студентка магістратури
Запорізький національний
університет
Наук. кер.: к. філол. н., доц.
Ніколаєнко В. М.
НАРАТОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ РОМАНУ
О. ІРВАНЦЯ
«ХАРКІВ–1938»
Роман О. Ірванця
«Харків–1938» вийшов друком у 2017 р. і одразу був тепло сприйнятий як
читачами, так і критиками. Не зраджуючи постмодерній традиції «бурлеску,
балагану, буфонади», що вже почала набувати виду класики, письменник разом із
тим створив оригінальний роман, котрий на позір видається ідейно-стилістичним
продовженням української антиутопії «Рівне/Ровно (Стіна)» та повісті
«Очамимря». Під час прочитання стає зрозуміло, що він є набагато сильнішим і
складнішим за ранні твори.
Як і багатьом
постмодерністам, письменникові властиво брати панівний канон літератури та
видозмінювати його відповідно до новітніх тенденцій, змістів і стилістичних
рішень. У романі «Харків–1938» він фактично ставить читачеві питання: «Що було
б, якби?..» – і, відштовхуючись від нього, розкручує спіраль сюжету, додаючи
все більше нових граней у художню дійсність, по-різному інтерпретуючи події та
персонажів. Оскільки це питання часто виникає в сучасній літературі, схильній
до рефлексій та гіпертекстуальних надбудов, то актуальність поданого дослідження є незаперечною. Метою нашої роботи є аналіз наратологічної
системи роману «Харків–1938», а серед поставлених завдань – дослідити жанрову специфіку твору, виявити особливості
наративу й постаті оповідача.
Деякі рецензенти
(Н. Гай, Д. Шевчук) вважають, що в романі представлено альтернативний
погляд на історію держави: як могла би розвиватися Україна – а точніше,
Українська Робітничо-Селянська Республіка, якби українці перемогли в
«українсько-московитській війні» 1918–1920 рр. Інші дослідники
(Т. Петренко, І. Рябчий) апелюють до карнавально-сміхової домінанти роману,
і, на нашу думку, це краще рішення для сприйняття цього неоднозначного твору.
«Харків–1938» є синтезом карнавальної та альтернативно-історичної традицій із
елементами шпигунського роману. Сам автор визначає його як «антиантиутопію»,
однак його зв’язок із антиутопіями «1984» Дж. Орвела, та «Чудовий новий
світ» О. Гакслі є незаперечним.
Т. Петренко
зазначає: «З одного боку Ірванець протиставляє вітальний образ живих 20-их
трагічному дискурсу Розстріляного відродження… А з іншого боку, наділяє
Ренесанс ренесансними рисами. Перед нами такий собі Сатирикон ХХ ст. упереміш
із масною порцією всіх проявів тілесності в раблезіанському (а отже,
ренесансному) дусі» [2]. Письменник творить низку химерних, епатажних
переплетінь доль і характерів, буквально грається із сюжетом і персонажами.
Харків – це столиця молодої республіки, звідки видає укази президент Євген
Коновалець; режисер Олександр Довженко працює разом із Лєні Ріфеншталь; Микола
Хвильовий живе й працює на благо «нової, прекрасної і сильної України», котра у
свою чергу підтримує інші «братні народи» й насаджує власну культуру в інших
країнах.
Для того, щоб
альтернативна реальність виглядала якомога достовірніше, письменник
використовує класичну наратологічну стратегію. По-перше, розповідь ведеться
переважно від усезнаючого наратора, котрий виступає провідником читача в
художньому лабіринті: «Триває і розгоряється кривавий
польсько-литвинсько-лієтувіський конфлікт… Польські збройні сили відбивають
атаки повстанців. Завтра у Женеві Ліга Націй скликає надзвичайне
засідання…» [1, c. 14]. При цьому він не дає подіям і персонажам жодних оцінок, дозволяючи
реципієнтові самостійно визначитися зі ставленням до того чи того аспекту.
Другим компонентом
наратологічної стратегії є ретроспективний характер роману, підсилений
зміщенням часових пластів. Події розгортаються в 1938 р., і автор поміщає
сюди й тих, хто жив чи міг би жити в цих межах (Валер’ян Поліщук, Євген
Коновалець, Олег Ольжич, Михайло Семенко, Ольга Кобилянська), так і сучасників
(Сергійко зі Старобільська, Пйотр, інок Острозький). Автор деконструює звичний
образ відомої нам персони, змінюючи її діяльність: наприклад, Ольга Кобилянська
отримує Нобелівську премію, а Володимир Винниченко знаходиться в засланні в
Таганрозі.
По-третє, для того
щоб встановити більш тісний емоційний зв’язок із читачем, автор застосовує один
із виграшних наративних прийомів – уведення в художню канву різних позасюжетних
елементів, що увиразнюють, оживляють дійсність, як-от інтер’єри, описи техніки,
подробиці побуту, портрети тощо («Він був грубим, кремезним, зі щокатим
неголеним обвітреним обличчям. Вбраний був у шолом і шкірянку. З-під шолома
вибивалося довге русяве волосся, а погляд мотоцикліста був понурим і
зосередженим» [1, с. 14]).
О. Ірванець
ретельно прописує альтернативний світ, приділяючи увагу не лише глобальним
речам, що рухають сюжет, а й дрібницям, які виконують важливу сугестивну
функцію. Непідготовлений читач спершу розгублюється, але згодом звикає до
цього, повністю поринаючи в одночасно знайомий і незнайомий світ. Цьому сприяє,
наприклад, модифікована ономастика: спотворені назви установ, зміна соціальних
ролей відомих осіб («З Острозької Православної академії, яку фінансувала
У.Р.С.Р., на польських «східних кресах» в’їхали… отець Пйотр, інок Острозький,
і його дещо молодший супутник Улас Самчук» [1, с. 106]; «Коцюба
зауважив… постать Михайла Семенка – також свого подвійного агента, чи не
найпотрібнішого у цій складній справі з невідомим
убивцею-терористом…» [1, с. с. 101]; «Херсонес у Криму, під Врангелем. Той їхній кримський президент
Лучніков мав би вдушитися від злості» [1, с. 101]); прозорі
алюзії на реальних історичних осіб (наприклад, у Степанові, Олені та Олегові
легко впізнаються Степан Бандера, Олена Теліга й Олег Ольжич).
Отже, сутність
наратологічної стратегії карнавальної «антиантиутопії» О. Ірванця
«Харків–1938» полягає насамперед у розпорошенні історичного та художнього
часів, веденні оповіді від особи всезнаючого, але безпристрасного наратора,
ідейних і характерологічних експериментах автора.
Література
1. Ірванець О. Харків–1938 : роман. Київ : Laurus, 2017. 240 с.
2. Петренко Т. «Харків–1938»: на що готовий читач за
«Україну понад усе»? URL: http://litakcent.com/2017/07/21/harkiv-1938-na-shho-gotoviy-chitach-za-ukrayinu-ponad-use/ (дата звернення: 12. 02. 2020).
Дякую, дуже цікаве дослідження. Чи виписані характери персонажів, "узятих" з історії, відповідно до їхнього традиційного сприйняття? Чи є вони впізнаваними як ясторичні персоналії?
ВідповістиВидалитиХороше дослідження. Якими романами О.Ірванця Ви захоплюєтесь?
ВідповістиВидалити