Таган Д. І. ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ» В РОМАНІ Н. ГУМЕНЮК «КВІТИ НА СНІГУ»

Таган Д. І.
студент 4 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Бойко Л. П., к. філол. н., доцент

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ»

В РОМАНІ Н. ГУМЕНЮК «КВІТИ НА СНІГУ»

Концепт – ментальне утворення в колективній мовній свідомості носіїв етнолінгвокультури, що репрезентоване в плані вираження низкою вербальних реалізацій і розкрите в плані змісту різноманітністю національно специфічних значень. Концепт – продукт когнітивного пізнання людини [ди.: 2, с. 5].

Концепт «зовнішність людини» привертав увагу таких сучасних дослідників, як Т. Валюкевич, О. Коротун, Т. Ліщук, Г. Осіпчук, Н. Петій, Ю. Ревчук та ін.

Т. Ліщук зазначає, що концепт «зовнішність людини» складається з ядра, до якого належить підконцепт «голова» та підпорядковані йому мікроконцепти, сегменти й елементи приядерної зони, представленої компонентами «тіло», «статура/постать», «кінцівки», «шкіра» з відповідними складниками, та периферії, репрезентованої підконцептом «одяг» з його структурними частинами [2, с. 6].

Метою пропонованої розвідки є комплексний аналіз вербалізаторів концепту «зовнішність людини» в романі Н. Гуменюк «Квіти на снігу».

У концепті «зовнішність людини», представленому в романі Н. Гуменюк «Квіти на снігу», услід за Т. Ліщук, виокремлюємо чотири основних компоненти: «голова», «тіло», «кінцівки» та «одяг».

Найбільшою кількістю лексичних одиниць репрезентований підконцепт «голова». Особливу увагу Н. Гуменюк приділяє опису сегмента голови «обличчя». Узагальнений опис обличчя спостерігаємо щодо другорядних персонажів: Інтелігентний дядечко з чорною борідкою скупо усміхнувся [1, с. 70], проте образ одного з головних героїв подано з акцентом на рисі, що засвідчує непросте життя персонажа: Рівний такий, як тичка, сивий, з рубцем на лобі? [1, с. 145]. Особливості змалювання рис обличчя відображають ставлення письменниці до персонажів. Наприклад, описуючи ректора-підлабузника, авторка залучає епітети з пейоративно-іронічним забарвленням «масний» та «пухкенький»: <…> як цьому пухкенькому чоловічкові з масними очицями вдалося на голому місці заснувати університет [1, с. 93], а при створенні портрета чиновників використовує порівняльний зворот та сленгізм, які разом із епітетом «непроникний» підсилюють негативну характеристику: Якесь засідання в мерії – чиновники з непроникними, як у Фантомаса, фейсами [1, с. 143]. За зовнішніми рисами персонажа можна дізнатися про його походження та життєвий досвід: <…> щиро дивується круглолиций веснянкуватий хлопчина з наївними очима селюка [1, с. 50]. Уводячи в канву тексту епітет «наївні» очі митчиня підкреслює недосвідченість молодого шахтаря. За допомогою акумуляції мовних засобів відбувається деталізація наслідків перебування головного героя (Авеля) у таборах: Обличчя аж сіре, щоки запали, під очима чорні кола… [1, с. 43] або Тюремники з нетерпінням позирали на моє перетворене на напівтруп висохле тіло, на порепані до крові вуста, запалі щоки, запалені очі: вони чекали мого кінця [1, с. 37].

Підконцепти «тіло» та «кінцівки» характеризуються незначною кількістю лексичних одиниць. Підкреслюючи красу молодого тіла Соломії, авторка порівнює груди дівчини з налитими соками яблуками. Простежуємо й позитивне ставлення до героїні, що реалізується через використання  лексеми «груденята»: Пружні груденята, як налиті медовими соками яблука, падали мені до вуст [1, с. 30]. Молодому тілу Соломійки протиставляється тіло старого Каська, який виступає негативним персонажем. Епітети «важкий», «набряклий» допомагають письменниці звернути увагу читача на процеси старіння та водночас підкреслюють і негативне ставлення письменниці до персонажа: <…> опустив із ліжка важкі набряклі ноги, намацав пальцями капці /…/ Здається, голос всотується в нього через припухлі долоні, через голі ступні, через розширені пори шкіри /…/ Чоловік обережно несе своє велике набрякле тіло… [1, с. 5–6]. 

Н. Гуменюк приділяє значну увагу описові одягу. За ним можна розпізнати, до якого соціального прошарку належить той чи той персонаж, наприклад, опис заможного чоловіка: З під’їзду будинку вийшов чоловік у дорогій дублянці та ондатровій шапці, з портфелем під рукою [1, с. 131]. Опис одягу доповнює кольористична характеристика. Пересічні персонажі одягнуті переважно в неяскраві кольори (сірі, сині), які належать до ядерної лексико-семантичної групи кольоропозначень [3, с. 19]: (опис одягу перехожих) Рудий чоловічок у куртці із сірого порепаного шкірозамінника зупинився<…> [1, с. 69] або (бідного художника) Довга синювато-сіра сорочка навипуск [1, с. 71]. Одяг заможних персонажів яскравий, характеризується поєднанням декількох кольорів, переважно похідних від ядерних. Щоб підкреслити його дороговизну, письменниця використовує жаргонізм «за три штуки «зелених»»: Одягаю свій кавовий костюм за три штуки «зелених», пов’язую нову краватку – жовту з тонкими золотистими люрексовими смужечками, припасовую її золотою шпилькою до бежевої сорочки [1, с. 163].

В одному епізоді письменниця концентрує увагу на хустці, яку накинула героїня поверх нічної сорочки, зустрічаючи нежданих нічних гостей, саме діалектна назва «шальоха» ‘велика вовняна хустка’ [4, с. 272] засвідчує належність цієї жінки до прошарку селян: Мама нарешті спохопилася, накинула на білу нічну сорочку зелену хустку-шальоху… [1, с. 12].

Письменниця не називає професії персонажів, але саме опис одягу конкретизує їх належність до певного роду занять: Дивно, я навіть не чув, коли під’їхала автівка, що он світить блимавкою, коли підійшли ці двоє людей у міліцейських одностроях [1, с. 139]; Біля дверей лікаря сиділо троє чоловіків у робах і один у солдатському однострої – вочевидь, наглядач супроводжував занедужалих в’язнів [1, с. 43]. Примітним є те, що з метою увиразнення історичної доби, замість лексеми «форма» уживається аналог «однострій».

У більшості випадків замість деталізованих описів персонажів авторка вдається до виділення домінантних рис, що влучно характеризують не тільки їх зовнішність, але й соціальній стан. Оцінний портрет одного із бандитів (Вітька) подається з детальним описом компонентів «голова» та «одяг»: Низькувате чоло трохи збільшене невеличкими залисинами, акуратні бакенбарди з ледь помітним нальотом сивини, але стрижка молодіжна, а-ля Чибар із вулиці Стрілецької /…/ Костюмчик, звісно, не від Кардена, але й не з базарної ятки – явно ексклюзивчик, пошитий на замовлення, блискучі італійські черевики з довгими носаками, золотий перстень печатка на мізинці… [1, с.168]. Підконцепти «голова» та «одяг» у цьому контексті знаходяться в протиставно-компенсувальних відношеннях: вади зовнішності (залисини, сивина, низькувате чоло) компенсуються елітним убрання.

Деталізовані описи трапляються й у випадку зіставлення героїв. Зокрема, для підкреслення впливу життєвих обставин на двох братів (Авеля та Каська) створюється такий портрет: Вони стоять біля огорожі. По той бік – високий, сивий, жилавий, наче гірський барс, із глибоким рубцем, що тягнеться від чола над лівим оком до скроні, з гострим, наче різьбленим із каменю профілем і трохи випнутим уперед, упертим підборіддям. По цей бік – такий же високий і сивий, з таким же підборіддям, але брезклий і важкий, в окулярах із черепаховою оправою, з ядухою, що зі свистом гонить повітря його розбухлим тілом [1, с. 12]. Опис побудовано на основі антитези – стрункому тілу Авеля протиставлено розбухле тіло Каська. Образ Авеля, якому симпатизує письменниця, увиразнено порівняннями: наче гірський барс, наче різьбленим із каменю профілем. Увагу приділено й іншим художнім деталям, що вирізняють героя серед інших: рубцю над лівим оком у Авеля, який символізує нелюдські умови перебування в таборах, та окулярам із черепаховою оправою Каська, які є символом заможності.

Негативне ставлення письменниці до представників КДБ, керівників та співробітників таборів передається за допомогою епітетів із пейоративним забарвленням: Горнич? – похмуро глянув на мене блідими риб’ячими очима цибатий дядько в галіфе й форменому кашкеті [1, с. 18] та порівнянь: Дві чорні постаті, – одна висока, дебела, а друга коротша, миршава, – облиті мертвотно-білим місячним сяйвом, товклися біля порогу, як опівнічні примари [1, с. 12]. За характерною рисою зовнішності письменниця створює прізвиська персонажів: <…> як цей вірш потрапив до рибоокого? (прізвисько через форму очей) [1, с. 18]; дихнув мені в обличчя перегаром Одноріг і націлився в мене оброслою чорними волосинами бородавкою, припасованою прямісінько над переніссям (прізвисько через форму та місце розміщення бородавки) [1, с. 22].

Зовнішність окремих персонажів вдається відтворити через порівняння їх із тваринами: <…> поселив Кушніренко в одній із кімнат того цибатого, як криничний журавель, безхатька… [1, с. 137]; Ота нова журналісточка, чорнява така, як циганочка, із зубками передніми, як у видрочки – цок-цок-цок [1, с. 146]; От тільки ця яскрава широка червона краватка в чорний горошок… Наче круглий бедрик, що приготувався до полювання на тлю… [1, с. 168] або предметами: Мамині вуста стали тонкими, як лезо бритвочки, якою я підстругую олівці [1, с. 63].

Отже, опис зовнішності людини є одним із ефективних способів розкриття образу персонажів, його характеристики. Через зображення зовнішності окремих персонажів читачеві передається авторське ставлення не тільки до них, але й до тих соціальних груп, які вони представляють.

Література

1.  Гуменюк Н. Квіти на снігу : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 208 с.

2.   Ліщук Т. Вербалізація концепту «зовнішність людини» в художньому мовленні ХХ – початку ХХІ ст. : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01. Черкаси, 2017. 20 с.

3.       Семашко Т. Семантична структура лексичних одиниць на позначення кольору в українській мові. Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць. Київ, 2009. Вип. 17. С. 14–21.

4.       Яворський А. Волинсько-поліська говірка в романі Володимира Лиса «Іван і Чорна Пантера». Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки. 2013. Вип. 1. С. 267–272.