аспірант
ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (м. Старобільськ)
ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (м. Старобільськ)
Наук. кер.: Пінчук Т. С.,
к. філол. н., професор
МЕТАФОРИЧНО-АСОЦІАТИВНІ ПАРАЛЕЛІ
У ТВОРЧОСТІ І. НИЗОВОГО
У своїй прозовій та
поетичній творчості український письменник, палкий патріот і «вічний
опозиціонер» [1, с. 418] І. Низовий нещадно викриває політичні
режими, свідками яких йому довелося бути як за часів Радянського Союзу, так і в
період Незалежної України.
Цікавими та вартими
уваги є численні асоціативні переплетіння образів із політичної та медичної
сфер для зображення загального нездорового фону, різних проявів хворобливої
ситуації в державі.
Автор влучно та
досить символічно називає політиків, які зазіхають на державну цілісність і
національну єдність, хірургами та патологоанатомами, які без докорів сумління
шматують тіло України, а «зробивши свою «операцію-провокацію», задоволено
потирають-умивають свої ручки-загребучки: успішно! Воно ж «конєшно»! У
парламенті облаштувалися, до влади присмокталися, в уряд гадюччям проповзають.
Реванш, бліцкриг – готуймося до московських салютів. Телеграми-блискавки вже
надходять. Празднічноє настроєніє! Дзвенять бокали, дзенькають шпори, хропуть
білі парадно-породисті коні-мерси. Уявний парад приймає сам Путін, а обіруч
стоять Янукович (цукерки смокче й царю-батюшці презентує) та государ-отаман
всехарківський, а віднедавна – і весь східно-південно-кримський, Женя
Кушнарьов. У руськоязичнім хорі-гімні все імперське море-окіян повернулося (?)
у свої ісконно-посконні береги…» («Навіки – разом!») [3, с. 22–23].
Подібна асоціація з
хірургічним столом виникає в автора під час студіювання української історії, у
якій його народ нічому не вчать помилки минулого, що, у свою чергу, може стати
невтішним прогнозом щодо національного майбутнього: «Читаючи історію України, я почуваюся тяжкохворою людиною на
операційному столі, якій без наркозу видаляють смертельні метастази, причому
ніхто не гарантує щасливого результату, повного відновлення життєдіяльності
хворого. Я усвідомлюю це, але не відмовляюся від операції-експерименту –
видужання має прийти через біль, треба лишень витримати його, не померти…» («Сльоза сльозу не здоганя») [4, с. 287].
У такий спосіб
простежується нерозривний зв’язок двох персонажів – України та ліричного героя.
Цілісний образ «Україна-Низовий» у контексті двох попередніх цитат можна
витлумачити так: споконвіку Україну шматували іноземці та «правнуки катів і «яблучка
від яблуньки» вірних прислужників-приспішників тих людоморів і душогубів», які «живуть
ще й благоденствують на трагічній українській землі» («Українська трагедія») [3, с. 122].
Ліричний герой в образі автора після перепрочитання історії України ніби
фізично переймає всі її «хвороби» – іноземні загарбання, національні розколи,
війни, голодомори, правління-панування «нібито своїх, а насправді чужих
громадян – комуністів, регіонщиків, соціалістів…» («Українська трагедія») [3, с. 127],
що в сукупності своїй і породили «смертельні метастази» на «тілі» України, та
на авторському тілі, відповідно.
І. Низовий дає
визначення також головній національній хворобі та низці інших, не менш
страшніших, породжених нею:
«Точний діагноз нашої
головної національної (я б сказав – малоросійської) хвороби давно вже
встановлений: кучмізм. Хоч ми вже й поміняли всі «вивіски» й білборди, напилися
всіляких «цілющих еліксирів», застаріла хвороба не зникла, а жахливі її
симптоми проявляються ще наочніше, ще загрозливіше. Про це гріх мовчати, якщо
ми справді чесні та совісні, якщо хочемо справжнього і повного зцілення. Про
хворобу хвороб треба кричати…» («Час великої публіцистики») [3, с. 27–28];
«Бійтеся самих себе,
лікуйтеся від небезпечної ракової пухлини, яка називається древнім словом:
яничарством» («Жертви перемог і
поразок») [2, с. 9];
«Узагалі ж у стан
реґіоналів перекинулося дев’яносто відсотків сватівського «бомонду», аби лиш не
позбавитися насиджених місць і непоганих «зарплат». <…> …Тішимося
сосновим спокоєм, повною відсутністю відчуття причетності до «реґіонального
шабашу» Луганська та сватівської хвороби з діагнозом «сепаратизм»» («Від
Сіверського Дінця до сіверського Сейму») [3, с. 132–133];
«Були серед них
друзі, добрі приятелі – аж до національного питання. О, тут партнери по чарці й
розмові круто мінялися, бо ніяк не хотілося втрачати пихи старшобратства! Так
їх навчили, їх уже не змінити. Це у них у крові – зверхність над усіма: «хахлами»,
«хачиками», «азерами», «чучмеками», «нацменами», «семь раз неруськими». Як у
нас, у хахлів і малоросів, у крові – рабство. Діагноз хвороби є, а от ліків –
немає» («Так вороги, чи, може, усього-навсього «воріженьки»?») [1, с. 647].
Отже, у публіцистичних
та мемуарних творах І. Низового представлені уміло виписані, асоціативно
зумовлені метафоричні переплетіння концептуальних образів із політичної та медичної
сфер. Наші подальші дослідження будуть направлені на розкриття запропонованої
теми в поетичній спадщині митця.
Література
1. Низовий І. Бути – народом! Вибрані
твори : у 5 т. Т. 4 : Мені
давно не все одно : публіцистика, мемуари. Київ : Український пріоритет,
2019. 760 с.
2.
Низовий І.
Там, де я ніколи не плакав. Луганськ : Глобус, 2006. 99 с.
3. Низовий І. Там, де я сміюсь крізь сльози. Луганськ : Глобус,
2006.156 с.
4. Низовий І.
Цим дорожу : вибрані вірші та поеми. Луганськ : СПД Рєзніков В. С.,
2011. 352 с.
Доброго вечора! Мені сподобалася Ваша доповідь. Вона є актуальною у контексті суспільно-історичних подій українського сьогодення. З повагою, К.Заболотна
ВідповістиВидалитиДоброго вечора! Щиро дякую за увагу та за Ваш відгук! З повагою, А.Манько
ВидалитиДоброго вечора, Альоно! Із зацікавленням прочитала Ваше дослідження. Укотре переконалася, наскільки прозорливим був І. Низовий, пишучи про «хвороби» нашого політикуму і суспільства загалом. Думаю, цікаво буде порівняти використання фахової медичної лексики в публіцистичних і поетичних текстах автора з точки зору її детермінологізації і набуття стилістично-експресивних функцій.
ВідповістиВидалитиДоброго вечора, Наталіє Вікторівно! Сердечно дякую Вам за Вашу щорічну увагу до моїх доповідей та за Ваші рекомендації! Я обов'язково врахую їх у подальших дослідженнях! Сама не перестаю дивуватися прозорливості І. Низового! Знаєте, його поезія 90-х рр. минулого століття та першої декади століття нашого фактично дзеркально відтворює події сьогодення. Історія кружляє по колу, а ми, на жаль, мало чому вчимося. Боюся, що проза та поезія І. Низового ніколи не втратить актуальності в наших суспільно-політичних реаліях. Але сам поет намагався не втрачати жевріючої надії на краще, тож і ми не будемо:
ВідповістиВидалитиНіхто й ніщо не похитне
Моєї віри в Україну…
Хай світла доля обмине
Мій дім; зневажать хай мене
У ріднім краї… До загину
В душі палатиме одне:
Люблю і вірю в Україну!
2001
І Вам дякую, дорога Альоно, за участь у наших заходах і за надзвичайно цікаві дослідження! І нехай надії справджуються!
Видалити