к. філол. н., ст. викладач
кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
факультету № 6
Харківський національний університет внутрішніх
справ
РОМАНТИЧНІ Й СИЛЬНІ
ЖІНКИ В ОПОВІДАННЯХ
Л. ЖВАНКО
«ВІРНИЙ АРИСТАРХ» ТА «МАРГО, МАРШРУТКА І ФРАНЦУЗЬКИЙ ЛЕЙТЕНАНТ»
У сучасному
літературному процесі жіноча проза посідає чільне місце. Як слушно зауважує
С. Філоненко, «“жіночність” літературного твору визначається, по-перше, усвідомленим жіночим
авторством, по-друге, представленням образу жінки в якості протагоніста,
по-третє, проблематизованою гендерною ідентичністю жінки-героїні» [4, с. 13]. Індивідуалізація цього виду
письма, на думку іншої дослідниці Т. Тебешевської, полягає в можливості
автора «творити художній світ жінки з позиції жінки» [3, с. 55]. У прозі ми
спостерігаємо розкриття жіночої психіки, проблем, загалом характеру головної
героїні. На прикладі оповідань Любові Жванко «Вірний Аристарх» та «Марго,
маршрутка і французький лейтенант» простежимо жіночі образи, їх спільні та відмінні
риси.
Л. Жванко
– докторка історичних наук, професорка, співавторка міжнародних проектів, учасниця
численних міжнародних наукових форумів. У її доробку, крім наукових праць,
збірка вибраних віршів «Намистини з Кракова» та оповідання, уміщені до збірок
серії «Дорожні історії».
Образи
головних героїнь творів різні, проте можна простежити спільну рису – романтику.
Вони або шукають ідеальне кохання (Марго), або тішаться нереальним спогадом про
пригоду, що сталася в дорозі (Оксана). В оповіданні «Вірний Аристарх» Оксана –
самодостатня особистість, яка має власні інтереси та захоплення, здатна до
самоаналізу. Із чоловіком вони були повними протилежностями, навіть гороскоп
віщував, що шлюб знаків повітря і землі недовготривалий. Але героїня вирішує спробувати,
адже просто кохала. Прикметно, що на заваді сімейному щастю стала робота
дружини, зокрема часті відрядження, які виявилися «шкідливими». «Він ненавидів
дорогу, боявся вирушати кудись від комфорту, вірного друга й турботливої
матусі…», а «Оксана жила дорогою, яка давала простір для руху, роздумів,
зустрічей, нових вражень і відвідування нових місць» [1, с. 226]. Можна
стверджувати, що героїня духовно багатша, готова розвиватися,
самовдосконалюватися. В оповіданні ми знаходимо запитання: після розлучення
Оксана самотня чи усамітнена? Л. Жванко ствердно відповідає, що
усамітнена. Це підтверджує думку про сильну жінку, яка «перегорнула сторінку
нецікавої книги». Її захоплюють міста, вокзали, маршрути, готелі, і це не
банальна втеча від самотності, а повна віддача улюбленій справі. Незвичним є і
вибір вірного друга – кактуса Аристарха. Він непримхливий, а головне – не був
проти частих відряджень господині. Оксана стосунки з чоловіком порівнює з
одягом, який можна ще підшити, випрасувати, а коли він зовсім перетвориться в
лахміття, просто викинути. Саме такою непотрібною вона стала в його житті.
В
оповіданні «Марго, маршрутка і французький лейтенант» головна героїня – «кавова
жінка», мрійлива, романтична. «Йому подобалась душа Марго – якась розтріпана,
якась така, що він і сам не міг віднайти слово в класифікації людських душ. Вона
піде на аромат кавового зерна» [2, с. 8]. У жінки багато захоплень: отримувала
задоволення від процесу вибирання кави, любила читати, дощ і листопад, писати
вірші, займалася перекладом. Можемо стверджувати, що Маргарита мала творчу
натуру: «… якби вона була письменницею, то обов’язково відвела б час на
збирання колекції людських характерів, подібно як художник виконує замальовки
майбутніх полотен. Але вона не пише романи, вона іноді їх перекладає» [2, с.
9]. Цікавою видається філософія життя героїні: сприймати світ оптимістично та
не перейматися речами, які змінити їй не під силу. Для чоловіка Марго давно стала
дивачкою, просто сусідкою. Стосунки без взаєморозуміння подібні поганій звичці,
яку кинути дуже складно.
В обох
оповіданнях Л. Жванко взаємини між чоловіком і жінкою складні. Так, Оксана
розлучена, а в Маргарити шлюб – радше соціальне партнерство. Можливо, тому
героїні повністю віддаються новим взаєминам. В
описах зовнішності чоловіків авторка акцентує увагу на окремих їх рисах: запах
парфумів, усмішка, мова, тембр голосу, очі. «Високий, статний, приблизно її
віку, мов збитий згусток енергії. На неї війнуло терпкуватим ароматом парфумів,
її улюблених – “Чорної амбри”. Такі купувала колишньому, бо любила тонесенькі
нотки могутнього кедра і тендітної лаванди» [1, с. 229]. Для Оксани випадковий
попутник виявився чоловіком, із яким думки були синхронними: «Він починав
речення, вона його закінчувала, він вмикав пісню – та була її улюбленою. Вони –
ровесники, обоє повітряні знаки, в дитинстві читали однакові книги, люблять
дорогу, неважливо, чи кава з пластикової склянки чи з дорогого ресторану,
головне – не де і не що, а з ким» [1, с. 231]. Вимальовується образ ідеального
чоловіка для ідеального кохання. Так, дорога стає символом нового життя, майбутніх
стосунків. У творі «Вірний Аристарх» Любов Жванко використовує цікаву кольорову
палітру: жінка в криваво-червоних черевиках з криваво-червоним шаликом,
темно-синя білизна, авто кольору пізнього вечора.
В іншому
оповіданні французький лейтенант із часів війни (саме так Марго називала свого
ідеального чоловіка) підкупив жінку своєю посмішкою: «Сонячна усмішка крізь
мокре скло сірого ранку. Яка усмішка! Справжня! Вона давно таких не бачила» [2,
с. 13]. «Його очі заціловували її, за той довгий-довгий погляд була ладна йти
на край світу чи до першого готелю. Її душа співала…» [2, с. 15]. Ми знову
спостерігаємо образ ідеального чоловіка, навіяний «Тріумфальною аркою»
Е.-М. Ремарка. Авторка загострює увагу на одязі головної героїні: у
джинсах і светрі вона схожа на захищений кокон, тому важко зрозуміти, що
діється в душі в Марго, сукенка в трояндочках указує на її закоханість,
відкритість і вразливість.
Отже, в
оповіданнях «Вірний Аристарх» та «Марго, маршрутка і французький лейтенант» Л. Жванко
постають романтичні, але в той же час сильні та відважні жінки. Фінал обох
творів перегукується: Оксана залишається з вірним другом Аристархом, а Марго –
зі своїм соціальним партнером. Ідеальні стосунки виявилися нетривалими.
Література
1. Автомобілі, автомобілі…
: оповідання, серія «Дорожні історії». Київ : Видавнича група КМ-БУКС,
2017. 256 с.
2. Їде маршрутка :
оповідання, серія «Дорожні історії». Київ : Видавнича група КМ-БУКС, 2017. 304
с.
3. Тебешевська Т.
Художні особливості «Щоденника страченої» Марії Матіос. Слово і час. 2006. № 2. С. 54–62.
4. Філоненко С.
Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття :
монографія. Київ, Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006. 156 с.
Вітаю! Ваше дослідження привертає увагу! Скажіть, будь ласка, чи можна простежити еволюцію сильної жінки в українській літературі, починаючи, скажімо, з твору Г. Квітки-Основ'яненка "Козир-дівки"?
ВідповістиВидалитиЦікава публікація. Як Ви вважаєте, такі риси як романтичність і сила, що поєднані в одній особистості одночасно, суперечать одна одній чи доповнюють, формуючи цілісний образ?
ВідповістиВидалитиДякую за запитання! На нашу думку, поєднання сили й романтичності формують цілісний образ. Можна навіть сказати, що такі жінки витриваліші, цілеспрямовані, вони отримують насолоду від життя, улюбленого заняття, у них різноманітні захоплення, відкриті світу та новим знайомствам, адже знають, що впораються з будь-якими труднощами.
ВидалитиДоброго вечора! Дуже приємно, що дослідження викликало зацікавлення. На нашу думку, у літературі можна простежити еволюцію образу сильної жінки. І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, І.Нечуй-Левицький своїх героїнь змальовують у колі сім'ї, автори химерного прозописьма, зокрема В.Земляк, В.Яворівський, зображують жінок, яким більше властиві маскулінні риси, вони беруть активну участь у житті громади та містечка.
ВідповістиВидалитиДякую за відповідь!
ВідповістиВидалити