Мальцева А. О.
студентка
4 курсу
Запорізький
національний
університет
Наук. кер.: Горбач
Н. В., к. філол. н., доцент
ОБРАЗ МІСТА В РОМАНІ
М. ДУПЕШКА
«ІСТОРІЯ, ВАРТА ЦІЛОГО ЯБЛУНЕВОГО САДУ»
Як середовище існування місто завжди приваблювало
літературу. З одного боку, воно мало вплив на формування людини, з іншої –
виступало незалежним та самостійним тілом, яке, подібно людині, фігурувало само
по собі та за правами прирівнювалося до своїх мешканців.
Місто у творах літератури, до центру уваги якої воно
потрапляє приблизно на поч. ХІХ ст., часто становить собою фон або місце дії,
топос, елемент декору, інколи навіть може виступати в ролі образу. Саме з ХІХ ст.
закладаються основи сприймання міста як специфічного та самобутнього макета
цивілізації. Проте все ж варто наголосити, що до початку ХХ ст. українські
письменники оминають художнє змалювання міста як соціокультурного феномену.
Передусім це зумовлено суспільно-історичними чинниками, адже, як відомо, процес
урбанізації припадає на кінець ХІХ ст., а його активізація помітна в
20–30-х рр. ХХ ст. «В українській літературі з її закомплексованістю на
природній сільській людині, звернення до міста відбувалося особливо повільно й
невпевнено. Мовно й соціально місто завжди було ворожим українцю» [3, с. 207],
– слушно зауважувала С. Павличко, досліджуючи дискурс модернізму в
українській літературі. Між містом і селом завжди стояла певна ворожнеча, що
призводило до болючих конфліктів, адже відображення міста є ще й відображенням
внутрішнього світу та свідомості персонажа, що змінюється разом із засвоєнням
нових умов проживання в місті.
Проза початку ХХ ст., за словами В. Фоменко, «або
перестала орієнтуватись виключно на село, або й зовсім від нього відмежувалася»
[5, с. 9]. Місто стає певним людським уособленням мрій і сподівань на краще
життя та майбутнє, що зумовлено суспільно-історичним і культурним розвитком
України, її входженням у загальноцивілізаційні процеси. Письменники проникають до
самої суті міського життя людини, тим самим аналізуючи не лише взаємовідносини
мешканців, але й складні стосунки індивідуального характеру з містом. Проблема
пристосування неміської людини до міста була доволі насущною у 1920–30-х рр. У
прозі В. Вражливого, М. Івченка, А. Любченка та Б. Тенети
місто постає безжалісним, чужинним та байдужим до людей. Письменники намагалися
зрозуміти, як змінюється людина в урбаністичному соціумі, чим саме місто
виступало для селянина: чимось відчуженим і химерним чи навпаки?
Розгляд міста як феномену актуалізується в сучасному
літературознавстві лише наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст. Так, Р. Мовчан у
монографії «Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі»
розглянула деталі змалювання міста, взаємозв’язки людей та міського
суспільства. Вона виділяє урбанізм як модерністичну ознаку і підкреслює, що
«своєрідне ставлення української людини до Вічного міста – як погляд у «щілочку
крізь паркан у чужий сад», її неоднозначні відчуття у полоні його атмосфери є
симптомами маргіналізації, характерної для українського суспільства загалом» [2,
с. 394].
Сьогодні топос міста характерний для творчості таких
письменників, як Ю. Андрухович, А. Дністровий, С. Жадан, О. Забужко.
Урбаністика – одна з основних тем і у творчості молодих авторів. Це пояснюється
«остаточним переміщенням літературного життя у міський локус», зображенням
міста як замкнутого неорганічного простору та власне своєю тематикою, яка «вписується
в річище постмодерного літературного дискурсу, про що свідчить її
експериментальний характер та гра зі смислами» [4]. У цій площині образи міста,
які використовуються неодноразово і виконують ролі персонажів, створюють
опорний простір для новітнього покоління письменників.
У 2017 році світ побачила книга М. Дупешка «Історія,
варта цілого яблуневого саду», що є не лише романом-екскурсією туристичними
місцями Чернівців, а й сконденсованою історією всієї Європи.
Не дивлячись на чималу кількість персонажів, сюжетних
ліній, центральним героєм твору постає
місто Чернівці, образ якого простежується в кількох епохах – від
австро-угорської доби, через 30-ті рр. ХХ століття, «де сталося найбільше
вбивств за всю історію» [1, с. 13], і до наших днів. У романі описано не так приватні
історії людей, як історію міста, яке перебувало в складі кількох країн, пережило
війну і стало середовищем існування представників різних культур і релігій, відтак
історія «в декораціях минулого» [1, с. 2] відображає пам’ять саме міста, а не
окремо взятих персонажів.
У ті часи місто було простором для глобальних змін, які
стосувались не лише геополітики, але й пересічних громадян. Саме про ці зміни
ми дізнаємось від оповідача роману, нашого сучасника. Маючи звичку приходити на
гору Цецино, яка знаходиться на території міста і сягає висоти близько 500
метрів, він звідти спостерігає за Чернівцями. З висоти місто постає наче
статична карта, а постійним нагадуванням про плин часу є лише птахи, що стрімко
проносяться повз. Брак зорових вражень компенсується слуховими образами міста:
«усі його звуки зливаються у спільному звучанні, наче хтось натиснув на клавішу
фортепіано й утримує педаль. Схоже на те, що Чернівці гудуть нотою «ре».
Середньо. Не надто високо, але й не надто низько» [1, с. 18]. Саме тут, на
Цецино, оповідач знайомиться з Павлом (Павелом) Бачинським, пригощає його
яблуком, а натомість слухає історію, яка «варта цілого яблуневого саду» [1, с.
18].
Автор наголошує, що часом не людина обирає місто, а місто
обирає людину, як це трапилося з батьком Павла – Лєшеком Бачинським. Історія самого
Павлу розпочинається з того часу, коли йому було 15 років, коли місто Чернівці
ще не зовсім помітно, проте впевнено наближалося до занепаду та війни, адже «на
сході один тиран набирався сил, напуваючись кров’ю», а другий – «тішився новими
землями» [1, с. 29].
Ситуацію у Чернівцях після підписання пакту
Молотова-Ріббентропа і нападу німців та Радянського Союзу на Польщу автор
передає через одночасне дивне поєднання метушні й тиші. Метушня пов’язувалася
здебільшого з військовими, які майже не щодня проходили через залізничний
вокзал із кіньми та гарматами, а тиша – з мешканцями міста, котрі опинилися в
безпорадній ситуації перед грубими, лицемірними та брехливими непроханими
«визволителями». Лише інколи чернівчани порушували тишу, щоб «поділитися чутками
про загальну мобілізацію, яку можуть оголосити щохвилини, та історіями про
страшну Червону армію» [1, с. 35]. Період війни в місті асоціювався в наратора
з пропагандистськими хроніками, які демонстрували в кінотеатрі і в яких «говорилося
здебільшого про перемоги» [1, с. 122]. Локусом міста, з яким у спогадах Павла
пов’язується повоєнний час, знову стає вокзал як символ переміщення значної
кількості людей, зірваних з насиджених місць війною. Саме тут чи найбільше про
себе нагадувала війна, коли прибували ешелони з солдатами – «той без руки, той
без ноги, той без ока – не дуже приємне видовище» [1, с. 135]. До зображення
цього періоду залучаються й ольфакторні характеристики міста, які символізували
початок мирного життя: на вокзалі стояло досить багато продавчинь із квітами,
тож у повітрі відчувався запах тюльпанів, нарцисів і бузку.
50-річний радянський період історії Чернівців емоційно
оцінюється Павлом Бачинським як епоха несмаку, яка протиставляється тим часам,
коли люди вміли й мали бажання жити зі смаком, «думали не лише про зміст, а й
про форму» [1, с. 80], адже краса посідала чільне місце в житті будь-якого
мешканця міста. Будівництво цього періоду, представлене «хрущовками, панельками
і всіляким іншим непотребом» [1, с. 53–54], дисонує з архітектурним ансамблем
міста, спотворюючи його. Автор розглядає ці зміни як складник загальної
тенденції, коли на зміну красі прийшла практичність і «навіть жінка мала
виглядати в першу чергу як будівниця соціалізму, а вже потім як жінка» [1, с.
80].
Залучення до нарації героя, який був сучасником описаних
у творі подій, дало можливість письменнику простежити історію Чернівців від
того часу, «де кінотеатр «Жовтень» був синагогою, де румунські няньки співали
німецьким дітям українських пісень, а жінки вперше дозволяли собі прилюдно
купатися в Пруті» [1, с. 12] аж до наших днів. Павло свідомий того, що втрачене
історико-культурне обличчя міста повернути неможливо, але сподівання на
відновлення його духу в чоловіка викликають «прекрасні молоді обличчя, які
знаменували повернення мого міста, мого дому у стару добру Європу» [1, с. 143].
Отже, місто Чернівці в романі виступає не лише як тло всіх важливих подій локальної чи
глобальної історії, а й як самостійний образ, що наділяється цілком конкретними
часо-просторовими характеристиками. Крім того, акцентування автором роману
матеріальних і духовно-культурних компонентів в образі міста розширює простір
чернівецького тексту в українській літературі.
Література
1. Дупешко М. Історія, варта цілого яблуневого саду : роман. Чернівці :
Книги–ХХІ, 2017. 160 с.
2. Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер’єрі :
монографія. Київ : Стилос, 2008. 544 с.
3. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі : монографія.
Київ : Либідь, 1999. 447 с.
4. Пухонська О. Сучасна візія міста в поезії молодих авторів. Синопсис: текст,
контекст, медіа. 2013. № 3–4. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stkm_2013_3-4_9.
5. Фоменко В. Українська урбаністична проза ХХ століття: еволюція,
проблематика, поетика : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.00.01.
Київ, 2008. 40 с.
Добрий день! Що на Вашу думку посприяло і що на цей час сприяє уведенню урбаністичних елементів українськими письменниками?
ВідповістиВидалитиДобрий вечір! Дякую за запитання. На мою думку, урбанізм у творах українських письменників пов'язаний з розвитком суспільства, зокрема з його соціально-економічними, політичними змінами тощо. В ті часи, коли люди тільки починали освоювати міста, це було для всіх щось новим і незнаним, отже письменники використовували тему міста саме для зацікавлення своїх читачів. Зараз же поети та прозаїки продовжують традиції змалювання міста чи то просто як тло для розвитку подій, чи то у ролі одного із головних героїв твору, адже суспільний прогрес є безперервним, тому ця тема й надалі буде залишатися актуальною.
ВидалитиДякую за відповідь! Чи плануєте подальше дослідження цієї теми?
ВідповістиВидалитиСкоріше, планую, адже урбаністична тематика доволі цікава, та й у творах українських письменників місто змальовується зовсім по-різному, а отже наразі можна говорити про широке поле для подальших досліджень.
ВидалитиДобрий день! Дякую за цікаве дослідження! Дійсно урбаністична тематика є дуже популярною, а чи траплялися вам твори, де в центрі уваги (як тло або як самостійний образ) - місто Запоріжжя?
ВідповістиВидалитиДобрий вечір! Дякую за запитання. Так, під час дослідження я дійсно знаходила такі твори, це були твори Павла Вольвача ("Кляса" і "Сни неофіта") і твори Валентина Терлецького ("Рок-н-рол, стакан, кохання" і "Хроніки міських божевільних"). На жаль, не було нагоди прочитати жодного з цих творів, але вважаю, що вони мають бути дуже цікавими, як мінімум через те, що в них прямо чи опосередковано описано наше місто.
ВидалитиДоброго вечора. Чи розглядаєте Ви можливість у майбутньому досліджувати твори, які будуть у собі поєднувати як урбаністичні, так і сільські мотиви? На Вашу думку , подібні твори все ще актуальні?
ВідповістиВидалитиДобрий вечір! Дякую за запитання! Гадаю, що такі твори варто досліджувати, адже місто і село по-різному впливають на долю людини (як, скажімо, це відбувалось у романі В.Підмогильного "Місто"). Якщо ж мова йде про зображення їх як тла подій, то тут цікавими будуть дослідження щодо художніх засобів, які використовують письменники з метою зацікавлення читача або ж емоційного впливу. Вважаю, що твори з сільською тематикою вже не є і не будуть актуальними, бо, по-перше, урбанізаційні процеси надто стрімкі та деякою мірою безперервні, а, по-друге, більшість художність засобів вже просто вичерпана авторами, тож, очевидно, ці твори навряд чи будуть такими популярними, якими вони були раніше.
Видалити