пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Ленок М. І. ПАМ’ЯТЬ ДОБИ ДЕВ’ЯНОСТИХ У ХУДОЖНЬОМУ РЕПОРТАЖІ Л. БЕЛЕЯ «ЛІХІЄ ДЕВ’ЯНОСТІ: ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ В УЖГОРОДІ»


Ленок М. І.
аспірантка 1 року навчання,
Запорізький національний університет
Наук. кер. : Кравченко В. О., к. філол. н., професор

ПАМ’ЯТЬ ДОБИ ДЕВ’ЯНОСТИХ
У ХУДОЖНЬОМУ РЕПОРТАЖІ Л. БЕЛЕЯ «ЛІХІЄ ДЕВ’ЯНОСТІ: ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ В УЖГОРОДІ»

Пам’ять як феномен допомагає зберігати необхідну інформацію для поколінь. А. Ассман, досліджуючи концепт культурної пам’яті, підтримала позицію А. Ерл, і зазначила, що основні рівні пам’яті індивідуальна і колективна походять «із двох радикально відмінних концептів культури» [1, с. 10]. Індивідуальна пам’ять розглядає культуру «як суб’єктивну категорію значень, що міститься у мозку людей» [1, с. 10], а колективна усвідомлює культуру «як патерни публічно доступних символів, об’єктивованих у суспільстві» [1, с. 10]. Ці рівні пам’яті, продукуючи історію однієї епохи, дають повне уявлення про історико-культурні зміни, які відбувалися в суспільстві.
Зважаючи на те, що «комунікація між епохами та поколіннями переривається, коли втрачається певний фонд спільного знання» [1, с. 22], намагатимемось віднайти прояви індивідуальної і колективної пам’яті про добу дев’яностих, зокрема в художньому репортажі Л. Белея «Ліхіє дев’яності: любов і ненависть в Ужгороді».
Художній репортаж становить собою унікальне поєднання літератури й журналістики. У центрі уваги репортажу ‒ інформація, що не викликає сумнівів. Жанр художнього репортажу в українській літературі майже відсутній, на відміну від літератури нон-фікшн Центрально-Східної Європи, де цей жанр досяг апогею розвитку. Ознаки справжнього репортажу в українській літературі простежуються в подорожньому нарисі Д. Бузька й Г. Шкурупія «Старим Дніпром в останній раз», що вийшов у «першому числі журналу «Нова генерація» у жовтні 1927 року» [4, с. 5]. Я. Цимбал зауважувала, що зародження репортажу пов’язують з іменем М. Йогансена, «засновником нового жанру, як він себе вважав» [4, с. 13]. Художній репортаж виник на початку 1960-х рр. В американській новій журналістиці його започаткував Т. Вульф.
Цей жанр поєднав ознаки літератури й журналістики (художньої публіцистики). Я. Цимбал наголошувала: «Перечитайте репортажі 1920-х років – вони на сорок років випередили американську нову репортажистику» [4, с. 16]. Футуристський репортаж формувався і викристалізовувався до самостійної форми представниками «Нової генерації».
Задля просування художнього репортажу з національними ознаками у 2012 р. організовано конкурс «Самовидець». Щорічно твори переможців друкують в альманасі «Veni, vidi, scripsi». Отже, у ніші літератури нон-фікшн з’явився власне український художній репортаж.
За свідченнями Т. Вульфа, в художньому репортажі відбувається пробудження читацької пам’яті, якщо дослідники мозку будуть об’єктивні, то побачать, що людська пам’ять вміщує блоки з достатньо значущими даними, у яких вміщено цілісні образи чи емоції [3, с. 84]. Тому, знайомлячись з репортажем, реципієнт надає перевагу інформації, яка доповнена подробицями з приватного життя й емоційно наснажена спогадами оповідача.
Дев’яностим рокам присвячені твори П. Вольвача «Кляса», «Сни неофіта», А. Дністрового «Пацики», С. Жадана «Депеш Мод» і т. ін., але ці роки залишаються «замаскованими» в інших регіонах країни. Яскраве вираження дев’яностих простежуємо у книжці Л. Белея «Ліхіє дев’яності: любов і ненависть в Ужгороді». Письменник належить до дітей епохи дев’яностих і максимально чітко означує цей час: «ліхіє дев’яності» це і «раптове порушення рівноваги, усталеної роками закритих кордонів розвиненого соціалізму. Це було цунамі, яке змело всю попередню соціальну ієрархію … це тріумф кількості, після дефіцитного совка» [2, с. 5]. Як особа, що виросла в цьому соціумі, він ностальгує за усіма принадами, які існували тоді (солодощі, ігри, забавки, музика тощо). Свідомо запевнив у передмові, що в основі книги ‒ база розповідей свідків про гострі соціально-економічні реалії.
Другу частину назви книги автор трактує як пошук «Української Мрії» [2, с. 7], зовсім не схожої на славнозвісну американську. Слов’янська мрія досягалась один кроком: від шаленого успіху до карколомної невдачі, від справжньої любові до гіркої ненависті. Книга містить присвяту: «Моїм батькам з подякою за щасливе дитинство», що є проявом індивідуальної пам’яті автора. Очевидно, Л. Белей задоволений дитячими роками, незважаючи на кризові явища тих часів, батьки змогли дати йому все необхідне. Авторська присутність у тексті відчувається крізь спогади про цей період: «Без чого я, як дитина дев’яностих, не уявляю собі цього десятиліття, то це без жвачки» [2, с. 14]. Жувальних гумок на просторах дев’яностих було багато: це і знаменита на сьогодні Love is, і Turbo, і Stimorol. Справжнім переворотом у світі дитячих забавок стало винайдення іграшки «Тамагочі», автор згадує, що «Манія на «Тамагочі» накрила всю країну. Вчителі невтомно боролися з електронними тваринами» [2, с. 36‒37].
Письменник допомагає нам віднаходити фрагменти колективної пам’яті: «Пишучи про Ужгород дев’яностих, я час від часу покидаю межі міста й описую загальноукраїнський контекст» [2, с. 6]. Тогочасні тренди в одязі диктувались культом фізичної культури, тому всі носили «кепки (не кептарики, а бейсболки), ніби солдати гербові кашкети: Adidas (а також Abibas, Abbas, Abidos), Nike, Puma і USA Califоrnia. На ноги взували кросівки ‒ тих самих фірм (або їх підробок), що й кепки; влітку іноді ходили в сандалях на шкарпетки» [2, с. 69]. Дівчата відрощували довге, «злегка підкручене волосся, на гривках робили великі начоси (чим вищий, тим краще): на чоло спадав налакований ірокезик. Носили джинси і писк дев’яностих ‒ обтислі нейлонові лосіни ядучих кольорів (незалежно від ступеня стрункості ніг)» [2, с. 69]. Такою була мода, яка сьогодні викличе лише мимовільну посмішку.
Дев’яності запам’ятались ще й нелегальною торгівлею. Подібне явище вимагало вигадки й майстерності: «найпопулярнішою і найприбутковішою була контрабанда акцизного триумвірату: пальне  тютюн  алкоголь» [2, с. 202]. Смаком епохи автор назвав «оновлення транспорту і вимиканням світла» [2, с. 349]. У дев’яності, як правило, купували «користовані машини ‒ совєтські і пригнані із Західної Європи» [2, с. 350], міський транспорт в автопарку поступово збільшувався. На кілька годин ввечері вимикали світлом задля економії в той момент, коли його найбільше споживали. Кожен згадає вечірні посиденьки перед телевізором: «раптом усе гасне і стихає. В одну мить, у всьому районі. Місто перестає дихати» [2, с. 355]. Найцікавіше, що процес вимикання не могли «зробити регулярним і впорядкованим <…> Головне, щоб зненацька, головне, щоб тримати у тонусі» [2, с. 356].
Дев’яності ‒ епоха грошей. Соціально-економічний стан країни постійно змінювався, зокрема й курс грошей: «спочатку були рублі» [2, с. 159], бо до них вже звикли давно. Згодом з’явилися гроші, з яких зник Ленін, і називалися «українськими купонами» чи офіційно «купоно-рублями», на яких були зображені «алегорична дівчина-незалежність, Кий, Щек, Хорив та Либідь, св. Володимир, а на аверсі Кремлю витіснили: Софія Київська, Нацбанк, Опера та Червоний корпус Університету ім. Шевченка» [2, с. 161]. У цей час відбувається знецінення грошей. Приміром, обмінюючи 100 000 купонів можна було отримати 1 гривню. Суспільство відшукало стабільне мірило грошей – долар або бакс, а «за часів совка він був забороненим плодом» [2, с. 163]. У цей період оприявнюється каста кримінальних авторитетів. У них існували свої закони, ієрархія, сформувався власний стиль мовлення. Автор зазначав: «Тепер навіть школяр скаже, що таке понти, лохи, волина, стояти на шухері і т. д. <…> золоті ланцюги ‒ цепура, персні ‒ голдА, пачка доларів ‒ прес» [2, с. 256]. Активно розвивався рекет і «кришування» бізнесу від міфічних грабіжників.
Отже, спираючись на індивідуальну пам’ять автора, що зберегла найдрібніші спогади про розваги, забавки, стиль життя ужгородців, і колективну, за допомогою суб’єктивних репортажів очевидців, відновлюємо втрачені спогади про суспільно-політичне й культурне життя дев’яностих.
Література
1. Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті / пер. з нім. К. Дмитренко, Л. Доронічева, О. Юдін. Київ : Ніка-Центр, 2012. 440 с.
2. Белей Л. Ліхіє дев’яності : Любов і ненависть в Ужгороді. Київ : Темпора, 2019. 368 с.
3. Вульф Т. Новая журналистика и Антология новой журналистики / под ред. Т. Вульфа и Э. У. Джонсона [пер. с англ. Д. Балагова и Ю. Балаяна]. Санкт-Петербург : ТИД «Амфора», 2008. 574 с.
4. Цимбал Я. Флірт із нарисом і фактова література. Шляхи під сонцем. Репортаж 20-х років. Київ : Темпора, 2016. С. 518.

6 коментарів:

  1. Дуже цікава стаття! А як Ви відноситесь до слів Павла Вольвача про 90-ті: “Все, що є сьогодні було закладено і прописано у 90-х”? Чи погоджуєтеся з такою думкою?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вітаємо! Дякуємо за запитання! Безсумнівно, П. Вольвач, говорячи їх, думав за Запоріжжя (минуле і сьогодення). Ми не можемо цілком погодитись із тим, що нинішній час і все, що ми маємо сьогодні (бізнес, політика, субкультури і т.д.) детермінуються основами "ліхіх дев'яностих". Часи змінюються, виростають нові особистості, які про 90-ті і не знають, тому що сучасність містить власні "родзинки". Якби кожна епоха "вбирала" в себе схеми попередньої, то якими б тоді ідеальними/неідеальними були держави.

      Видалити
  2. Добрий день. Яким, на вашу думку, є значення доби 90-х у формуванні сучасності? Це позитивні чи негативні моменти?

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий день! Дякую за запитання. Історія України має безліч прикладів, коли державі випадав шанс змінити все. Однозначної відповіді не отримаєте, адже шалька з позитивом ґрунтується на шпильках із негативними проявами цього періоду. 90-ті принесли несподівану незалежність (міста, населені пункти, села виживали за рахунок залишків економічного й соціального надбання радянського періоду, а коли треба було рухатись у самостійному напрямку суспільство збентежилось). Така бажана незалежність, якою й досі не знають, як правильно скористатися верхні ешелони влади, стала каталізатором до подальших дій. Попереду та й сьогодні не набагато кращі роки ми спостерігаємо.

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.