Сидоришина А. Р. ФАКТОГРАФІЧНІСТЬ і ФІКЦІЙНІСТЬ У РОМАНІ «ПРИЛЕТІЛА ЛАСТІВОЧКА» І. РОЗДОБУДЬКО

Сидоришина А. Р.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н.,  доцент

ФАКТОГРАФІЧНІСТЬ і ФІКЦІЙНІСТЬ У РОМАНІ

«ПРИЛЕТІЛА ЛАСТІВОЧКА» І. РОЗДОБУДЬКО

Історична проза є одним із найпродуктивніших виявів художньої свідомості, але історія української літератури й культури тривалий час перебували під тиском радянських ідеологічних настанов, що наклало помітний відбиток і на художню історико-біографічну прозу. Уже наприкінці ХХ ст., коли сталися зрушення у свідомості суспільства й національна історія почала осмислюватися як джерело конкретного соціального й духовного досвіду народу, зміни відбулися і в історичній романістиці, що виявилося в появі нового типу оповідача, порушенні причинно-часової послідовності, акцентуванні приватної історії людини, мікроісторії та історії повсякдення, жанрових модифікаціях на межі історичного роману й фентезі, детективу, мелодрами, в стилістиці потоку свідомості тощо.

Метою нашого дослідження є аналіз роману І. Роздобудько «Прилетіла ластівочка» крізь призму жанрових характеристик історико-біографічного роману.

При аналізу зазначеного аспекту ми спиралися праці українських та зарубіжних дослідників, присвячені питанням історичної та історико-біографічної прози, проблемі співвідношення історичного й фікційного в ній (С. Андрусів, А. Бакланова, О. Галича, У. Еко, Т. Левчук, Д. Пешорди, Л. Ромащенко, М. Сиротюка та ін.).

Проблема жанрової дефініції історичного роману і нині є нагальною, бо хоча історична правда та художній домисел і вимисел є жанротворчими складниками історичної белетристики, пропорції їхнього синтезу в ХХІ ст. також зазнали істотних змін. 

Творчий домисел і вимисел – це важливий аспект літературної творчості, необхідна їі умова, пов’язана зі специфікою креативного уявлення та фантазійного мислення, не скутого обов’язковими нормативами поетик, спрямована на формування мистецьких феноменів, які засвідчують, за спостереженнями Аристотеля, «не те, що справді сталося, а про те, що могло б статися, тобто про можливе або неминуче» [цит. за: 1, c. 173]. Натомість історична правда – це насамперед події минулого, в відображенні яких автор покладається не на особистий досвід, а на студіювання наукових джерел.

Між історичною та художньою правдою існує нерозривний зв’язок, тому їхнє окреме існування в історичному творі неможливе. Як зазначав М. Сиротюк, «…автор у зображенні історичних подій та постатей прагне до точності і достовірності, користуючись при цьому даними науки. Проте історія виступає в романі не у своєму, так би мовити, науковому вираженні, не у формі фактів, хронологічних дат і цифрових даних, а в сюжетному «самовиявленні», втіленою в людські долі, в емоційні образи» [4, с. 35].

Історико-біографічний роман «Прилетіла ластівочка» І. Роздобудько побудований на реальних біографічних фактах М. Леонтовича, але не є реєстром відомих та маловідомих подій життєвого шляху композитора. Письменниця творчо переробляє їх, художньо подаючи в динамічних сценах і інтригуючих епізодах, які і становлять сюжет твору.

Центральним образом роману є відомий композитор М. Леонтович, творчість якого за радянських часів була заборонена як до наукового вивчення, так і до виконання творчими колективами, тому й досі його біографія недосконало досліджена, а деякі факти залишаються невідомими. Саме на «білі плями» життєпису композитора й намагалася звернути увагу пересічного читача І. Роздобудько. Спираючись на розвідки Л. Семенко та А. Завальнюка, щоденники письменника С. Васильченка та друга і першого дослідника творчості композитора Г. Яструбецького, які стверджують невипадковість убивства композитора, авторка роману дотримується версії, що смерть М. Леонтовича була вигідна тодішній владі, оскільки він не влаштовував її своєю проукраїнською позицією, був небезпечним для неї, бо користувався авторитетом і серед простих людей, і серед інтелігенції.  

У творі паралельно розгортаються дві сюжетні лінії, що взаємодоповнюють одна одну, але є умовно цілісними частинами: дія першої відбувається в пансіоні для людей похилого віку 1997 року в Америці; дія другої передається ретроспективно у вигляді спогадів, починаючи з 1916 року. Центральним персонажем першої сюжетної лінії є вигадана авторкою особа – Степан Добровольський – учень композитора, який не зміг врятувати наставника, бо опинився по інший бік політичних барикад 20-х рр. ХХ ст. Саме він, за художньою версією І. Роздобудько, став свідком вбивства М. Леонтовича, за яке згодом помстився вбивці.

М. Леонтович постає в романі не лише як видатний композитор і громадський діяч, а й людина зі своїми життєвими цінностями, настроями та душевними переживаннями. Інтимізує образ композитора показ приватного життя в колі родини та в стосунках з Надією Танашевич. За словами авторки, «… нічого достеменно про його лібретистку невідомо. Саме з цією історію пов’язана цікава, навіть містична річ. Образ Надії у романі – красива чорнокоса дівчина, що співала у хорі Київського університету, закохана у свого вчителя. Коли віддала роман у друк, натрапила на статтю про Леонтовича, де була опублікована фотографія  хору Кошиця, датована 1916 роком. На цій світлині серед всіх дівчат, одягнутих у білі сукні, дуже помітною є одна учениця – чорнява з надзвичайним поглядом. Невідомо, хто ця чорноока дівчина, але, можливо, саме вона і є «моєю» героїнею з роману» [1]. Цей приклад, звичайно, не є доказом достовірності стосунків М. Леонтовича і Надії, проте свідчить про художню правдоподібність авторської версії.

Романний образ дружини М. Леонтовича Клавдії мав свого прототипа, проте брак фактажу змусив І. Роздобудько домислювати взаємини композитора та Клавдії, історію про смерть та похорон новонародженого сина Леонтовичів, розрив відносин та благословення дружини на стосунки з Надією.

З огляду на тривале замовчування причин і обставин смерті М. Леонтовича, письменниця вдається до художнього моделювання власної версії трагедії. Попри документальне підтвердження особи вбивці на прізвище Грищенко, авторка в романі називає його Іваном Рябковим, оскільки про достеменність пов’язаних із ним подій не йдеться. Маючи не багато фактажу, І. Роздобудько розгортає перед нами деталізований портрет вбивці, майже весь його життєвий шлях, захоплення та вподобання.

У епілозі до роману письменниця детально відтворює перебіг подій, що могли б передувати несподіваній смерті М. Леонтовича. Іван Рябков постає тут не лише фанатиком, який намагався навернути Миколу Дмитровича до своєї віри у світову революцію, а й людиною заздрісною і ницою, котра неймовірно боялася прихильності партії до Леонтовича: «Так не мусило бути! Я витрачав нерви, сили, кров, життя! А ви, ви, ви, попівський син, селюк, ви, хто ніколи не мав пристойного пальта, завоювали світ без жодного пострілу! І партію завоювали… Мою партію!» [3, с. 284]. Саме думка про те, що Миколу Леонтовича партія буде цінувати більше, ніж його, і наштовхує Івана Рябкова на фатальний постріл.

Отже, художня трансформація незначної кількості фактів про приватне і професійне життя М. Леонтовича дала можливість І. Роздобудько створити психологічно переконливий образ митця. Вимисел і домисел, майстерно уміщені нею в межі зображуваної доби, заповнюють проглини в біографічних даних композитора, зумовлюють і пояснюють обставини його долі на тлі буремних 20-х років ХХ ст.

Література

1.       «Його твори – містичний тотем»: Ірен Роздобудько про автора «Щедрика» Миколу Леонтовича. URL: https://life.pravda.com.ua/culture/2018/06/9/231467/ (дата звернення: 20.12.2019).

2.       Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Київ. : ВЦ «Академія», 2007. Т. 1. 2007. 608 с.

3.       Роздобудько І. Прилетіла ластівочка : роман. Київ : Нора-Друк, 2018. 304 с.

4.       Сиротюк М. Український радянський історичний роман : монографія. Київ: Наукова думка, 1971. 285 с.