Челнокова В. В. ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ПАРАМЕТРИ БАЛАД В. КОРЖА

Челнокова В. В.

студентка 2 курсу

НТУ «Дніпровська політехніка»

Наук. кер.: Біляцька В. П., д. філол. н., професор

ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ПАРАМЕТРИ БАЛАД В. КОРЖА

Поетичний світ шістдесятника Віктора Коржа – багатий і тривожний, кожна з його тринадцяти збірок має неповторне ідейно-тематичне звучання, вражає багатоманітністю жанрових форм, сприяє вихованню національної свідомості. Ліро-епіка В. Коржа, як синтетичне утворення двох літературних родів, представлена такими жанрами, як поема, дума, притча, балада.

З усієї ліро-епіки В. Корж надає перевагу баладі. Остання прижиттєва його збірка «Чиста сила» (2010) має цикл «Балади. Притчі. Діалоги». Жанр балади В. Коржа має багато спільних рис із фольклорними, і в той же час вони насичені філософськими роздумами, спрямованими на художнє вирішення морально-етичних проблем сучасності.

Однією з провідних тем у баладах В. Коржа є тема Другої світової війни, її болючих наслідків – це «Балада про золоту арфу», «Удовина балада», «Повернення батька», «Кривава балада», «Балада мовчання», «Балада про мертвий вузол», «Балада про червоне кружальце», «Балада про острів русалок», «Балада мовчання» та інші. Досліджуючи модифікацію жанру балади в поезії шістдесятників, Л. Тарнашинська зазначає, що цей жанр найоптимальніший у репрезентації драматичних подій ХХ ст. Балада є «визначальною для трагічного історіософського дискурсу цієї епохи пошуку людиною власної ідентичності та меж між добром і злом – уже тому, що її художньо-естетичні параметри дають широкі можливості для моделювання ескалації напруженого розгортання модусу буття в опозиції свій/чужий» [5, с. 321].

Події Другої світової війни В. Корж подає як жахливу катастрофу людства й непоправну особисту трагедію. Він узагальнює біль і своєї матері, і багатьох вдів, які жили спогадами про коханих, про щасливі миті їхнього життя. Поет  використовує традиційну фольклорну поетику, порівнює жінку-вдову з голубкою («Удовина балада)»: «Ой, синіє сон-трава / біля того кадуба, / голубонька-удова /проклинає яструба» [2, с. 85]. Словами «співала жінка у степу» передає горе її, зрозуміло, що не співали вдови в степу, а від безвиході голосили. В. Корж поет, який вийшов «із хати журливої, сивовіконної, з осіннього городу, із мальв, із рушників, але вміє включати своє дитинство, скитання й бідність родини своєї в літах війни, повоєнну скорботу матері, саме пробудження свого таланту в космосі громадянських, загальнолюдських переживань та устремлінь» [3, с. 4].

Зворушливо переповідає свій біль ліричний герой у автобіографічній поезії «Повернення батька». Батько поета повернувся з війни, на жаль, лише у сні. В. Корж усе життя відчував себе осиротілим через відсутність батьківського слова, підтримки у справах: «Я вимріяв так все достоту – /аж сонцем видіння цвіло: / батько вернувся з фронту, / коли ще спало село... / Постукав у шибку сиву, / жаданий, як добрий день, – / мама заголосила, / припавши йому до грудей» [2, 89].

За визначенням Л. Ромас: «Поет належав до покоління, яке в роки Другої світової війни ще тільки навчалося ходити по батьківській землі. Але вже без батьків, котрі героїчно гинули, захищаючи Вітчизну. Віктор Корж і його ровесники жили життям, за яке сплачено надто дорогу ціну, щоб про це можна було забути. Тож і не дивно, що тема минулої війни і прагнення будь-що відвернути загрозу нової так часто зринає у його віршах» [4, с. 47].

Ліричний герой балади «Повернення батька» передає своє і мамине щастя, навіть описує, як сусіди приходили вітати родину, заздрили, розпитували чи не бачили їхніх «солдатів». Герой милується татом: «Задуманий батько, красивий, / Допізна сидів у дворі, / І світ добрі очі просили / Скупати всю землю в добрі [2, с. 90]. Поезія має узагальнюючий підтекст: тих, хто чекав і сподівався на повернення своїх батьків було багато: «...Батько мій не вернувся – / поліг в перший день війни. / Де скошений впав – невідомо, / десь дзвонять по нім пшениці... / Та він повернувся додому! – / бодай лиш у вірші оцім» [2, с. 90].

Д. Павличко, говорячи про проблематику творчості дніпропетровського автора, зазначав: «Зв’язок часів через свій родовід, через землю, в якій погляд батька обернувся на корінь добра, – оце провідна тема й філософська проблема творчості Віктора Коржа» [3, с. 4].

У баладах поета немає метаморфозних перетворень, переважає реалістичність як ознака баладної епіки і знаходить вияв у безпосередній співвідносності художніх малюнків із живою конкретною дійсністю. «Не вигадані, а реальні події, факти і вчинки, що глибоко, до приголомшення схвилювали навколишнє середовище, завжди були вихідним джерелом і першоосновою баладної епіки» [1, с. 17].

У багатьох баладах ідеться про тяжке життя жінок, які знаходилися в тилу. «Баладу про острівних русалок» можна віднести до фольклорно-алегоричної. Зав’язка починається загальним описом ситуації, в якій розгортатиметься сюжет твору: «Все далі і далі фронт гуркіт котив, / вже тут, при Дніпрі, / для чужинців був тил…» [2, с. 83]. Гестапівець «чорний, дзьобатий, як сич» [2, c. 83] захотів, щоб було відтворено «язичеські ритуали», свято Івана Купала: «Відьму на хуторі знайдіть стару, / ще й з десяток юних слов’янських грацій, / хай воскресять нам древнющу гру – / є щось знадливе в поганському танці!» [21, c. 83].

Природа в баладі є не тлом, а безпосереднім учасником подій, допомагає реалізувати вчинки та поривання ліричних персонажів. Поет мальовниче відтворює образи й картини ночі на Івана Купала, коли дівчата мають ворожити на щасливу долю, водити хороводи з піснями, а змушені: «зайти в чаклунську воду, / голісінькими вийти до жарких багать, / мають купайлинські водити хороводи, / піснями молитися своїм богам...» [2, с. 83].

Баба Текля, яку спалили німці, пропонує дівчатам увійти у воду Дніпра й стати русалками: «...синь-вода, ріднесенькі, всіх вас заколише, / в хвилях цих розтанете чистою росою – / ворог не поглумиться вашою красою» [2, с. 84], а не віддати свою дівочу честь. Образи русалок є уособленням міфологічного духовно-морального досвіду, образ вогню та води, що поєднують людину з природним середовищем, становлять певне переродження, перехід в інший світ. Звернення В. Коржа до першоджерел духовної історії народу породжує ланцюг історичних, моральних ремінісценцій. Баба Текля – це уособлення мудрого голосу народу, який пропонує перейти у вічність, аніж дістатися ворогу, відповідно сприяє виведенню образів на рівень символу.

Серед балад, присвячених проблемі жіночої долі в роки війни та місцю жінки в ньому, – «Вальси сорок п’ятого». У ній розповідається про післявоєнне життя дівчини, яка народила дитину від чужинця: «Не раньте, люди, / лютими образами, / син – мій… / Не шваба хтивого, / стопроклятого бауера, / він – мій, лиш мій» [2, с. 87]. Народження дитини від окупанта кардинально змінює життя дівчини – вона навік залишається самотньою: «Із парубків ніхто / смутну Галину / в танок не брав» [2, с. 88]; «Їй, грішній, / до самотності велося / поміж дівчат» [2, с. 88], а ліричному герою так кортіло подорослішати, щоб запросити її на танок і розділити її смуток. У воєнний період така доля спіткала багатьох дівчат, тисячі зґвалтовані й знеславлені народжували дітей від чужинців.

Образ воєнного та повоєнного горя в баладах В. Коржа поглиблюється образами смерті. У «Баладі злої ночі» трагедію народу, землі, України, залишених на поталу гітлерівським окупантам, відтворено в образі старезного крука над кручею, який прагнув «забачить смерть, натішитись стогоном людським» [2, с. 86], а від побаченого сам божеволів: «крук споминав розстріляних / над кручею вночі»  [2, с. 86].

У баладі ХХ ст., на думку Н. Копистянської, посилюється потреба в документалістиці, розкритті конкретного факту, історичної ситуації у творі, яка  органічно поєднується з посиленням ліризму, поєднанням індивідуального із загальнолюдським. Саме такими є балади «Балада про золоту арфу», «Вальси сорок п’ятого» «Балада про червоне кружальце» В. Коржа. В останній ідеться про відхід військ із села. Головним ліричним героєм є жінка Ксеня, у хаті якої «розмістився армійський штаб» [2, с. 94]. Вона з надзвичайною для слабкої статі мужністю сприймає рішення армійців здати село без бою: «–Не триматимем оборони, / виступаємо завтра… Наказ» [2, с. 94]. Відкритий фінал балади узагальнює народне горе.

Як правило, балади В. Коржа закінчуюся висновками-повчаннями (одна з характерних ознак сучасної літературної балади), відтворюють народну оцінку того чи іншого вчинку, події, народну етику і є застереженням у житті.

Література

1.   Дей О. Українська народна балада. Київ : Наукова думка, 1986. 262 с.

2.   Корж В. Чиста сила : поезії. Київ : Український письменник, 2010. 590 с.

3.   Павличко Д. Степова криниця : [передм.] Корж Віктор. Чиста сила: поезії. Київ : Український письменник, 2010. С. 3−5.

4.   Ромас Л. Провідні мотиви збірки «Чиста сила» Віктора Коржа. Таїни художнього тексту : зб. наук. пр. Дніпро : Ліра, 2017. Вип. 21. С. 42–51.

5.   Тарнашинська Л. Балада у творчості українських шістдесятників: модифікації жанру (слов’янський контекст). Ucrainica: oucasna ukrajinistika: Problemy jazyka, literatury a kultury. Olomouc, Sbornik clanku. 2006.  S. 319–326.