Ткаченко М. Р.
студентка 4 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н., доцент
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПСИХОЛОГІЗМ РОМАНУ
ЛЮБКА ДЕРЕША «СПУСТОШЕННЯ»
Останнім часом
зросла кількість досліджень художнього психологізму українських письменників,
зокрема творчого здобутку І. Франка, В. Винниченка, Миколи
Хвильового, М. Коцюбинського, Г. Тютюнника, М. Стельмаха та
інших, які ґрунтуються на методології вивчення психологізму, що склалася ще в
1960−1980-х рр.
Історія
психологізму в українській літературі ХХ ст. розкриває складний шлях цього
явища в двох аспектах: в історичному та теоретичному. Художній психологізм як
такий існує в літературі іманентно, проте найвищі його досягнення дослідники
пов’язують саме з реалізмом другої половини ХІХ ст., коли бурхливий розвиток
психології як науки «...вплинув на практику психологічного зображення в
українській прозі...» [5, с. 75].
Любко Дереш
відомий читачам як майстер опису сучасних неформальних субкультур на тлі
містики та фантастики, але у романі «Спустошення» на першому місці постала
проблема психологізму. Особливо важливим є те, що такий психологізм набуває рис
інтелектуального за рахунок використання суб’єктивних
роздумів героя та філософських діалогів.
Відомий
журналіст Федір Могила прощається зі своєю роботою і потрапляє у «Зону», яка
ховає «машини бога», здатні переписувати сценарії людських життів. Персонаж
постійно відчуває у своєму житті присутність цього загадкового місця, яке чи то
руйнує, чи то рятує його долю: «Я починаю впізнавати почерк Зони, її характер.
Вона наче постійно вказує мені на щось, що лежить поза подіями, немовби вона
наділена своїм особливим розумом, котрий достатньо тонко знає мене й закапелки
моєї натури» [2, с. 108].
Вплив «Зони»
відчувається вже під час неочікуваної зустрічі з дівчиною Смирною та олігархом
Кармановим. Ці знайомства стають ключовими на шляху до «спустошення» Федора
Могили, адже колишній журналіст втрачає основну ціль життя і вдається до
розриву свого особистого «Я».
У життя Федора
Могили входить таке поняття як «психотехнології», принесене Дмитром Кармановим.
Вчений протягом усього твору проповідує засади тої науки, яка здатна
перевернути світ і глибше вивчити людську свідомість: «Ми збираємося переписати
скрипт світу, і сили реакції, повір мені, будуть дуже сильні. Ураган Катріна
здаватиметься дитячою грою. Ти можеш втратити свій сценарій, який мав до
народження, і скоріш за все, втратиш його, тому що ми почнемо велику переплавку
сценаріїв цього світу, а між точкою А і точкою Б може відбуватися що завгодно» [2,
с. 128]. Усвідомлення масштабності такої роботи та різноманітні способи
викривлення своєї свідомості заганяють колишнього журналіста у стан занурення у
внутрішній світ. Федір Могила стає більш мовчазним, прокручуючи всі припущення
та теорії лише у своїй голові та розмовах з близьким партнером. Чим далі
заглиблюватись у стан героя, тим більше можна побачити в ньому страху та
невпевненості: «У мене в планах зовсім не було опинятися на перетині світових
подій: у мене склалося враження наче з мене, мов із равлика здерли панцир, і я
опинився перед світом беззахисний, повністю голий» [2, с. 133].
Варто
наголосити на тому, що пряма форма інтелектуального психологізму може
реалізуватися за допомогою таких прийомів: внутрішній монолог; внутрішній
діалог; психологічне авторське зображення; сни, марення; сповідь; «потік
свідомості» тощо [3, с. 34]. Всі ці прийоми не просто
зустрічаються у романі Любка Дереша, а допомагають скласти цілісну картину
внутрішнього світу головних героїв.
Внутрішній
монолог сприяє розкриттю внутрішнього світу
особистості Федора Могили, її духовних процесів, відіграє важливу роль як у
створенні характеру героя, так і в композиції твору. Звернення колишнього
журналіста до свого внутрішнього світу зустрічаємо чи не на кожній сторінці
роману, починаючи з листа самому собі. Такий прийом не тільки допомагає
персонажу оцінювати свій стан, але й полегшує читачеві розуміння тих психічних
процесів, які переживає Федір Могила: «Я почуваюся мов немовля, яке
надто довго жило в череві цього світу, аж поки він не став затісним для нього.
Це небо придавлює мене, ці будинки накликають набати клаустрофобії. Мені час
виходити назовні» [2, с. 37].
Наявність
внутрішніх діалогів у творі значно менша, ніж монологів. Така комунікація є
результатом присутності всередині свідомості одразу декількох суб’єктів
спілкування. І це не дивно, адже Федір Могила потерпає від роздвоєння
особистості та вагань між двома важливими галузями його діяльності: «Знаю, знаю
– це твоє болюче місце. Гадаєш, що це інтерв’ю має стати для тебе
останнім, і на ньому – баста. Більше ніякої журналістики, жодних політичних
замовлень. Ти втомився від самого себе. Втомився від самоповторів. Але тебе
лякає те, що буде після цього» [2, с. 15].
Продуктивним
засобом психологічного авторського зображення є пейзаж, що розкриває внутрішній
світ людини через змалювання навколишнього середовища. Такий прийом часто
використовується автором, адже ключовим образом роману постає саме Зона –
напівострів від Бучака і до Трахтемирова: «Дорога додому дає відчуття жалю,
ніби ти прощаєшся з кимось близьким. Він залишив у цих заростях частину свого
серця» [2, с. 84]. Саме в Зоні герой вдається і до сповідей, які
відносяться до прийомів психологізму: «Мені потрібно відділити себе від пітьми,
що густішає. Зоно, врятуй мене…» [2, с. 83].
Сни
трапляються у романі не так часто, але вони повністю відбивають складні
внутрішні процеси, що відбуваються у свідомості героя. Таким є вже перший сон,
про який згадує Федір Могила: «Я роблю останню панічну спробу вирватися з цієї
хмари, і прокидаюся, весь мокрий від поту, з гупанням серця у грудях» [2,
с. 95].
Потік
свідомості залишається одним із провідних прийомів літератури постмодернізму. У цьому творі потік свідомості
проявляється не стільки у мові героїв, як у цілісній картині роману. Автор
починає розповідати про роботу Федора Могили, згадуючи про його колишню жінку.
Після цього герой знайомиться з музикантом Лулу Октябрьовим, який «зводить»
Могилу с психотехнологом Дмитром Кармановим. Покинувши свою роботу заради нової
справи, Федір Могила піддається важким змінам у своїй свідомості, що призводить
до різких поворотів долі героя. Саме такий стиль оповіді нагадує потік
свідомості, заплутує читача і розмиває основні сюжетні й композиційні рамки.
Таким чином,
інтелектуальний психологізм грає у романі Любка Дереша «Спустошення» провідну
роль. Це досягається завдяки тому, що «левова частка» твору присвячена
внутрішньому світові героїв та порухам їх свідомості після серйозних життєвих
змін.
Література
1. Гинзбург Л. О психологической прозе. Ленинград : Художественная литература, 1977. 443
с.
2. Дереш
Л. Спустошення. Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2017. 376 с.
3. Мацапура
В. Літературний психологізм та його роль у художньому творі. Основні форми і
прийоми. Всесвітня
література та культура в навчальних закладах України.
2000. № 1. С. 41–43.
4. Тарнавський
М. Майстерність психоаналізу чи ілюзія психологізму? (Два приклади : Панас
Мирний і Нечуй-Левицький). Слово і час. 1992. №
8. С. 75–79.
5. Фащенко
В. У глибинах людського буття : Етюди про психологізм літератури.
Київ
: Дніпро, 1981. 279 с.
Добрий день! Дякую за Вашу цікаву розвідку. Скажіть, будь ласка, Ви згадуєте про те, що прийом сну в романі трапляється не так часто. Однак цікаво, крім зазначеного першого сну Федора Могили, чи використовує автор у тексті інші оніричні елементи?
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дякую за питання.
ВидалитиНа жаль, прийом сновидінь у романі "Спустошення" вживається вкрай рідко (у творі описується лише три сни головного героя). Але, як на мене, навіть таке використання оніричних елементів є важливим засобом для розкриття позасвідомого (адже герой не контролює свої дії у сні та виходить за межі дозволеного у реальності). Всі три сновидіння, вписані автором у канву твору, супроводжують провідні моменти життя Федора Могили (вплив Зони на долю, кохання, повну зміну свідомості).
Вітаю, Маріє!
ВідповістиВидалитиУ своїй статті Ви згадуєте про потік свідомості, який є у романі. Як гадаєте, чи не обтяжує автор таким прийомом роман?
Добрий день! Дякую за питання.
ВидалитиОсобисто для мене такий прийом є досить привабливим і глибоким. Але я вважаю, що пересічна людина може з легкістю загубити головну думку і порвати "сюжетну нитку" за рахунок того, що потік свідомості дійсно переважає у творі.
Так чи інакше, у такий спосіб автор показує внутрішній стан головного героя, який постійно перериває розповідь своїми роздумами.