Таган Д. І. РОМАНИ Ю. АНДРУХОВИЧА «МОСКОВІАДА» ТА «СХІД» А. СТАСЮКА: АНТИІМПЕРСЬКІ ІНТЕНЦІЇ

Таган Д. І.

студент 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

РОМАНИ Ю. АНДРУХОВИЧА «МОСКОВІАДА» ТА «СХІД» А. СТАСЮКА: АНТИІМПЕРСЬКІ ІНТЕНЦІЇ

Український постмодерний постколоніалізм – це мистецька практика, яка поєднує в собі власне постколоніальний дискурс та постмодерну культурну модель. Він характеризується реконструкцією колоніального минулого та свідомості шляхом деміфологізації та десакралізації колоніальних уявлень.

О. Юрчук у своїй монографії зазначає, що в українському літературознавстві відсутній чіткій поділ на постколоніальні та антиколоніальні студії. Деконструкція колоніального минулого проходить за допомогою іронії, самоіронії, гротеску та театралізованості [3, с. 152]. 

Мета дослідження полягає у виявленні методів деконструкції та десакралізації колоніальнихуявлень у творах Ю. Андруховича і А.Стасюка.

Роман «Схід» – це певний потік свідомості людини, котра все своє дитинство перебувала в тіні імперії, яку з псевдомесіанськими ідеями було внесено до Польщі ще за радянській період. Головний герой намагається віднайти свою національну ідентичність шляхом подорожей по країнам, які перебували під імперським гнітом. У своєму творі він мандрує не тільки до головних осередків комунізму (таких, як Москва), але й кидається в подорож по степах Монголії, до кордонів Китаю, усіх тих місць, у яких встигла побувати «нога імперії».

А. Стасюк проводить деконструкцію колоніального минулого країни шляхом деміфологізації стереотипного уявлення. Він зображає імперію, як шлях втрат країни, як її певний занепад. У його романі ми знаходимо топоніми, які тим чи іншим чином були причетні до розвитку комуністичної імперії, тобто, є її маркерами, які в кожного радянського громадянина викликали в пам’яті образ СРСР: «Відчитував назви порожніх поселень, розкиданих уздовж шосе М32: Ілліч, Енгельс, Октябрь, Лєніно, Маркс, Інтернаціонал, Авангард, Комунізм, ПєрвоєМая, Кірово. Уявляв собі, як їх засипають піски» [2, с. 82].  Але на момент дії романи вони символізують лиш увесь занепад,  усю тріщину яка пройшла по імперії.

Картини жаху, який виникає від бажання піти проти комуністичної імперії, теж не оминає твір польського автора: «У селах із сірого дерева, в хатах під стріхами, серед піщаних городів чаївся страх перед диким, незліченним і захланним, яке насунеться, пограбує і пустить з димом»[2, с. 5].

Російсько-комуністичний месіанізм у творі показаний як форма виправдання її загарбницької політики в умовах Другої світової війни. Анджей Стасюк неодноразово з іронію згадує у творі образ російських солдат-месій з безліччю вкрадених годинників на руках та з необскубаною куркою під пахвою. Можливо, для митця це один із маркерів комунізму, який без слів виражає всю потворність імперії та її награне месіанство.

У романі автор торкається до частинки історії Монгольської республіки. Майстерно показуючи, що навіть попри те, що Радянській союз відмовився прийняти Монголію у свій склад, її незалежність та свобода вже були під великим питання. Загарбницька імперська політика не втратила актуальності й після розпаду СРСР, на цей висновок письменник натякає зображенням мапи, що була видана міністерством транспорту Росії, в якій кордон Монголії дивовижним образом зникає: «Олег розповідав про службу в армії. Про те, як у вісімдесятих роках його танковий підрозділ зрізав собі шлях через територію Монголії. Нас це зовсім не дивувало. На мапі Китаю, виданій російським міністерством транспорту 2008 року, яку ми купили в Улан-Уде, кордону між Росією і Монголією немає. Росія попросту відразу межує з Китаєм» [2, с. 41].

А. Стасюк деконструює образ псевдосвободи людини в імперії, показуючи тиск комунізмуна громадськість. З вуст радянських солдатів лунає ідея «обезличення» людини, вони порівнюють інші народи та й самих себе, означуючи її так – «росіянин»: «Першого живого російського солдата я побачив у середині вісімдесятих на варшавській Празі. /…/ Киргизькі, таджицькі, казахські рядові. Худорляві і смуглі. Може, вони вважали нас гіршими росіянами, яких треба пильнувати.» [2, с. 38]. Імперія настільки сильно впливала на народи, що були у складі СРСР, що не можливо було вирізнити певну народність, усі культурні здобутки, національна ідентичність країни йшла під лексему «російське»: «Усі були подібні на Хрущова, хоч тоді, на початку сімдесятих років, його зірка вже давно згасла. /…/ Так я їх запам’ятав. Моїх перших живих росіян, хоча вони могли бути українцями або білорусами. Але тоді це не мало ніякого значення.» [2, с. 35].

Роман Ю. Андруховича «Московіада», як і твір його польського побратима, переповнений антиімперськими ідеями. Він набагато іронічніше зображає пропагандистську політичну творчість Росії. У творі представлено російського літератора Іван Новаковського з прізвиськом Каїн. На нашу думку, це є певною відсилкою на міф про «Каїна та Авеля», де Росія постає як Каїн – заздрісний братовбивця та заздрісник. У серії книг з символічною назвою «Русская идея», які були надруковані видавництвом «Третий рим», котре є теж дуже символічним, якщо розгляди твір у імперському дискурсі, показано ті загарбницькі мотиви, які Росія завжди воліла застосувати до своїх держав сусідок:   «За что, Прибалтика, скажи, / Святую Русь так ненавидить?/   Замри, Эстонь! Литва, дрожи! /Тырусский х(…) ещеувидишь!» [1, с. 7].

Трохи пізніше, Андрухович ще один раз, певною мірою, підкреслює вороже ставлення та жагу імперії до нападу на інші країни, зображуючи «зброю» Росії від часів античності до нашого часу: «Але слово «х(…)» чомусь від руки перекреслене, і над ним написано слово «меч», потім і воно перекреслене, і над ним написано «танк» [1, с. 8].
Проблема мовного питання, як один із руйнівних чинників, щодо деконструкції імперії, теж порушена в романі. 
Говір типових представників Союзу здебільшого подано російською мовою з використанням нецензурної лайки та вульгаризмів. Мова ж близького друга Отто – Кирила, постає літературною українською без вживання лайки та жаргону. В образі Кирила можна побачити всіх свідомих українців, які боролися, перебуваючи в тіні імперії «Кирило чекає, Україна чекає, втомившись без своєї газети в Москві» [1, с. 23]. Ю. Андрухович проводить паралель між Кирилом та Україною, можна зауважити, що в даному випадку Кирило – уособлення України. Мова КДБістів постає занадто правильною, штучно виробленою імперії заради того, щоб у котрий раз пристосуватися, а після того й видати щось вкрадене за своє імперське: «До речі, як вам моя українська? /…/ Бажає гіршого, – зауважив ти. – Надто правильна, і це відразу робить очевидною вашу професію…»[1, с. 33].
Ю. Андрухович влучно створює образ псевдодостатку та «щасливого дитинства», які були основою одного з основних пропагандистських міфів у СРСР:«Перший поверх – це іграшки. Точніше, відсутність іграшок. З усього можливого асортименту, з усього світу чарівних фантазій, з усього паралельного і казкового піднебесся існує тільки складаний паперовий голуб, яким забиті усі відділи./…/ І щасливі радянські діти, розмазуючи сльози невдоволення по щоках, несуть під пахвами літаючих паперових голубів.» [1, с.54]. Митець використовує оксиморон щоб якомога вдаліше показати гнітюче дитинство радянської дитини з усім дефіцитом, занедбанням та душевним розчаруванням.

Письменник, зображуючи таємну нараду, використовує образи не тільки діячів комуністичної партії, але й більш раннього періоду – Івана Грозного, імператриці Катерини II, Суворова. Завдяки використанню цих персоналій, ми можемо зрозуміти, що імперія постала не тільки з «народженням» СРСР, Союз став лише продовженням або перейменуванням тієї самої імперії з її політикою. Простеживши епізод наради вождів та царів, ми бачимо, як автор десакралізує правдивість принципів комуністичної моралі, Ю. Андрухович показує поділ республік на незалежні країни за допомогою референдумів і всю псевдолегітимність цього процесу: «Бо референдум – це ідеальний спосіб маніпулювати людьми, залишаючи в них ілюзію, нібито вони самі вирішують свою долю /…/ Ми дамо їм повну свободу заганяти себе у прірву.» [1, с. 91].

Отже, у своїх романах обидва письменники намагаються показати вплив імперії на людей та стан колоніалізованих країн шляхом десакралізації радянсько-імперських настанов та деміфологізацію стереотипів.

Література:

1.   Андрухович Ю. Московіада : роман / URL: http://ukrlit.org/faily/avtor/andrukhovych_yurii_ihorovych/andrukhovych-moskoviada.pdf (дата звернення: 18.02.2019).

2.   Стасюк А. Схід : роман / URL: https://www.rulit.me/books/shid-read-423388-1.html (дата звернення: 18.02.2019).

3.   Юрчук  О. У тіні імперії. Українська література у  світлі постколоніальної теорії   / О. Юрчук. Київ : ВЦ «Академія», 2013. 221 с.