалізацію і трактують його в термінах певних цілісних поняттєвих сутностей – гештальтів, скриптів, сценаріїв, фреймів» [4, с. 98].

Учені вважають, що концептуальний аналіз сприяє цілісному розумінню публіцистичних творів. Зокрема такої думки професор Л. Василик: «Будь-який текст нерозривно пов’язаний із формотворчими фігурами (домінуючими поняттями, універсальними знаками, константами, кодами), які моделюють його структуру. Вважаємо, що такою фігурою, своєрідною «внутрішньою формою» є концепт, виокремлення та аналіз якого відкриває нові інтерпретаційні аспекти публіцистичного тексту, дозволяє простежити його цілісність та семантичну наповненість» [1, с. 292]. Дослідниця говорить про те, що існує поділ на художні та пізнавальні концепти. На її думку, у публіцистиці переважають саме пізнавальні, оскільки воли логічні, реалістичні, у порівнянні з художніми концептами не мають такого широкого асоціативного ряду. Але найкращого ефекту в донесенні інформації до читача досягає поєднання обох видів концептів.

Використовуючи методику концептуального аналізу, запропоновану П. Мірошниченком [30, с. 99], при об’єктивізації вибірки слів-концептів у збірці Є. Гуцала «Ментальність орди» ми застосували три принципи:

1)  принцип частотності вживання;

2)  принцип високої культурної і словотвірної розробленості;

3)  їх «ключовий» характер для лінгвокультурного ареалу українців. 

Отже, серед ключових пізнавальних концептів твору – концепт «нація».

Досліджуваний концепт представлений такими словами: «нація» – любов до Батьківщини, український дух, народ, етнос, державність.

Є. Гуцало досліджував психокультуру української нації, ґрунтовно та об’єктивно аналізуючи культурні, ментальні, мовні та інші особливості народу. Вважаємо слушною думку Л. Василик, що концепросфера української публіцистики (пам’ять, свобода, Бог, душа, особистість) містить основні культурні коди нашого буття, які існують у цілісній взаємопов’язаній системі, що переважно вибудовується на ключовому слові Україна [див.: 1, с. 296].

Це підтверджує і Гуцалівська публіцистика, яка сповнена небайдужим, щирим співчуттям до долі українського народу. У розумінні національної історії Є. Гуцало прагне до істинності.

Використовуючи яскраві образи, приклади з фольклору і образно-смислові прийоми, письменник описує українську душу, яка  несе в собі доброту і  гідність, незважаючи на складну історію: «Очевидно, що Слово і є тією надтвердою речовиною, яка вмістила все у самосповнювальному розвитку. В тому числі – Україну сущу, українську мову, українську народну душу. І який то злочин є постійне посягання як на українську мову, що є вмістилищем душі народу, так і на душу народу, що є вмістилищем української мови. І який то злочин є посягання на мистецьку волю будь-кого, скажімо, державна деформація будь-чиєї волі чи тоталітарне задмухування іскри в душі: оце і є безбожництво у найбрутальніших терористичних формах» [3, с. 24].

А ось у протиставлення до української душі, як описує автор російську душу: «О, бійка-драка на Русі, цей апофеоз народного молодецтва, чи не найколоритніше й найзагадковіше в «загадковій» російській душі, оспівана багаторазово ж у фольклорі, так і в художній літературі, і як тут не згадати «Песню про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова» М. Лєрмонтова. Как сходилися, собиралися Удалые бойцы московские На Москву-реку, на кулачный бой. Розгуляться для праздника, потешиться...» [2, с. 14]. А далі письменник роздумує: «Аж надмірно широка та безтурботна російська душа – чи не від цієї безтурботності й широти страждає вона дуже часто значно більше, ніж від підступності своїх явних, а то й вигаданих супротивників? Та й коли вже виходити на новий щабель відвертості, то загадкова російська душа ні від кого так не страждає, як сама від себе, що чи не всі її болі та страждання йдуть таки від себе самої» [2, с. 70].

Таку ж згубну рису російського народу, як пиятика, Є. Гуцало описує в контексті «російського п’яного духу» в статті «Оргія, або ж ефект мухомора»: «Оргія – вона оргія і є, і не було б самих оргіястів, то не було б оргії, але в тім-то й річ, що п'яний дух, дух-безодня, потребує ще й безодні оргії – для свого нескінченного поглиблення, для виходу свідомості за межі, в ірреальні потойбіччя, а коли дійсність прибирає ірреальних форм, а ірреальні форми прибирають форм дійсності, і людська наркотична збуджена психіка є як і всеможним продуцентом, так і її щасливо-трагічним споживачем, і весь довколишній світ з його реаліями та пристрастями немов бере участь в оргії, теж стає світом-оргіястом, наче й весь цей стан є станом найбажанішого, найблаженнішого озаріння-осяяння, котрий начебто увічнює душу, даруючи їй сподіване безсмертя!.. а будь-яке протверезіння не те що не передбачається а цілковито виключається... Істинно, що в цілому народі – те й в окремих типах, але ж із такою самою неминучістю, навпаки: що в окремих типах – те й у цілому народі» [2, с. 78].

Про любов до Батьківщини публіцист пише, роздумуючи над афоризмом П. Чаадаєва про первинність любові до істини і вторинність любові до Батьківщини, у статті «Безодня, або ж Іван Грозний: “Все воры”»: «Ох ця вже любов, коли, як мовиться “любов – зла, полюбиш і козла”, а тут же не якийсь козел, а таки матушка Росія, яка й повинна пробуджувати любов – хай і сліпу, але любов зовсім не таку любов, як у П. Чаадаєва» [2, с. 32].

Отже, бачимо, що емоційна забарвленість письма Є. Гуцала спонукає читача осмислювати проблему національного самовизначення та самоідентифікації. Розроблені Є. Гуцалом концепти є цінним емпіричним матеріалом для майбутніх розвідок у царині історії, лінгвістики, публіцистики, медіа студій, які намагатимуться описати політику Росії щодо України, пояснити і проаналізувати сучасні події і, перш за все, військову агресію Російської Федерації на Сході України.

Література

1.     Василик Л. Методологічний аспект рецепції концепту  в публіцистичному тексті. Питання літературознавства. 2006. Вип. 72. С. 292–298.

2.           Гуцало Є. Ментальність орди. Статті. Київ : ВЦ «Просвіта», 1996. 176 с.

3.  Гуцало Є. Ментальність орди : публіцистичний цикл / ред.-упоряд. Л. Воронина. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. 206 с.

4.   Мірошниченко П. Концептуальний аналіз у мас-медійних дослідженнях. Методологія досліджень мас-медіа: робоча книга (handbook) / за заг. ред. К. Сіріньок-Долгарьової. Запоріжжя : ЗНУ, 2017. С. 93–101.