студент 4 курсу
Запорізький національний університет
Наук.
кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент
ДИСКУРС
НАСИЛЬСТВА В РОМАНІ
Н.
ГУМЕНЮК «КВІТИ НА СНІГУ»
Україна є типовим
постколоніальним суспільством, тому в сучасній літературі характерним є
порушення проблем пошуку ідентичності, пам’яті та культурної загибелі народу.
Звернення до цих аспектів є надзвичайно актуальним, адже переосмислення
культурних цінностей і модернізація культурних дискурсів є шляхом до
відновлення історичної свідомості нації.
Дискурс насильства розглядається
у студіях пам’яті, антиколоніальних та постколоніальних студіях. Останні
створюють студії травми, методами яких є повернення до історії, звернення до
психоаналітичних і антропологічних аспектів пам’яті та постпам’яті, ураженої
травматичними подіями, дослідження свідчень і жертв насильства [див.: 4].
Насильство – це примус,
поневолення, придушення, що визначає такi стосунки мiж людьми, коли одна
сторона – агресор, друга – жертва. Насильство включає також агресiю, яку
визначаємо як навмисне спричинення шкоди [див.: 2, с. 58].
Дослідження дискурсу «насильства»
привертало увагу багатьох сучасних науковців. Зокрема, досліджено дискурс
насильства у творі Романа Андріяшика «Люди зі страху» (Н. Грицевич), дискурс
жорстокості в романі Євгена Пашковського «Щоденний жезл» (О. Проценко),
насильство розглядається як метафора (С. Павличко). Проте й досі відсутні
роботи, присвячені аналізу дискурсу насильства в романі Н. Гуменюк. Цим і
зумовлюється актуальність нашої розвідки. Метою пропонованої розвідки є аналіз
дискурсу насильства в романі Н. Гуменюк «Квіти на снігу».
Прозі Надії Гуменюк властиві
високе громадянське звучання, притчевий характер, обсервація певних проблем. У
її творах зображено зворушливі історії кохання, що розгортаються на тлі
українського ХХ ст., сповненого жорсткістю та насиллям.
Перед читачем першої новели
«Зимопис Авеля» з роману «Квіти на снігу» постають події історії 40-х років
минулого століття. Вони пов’язані з долею звичайного селянина Прокопа Горнича,
його жінки та дітей – Авдія та Марійки, яких було позбавлено майна та етаповано
в Сибір. У новелі авторка показує функціювання тоталітарного режиму, тож проблема
насильства є центральною, постає у вигляді насильницьких дії органів влади
(агресора) над звичайними громадянами (жертвами).
У першому епізоді твору зображено
насильство, яке реалізоване через
соціальну агресію та несправедливість, що призвело до безпритульного
існування та втраченого дитинства Авдія. Повоєнною владою було вирішено отримати
новеньку хату Прокопа заради розширення впливу на селі (відкриття органу
сільради), саме тому його було обвинувачено в пособництві місцевим бандитам та
заслано в невідомі табори: «Причиною того нічного візиту було не так
«пособничество», як хата наша – з жовтого брусу, під білою бляхою /…/ Мабуть,
товарняк, до якого заштовхнули тата, не встиг ще й за Україну від’їхати, як на
нашому ганку прибили вивіску «Сільрада» [3, с. 14].
Письменниця акцентує увагу на
зображенні фізичного насилля в таборах СРСР. Вражає епізод, у якому змальовано особливості
переміщення в’язнів до табору. Знесилених репресованих уночі висадили в
засніженому полі та залишили помирати від холоду, вижити могли лише ті, хто
знаходив у собі сили рухатися: «Привезли
вночі, висадили в засніженому полі під величезною чорною підковою лісу. Мороз
аж шкварчить. /…/ Ми всю ніч бродили слідом за такими ж, як самі, виснаженими,
напівпритомними, бродили по колу, утоптуючи сніг і зігріваючи себе рухом./…/ Адже
зупинка означала смерть. /… / Ті, хто не ходив у колі, уже не почули рятівних
звуків автомобілів, не підвелися зі снігу» [3, с. 20]. Р. Піхоя,
цитуючи Й. Сталіна, зазначив, що в радянському союзі людина була гвинтиком у
системі [6], тому не дивно, що Н. Гуменюк вдається до такого сюжетного рішення,
щоб підкреслити свавілля радянської системи.
Жорстокість та приниження, як
одні з ідеалів побудови тоталітарного суспільства, постійно переслідують героїв
твору в таборах. Наприклад, Авеля змушують після багатогодинної праці бігати
навколо бараків: «Наступного дня під кінець зміни начальник охорони особисто
явився на лісоповал. Пройшовся вздовж колони, яка рушала до бараків, і тицьнув
у мене пальцем. – Стаять! Два шага вперед! Вокруг паляни бєгом марш! Я робив
коло за колом навколо вирубки, а він стояв і посміхався, аж поки я не впав.
Наступного дня все повторилося. І третього, і четвертого, і п’ятого…» [3, с. 22] або хвору Марійку працювати
на лісоповалі, що призвело до смерті: «Марійка відійшла за рік. Кашляла дуже.
Коли табірний наглядач виштовхував її того ранку з бараку на лісоповал, вона аж
палала, а привезли сестру звідти холодну як лід» [3, с. 21]. Усе, що
відбувається з героями в таборах, розкриває моторошну сутність тоталітарної
держави, для якої важлива лише робоча сила, що вдало підкреслюють вище наведені
рядки з твору. Життя арештованого втрачає сакральну цінність і перетворюється в
іграшку, якою граються працівники табору: «Одноріг, казали, уже з кимось
заклався, скільки днів мені залишилося на цьому світі сніг топтати» [3, с. 23].
Примітним є те, що в репресивному
світі послаблюються відносини між кращими друзями та членами сім’ї. Наприклад,
варто виокремити образ Калісія, якого тоталітарна система перетворила в
черствого егоїста. Побачивши свого двоюрідного брата, який втік з таборів, Калісій
з друзями кинувся до нього та починав фізично знущатися (бити), щоб потім
непритомного відправити назад у табір: «Враз зірвалися, підскочили до мене,
схопили, повалили на землю, вивернули руки, били ногами в живіт, під ребра, у
голову, майже непритомного потягли до автомобіля» [3, с. 35]
Письменниця висвітлює не тільки
фізичне насильство над особистістю, а ще й психологічне. У романі показано
типову модель поведінки офіцерів КДБ, яку можна розглядати як один з різновидів
психологічного насилля над юним хлопцем. Після невдалого обшуку в землянці
Авдія, представники влади вирішують арештувати його та допитувати, хоча вони не
мають жодних доказів про причетність до злочину: «У землянці хіба що мокрих
стін не роздовбали, але також не знайшли нічого. /… / Мене допитували ще кілька
днів. Цибатий кричав, що він і так точно знає: «Це твій, бандитський вилупку,
пасквіль на власть…»…» [3, с. 19]. Агресивна поведінка слідчого по відношенню
до Авдія підкреслена й вербальною агресію – використанням інвективної лексики.
Як зазначає Т. Качак, комунікативною метою таких звернень є дискредитація
особистості адресата, установка на створення для нього психологічного,
морального, емоційного, комунікативного дискомфорту [див.: 5]. Одним із видів
психологічного насилля є придушення свободи та тиск. Для морального знищення
Авдія керівництво табору підселяє до нього в камеру алкоголіків та
провокаторів, які роблять життя змученого роботою героя нестерпним: «Але скоро
я відчув: колимські стражі не тільки стежили за мною зовні – вони намагалися
пробратися в мій мозок, якимось чином прочитували мої думки. Ось і цю про
самотність як благо, прочитали. І зразу ж відреагували. /…/ Я повинен був
страждати, мучитися щохвилини, щосекунди. Невдовзі в мою барачну клітку
підсадили кількох чи то алкоголіків, чи кримінальників, чи провокаторів» [3,
с. 52].
Суб’єктами насилля можуть
виступати не лише пересічні громадяни та селяни, але й соціальна еліта. Як
зазначає Н. Горбач, уведення «історії О. Каплера в художній текст
покликане ще й проілюструвати свавілля репресивної системи. /…/ Офіційним
визнанням таланту митця стало присудження йому в 1941 р. Сталінської премії.
Але вже в 1943 р. маховик репресивного механізму зачепив і його: митець був
висланий до Воркути за звинуваченням у шпіонажі. Причиною такої розправи стала
помста за зв’язок митця з дочкою Сталіна Світланою. Ображені батьківські
почуття переважили й талант, і заслуги кінематографіста. Рядки Н. Гуменюк якраз
і підкреслюють розгул тиранії в 40-х рр.» [1, с. 48].
Отже, у своєму романі Н. Гуменюк намагається
показати насильницькі методи впливу комуністичної країни на людей, що дає змогу
здійснити деміфологізацію стереотипів про
свободу, рівноправність та вільне життя в країнах СРСР.
Література
1. Горбач Н. Притчевість у
координатах української історії (за романом «Янгол у сірому» Н. Гуменюк). Вісник Запорізького національного
університету : філологічні науки. 2016.
№ 2. С. 44–51.
2. Грицевич, Н. Дискурс насильства у
творі Романа Андріяшика «Люди зі страху». Дивослово.
2012. № 7. С. 58–60.
3. Гуменюк Н. Квіти на снігу :
роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб
Сімейного Дозвілля», 2018. 208 с.
4. Гундорова Т. Постколоніальний
роман генераційної травми та постколоніальне читання на Сході Європи. URL: http://uamoderna.com/md/hundorova-postkolonial-novel-generational-trauma
5. Качак Т. Інтерпретація проблеми
насилля у сучасній літературі для дітей: авторська позиція та читацька рецепція.
URL: http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/274
6. Пихоя Р. Советский Союз: история
власти. 1945–1991 : научное издание. Москва–Берлин : Директ Медиа, 2019. 655 с.
Добрий день. В українській літературі дискурс насилля/страждання дуже поширений. Згодна з вами, що це пов`язано із психотравмами постколоніального суспільства. Які, на вашу думку, є шляхи виходу з вічного переосмислювання цього досвіду? Чи це можливо взагалі?
ВідповістиВидалитиДобрий вечір, Вікторіє! На мою думку, пройшло занадто мало часу, щоб у свідомості співгромадян ущухли ті болючі теми, які принесла разом із собою радянська влада...
ВидалитиДоброго вечора! Чи наявна, на Вашу думку, в романі "Квіти на снігу" така форма насильства як дискримінація за гендером або расою?
ВідповістиВидалитиДобрий день, Дар'є. У романі є дискримінація за гендером. Цей вид насильства зображено не прямо, а опосередковано (через спогади про Й. Сталіна та його відношення до О. Каплера): "Зате сам генсек знавіснів, коли дізнав про об'єкт її захоплення. /.../ "А як уже так закортіло в когось закохатися, то могла б собі росіянина знайти, а не жида!" Сталін ненавидів евреїв" [3, с. 41].
ВидалитиДоброї пори доби!Дякую за Вашу цікаву доповідь, Денисе, як Ви вважаєте, насильство в романі Н. Гуменюк "Квіти на снігу" - це зображення "сили" і "всемогутності" радянською влади чи навпаки, змалювання безпорадності системи, яка намагалася за жорстокістю заховати свою неспроможність?
ВідповістиВидалитиДобрий день, Руслано! Вважаю, що насильство в романі Н. Гуменюк "Квіти на снігу" - зображення безпорадності тоталітарної влади, яка своїми злочинними діями намагалася приховати свою недолугість. Яскравим прикладом є образ Авдія (Авеля). Він зміг протистояти "ідеальній" та "всемогутній" системі, пережити катування та ув'язнення, вибратися з таборів.
ВидалитиДоброго дня, Денисе! Дякую, Ваша розвідка спонукала познайомитися ближче з творчістю Н.Гуменюк.
Видалити