Ганченко А. Ю. «CПОСТЕРІГАЧ» ТА «ОБ’ЄКТ СПОСТЕРЕЖЕНЬ» ЗМІНЕНОГО СТАНУ СВІДОМОСТІ В ІСТОРИЧНО-МІСТИЧНОМУ ДЕТЕКТИВІ Є. КОНОНЕНКО «ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА»

Ганченко А. Ю.

студентка 4 курсу

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Наук. кер.: Коробкова Н. К., к. філол. н., доцент

«CПОСТЕРІГАЧ» ТА «ОБ’ЄКТ СПОСТЕРЕЖЕНЬ»

ЗМІНЕНОГО СТАНУ СВІДОМОСТІ

В ІСТОРИЧНО-МІСТИЧНОМУ ДЕТЕКТИВІ Є. КОНОНЕНКО

«ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА»

Протягом тривалого часу предметом зацікавлень сучасного літературознавства залишається персонаж як першоджерело формування елементів концепції художнього твору. Зовнішній вигляд, інтелект та психічна  складова дозволяють сформувати уявлення читача про об’єкт спостереження, розширити горизонт розуміння вмотивованості вчинків, активізувати розумовий потенціал, шляхом привнесення у твір власних смислів.  Предметом зацікавлення психоаналізу є людська психіка, або конкретний пацієнт. Натомість, Зигмунд Фрейд усвідомлює письменників як психологів чи навіть «психоаналітиків», проголошуючи, що багато психоаналітичних відкриттів насправді спочатку здійснили письменники завдяки  літературній інтуїції.  Згідно з ранніми твердженнями З. Фрейда, терапевтичний ефект психоаналізу спровокований бажанням виявити правду, подібно до того як читач намагається дешифрувати коди, встановити послідовність подій у творі, пояснити причини саме такої поведінкової стратегії персонажу. Карл Ґустав Юнґ у збірці «Архетип і позасвідоме» припускає, що «всі люди схожі одне на одного, тим-то ми позасвідомо схильні вірити в універсальну істинність суб’єктивної думки». «Істинність» або «обґрунтованість», на думку Карла Юнґа, означають те, у що вірить більшість, адже це підтверджує загальну рівність. Це виправдовує і думку про те, що спектр людських емоцій, в залежності від обставин і чинників, схильний варіювати від найприємніших переживань до зміненого стану свідомості.

У психології змінені стани свідомості розуміють як короткочасні непатологічні психосоматичні стани, які частіше виникають у психологічно здорових людей під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Ці стани суб’єктивно розрізнюються самою людиною чи стороннім спостерігачем як відхилення від норми стану.

Спробуємо розглянути як приклад фрагмент з історично-містичного детективу Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра» для того, щоб зрозуміти як уведення у твір позасюжетних елементів впливає на композицію твору, його специфіку. Авторка вдається до майстерного і детального опису ЗСС, виправдовуючи вмотивованість дій головного персонажа, власне «об’єкта спостережень», натомість, використовуючи його помічницю в якості «спостерігача».

Роль «спостерігача» у творі є варіативною: психічні напади головного героя змінюються видіннями та снами його помічниці. Це свого роду також змінений стан свідомості, «спостерігачем» якого є ти сам, й до того ж  сутність чого одночасно відома й невідома. Маємо справу з позасвідомим, що за припущенням функціонує як психічна система, яка має ті самі атрибути, що й свідомість, включаючи сприйняття, апперцепцію, пам'ять, уяву, волю, емоції, почуття, рефлексію, а отже і здатність до судження, причому все в підсвідомій формі.

Авторка змальовує наслідок впливу певних подій на свідомість головної героїні, водночас показуючи і те, як акумулюється інформація у підсвідомості, і згодом реалізує свій потенціал у сновидіннях та видіннях.  У творі звернено увагу на динаміку розвитку описуваного явища: «Раніше я не вірила, коли читала або чула від людей про сни, ніби записані на кіноплівку, і які сняться». Зигмунд Фрейд у  праці «Теорія сновидінь» висуває конструктивну думку про те, що сни мають здатність до згущення та зміщення, тобто драматичну складову, а також можливість висувати на перший план найскладніші переживання та враження із життя людини. Власне такого типу трансформації спостерігаємо у сні головної героїні. За З. Фрейдом, це так само невідоме нам у своїй внутрішній сутності, як і реальність зовнішнього світу, що розкривається сновидіннями в тій самій мірі як і зовнішній світ нашими органами чуття: «У сні бічним зором я бачу власні великі ноги, взуті у важкі стоптані черевики»[4, с. 11].  Можемо припустити, що саме у цих фрагментах твору головна героїня виступає «спостерігачем» своїх власних трансформацій зміненого стану свідомості.

До того ж, звернено  читацьку увагу також і на постать майстра Пінзеля, що за історією свого життя також зазнав слави «блаженного»: «А хтось знає, яким був Пінзель? Феноменальна працездатність, трапляється, цілком узгоджується з психічними розладами. Недарма ж прикметники «блаженний», «одержимий» однаково пасують і митцям, і ментально хворим» [4, 34]. Авторка наголошує на наявності психічної хвороби у Майстра, провокуючи читача проводити паралелі між впливом свідомого та підсвідомого на витвір мистецтва. Також Євгенія Кононенко  демонструє реципієнтові нову роль «спостерігача», де участь беруть головні герої, привносячи власні смисли у побачене, реалізуючи згодом цей потенціал у свідомості.

Дещо іншим шляхом йде авторка, описуючи психічний стан головного героя – Мішеля – француза, але українця за походженням- авторка вдається до можливості створити пазл, дозволяє реципієнтові самостійно відтворювати асоціативний ланцюг, причино-наслідкові зв’язки, пов’язуючи зовнішні і внутрішні чинники дії на психологію героя, динаміку розвитку: «Там… жертва, - прошепотів Мішель, і я вперше серйозно замислилась про його психічне здоров’я. Принаймні, невроз досить яскраво виражений. Дуже шкодую, що не вмію вести психоаналітичну розмову»[4, с. 55]. З цього моменту, головна героїня набуває ролі «спостерігача», і її думки та спостереження є основним джерелом інформації для читача, підказкою для реконструкції загальної картини хвороби. Її роль ускладнено ще й тим, що відтепер головна героїня «спостерігач» і власних станів зміненої свідомості також: «Ми допили вино і попри те, що він знову озвучив своє прохання залишитися, я пішла до себе. Але тієї ночі мені вперше наснилося те неспокійне видіння, яке я вже згадувала на початку, сновидіння, що подекуди навідується до мене й зараз. Але найбільший сюрприз чекав на мене за ранковою кавою. Йому снилося приблизно те саме, що й мені»[4, с. 61].

Найбільшого динамізму розвиток стану досягає наприкінці твору, саме у цьому випадку поведінку головного героя можна назвати кульмінацією  стану зміненої свідомості, а роль героїні як «спостерігача» найвдалішою: «Від тієї хвилини бідний хлопчик зробився неадекватним. Він став нервово ходити по кімнаті, розкидати предмети, вивалювати речі зі своєї валізи, щось шукати, робив спроби телефонувати по мобільному, а потім скидав дзвінки»[4, с. 124]. У цьому випадку змінний стан свідомості супроводжував зміною перебігу розумових процесів, втратою концентрації над власною емоційною сферою, також підвищеною чутливістю до навіювання.

Отже,  повертаючись до поняття ЗСС, варто наголосити на тому, що такого виду позасюжетні елементи є характерними для детективу, і надаються йому динамічності, деякої містики, повертаючи читача з іншого світу героя у реальність, заплутуючи та активізуючи розумовий потенціал. Це, ніби «alter ego», що без сумніву робить сюжет  ще більш складним та незрозумілим для реципієнта, дозволяючи дивитись глибше, зчитуючи систему знаків та підказок. 

Література:

1. Аверинцев С. «Аналитическая психология» К. Г. Юнга и закономерности творческой фантазии. Вопросы литературы. 1970. № 3. С. 113–143.

2. Бургиньон Э. Измененные состояния сознания. Измененные состояния сознания и культура / сост. О. Гордеева. Санкт-Петербург : Питер, 2009. С. 29–61.

3. Воробйова О. Поетика хвиль в контексті емоційного резонансу (нарис з когнітивної емотіології). Мова, культура й освіта в сучасному світі : зб. наук. пр. Київ :Вид. центр КНЛУ, 2008. С. 126–135.

4. Кононенко Є. Жертва забутого майстра. Київ : Вид-во «Грані-Т», 2007. 174 с.

5. Фрейд З. Толкование сновидений. Ереван : Камар, 1991. 448 с.

6. Юнг К. Архетип и символ. Москва : Ренессанс, 1991. 304 с.