Суховій Л. А. ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ МАНЕРИ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО

Суховій Л. А.

студентка 3 курсу

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Наук. кер.: Шаров С. В., к. пед. н., доцент

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ МАНЕРИ М. ВІНГРАНОВСЬКОГО

Творчість М. Вінграновського – яскравий взірець діалектичної єдності національного та загальнолюдського начал. Подібно до багатьох інших шістдесятників, він світоглядно орієнтувався на антропоцентризм, осереддям якого було власне «Я».

У ліриці М. Вінграновського спостерігаємо посилення суб’єктивного начала, що зумовлює чітко виражену позицію автора в художньому тексті. Культивоване поетом авторське «Я» інтегрує біографічного та феноменологічного автора, засвідчує функціональну роль митця у виникненні естетичної реальності як суб’єктивно трансформованої дійсності, абсолютизує його світоглядну позицію у творі, актуалізує особливості діалогу з реципієнтом.

Останніми роками спостерігаємо особливе зацікавлення з боку літературознавців постаттю М. Вінграновського, а відтак і широкий діапазон рецепції та оцінок його поезії. Різні напрямки дослідження творчості митця репрезентовано в критичних працях Т. Бахтіарової, С. Богдан, О. Гальчук, І. Дзюби, Ю. Коваліва, В. Моренця, В. Слапчука, Л. Талалая, Л. Тарнашинської, котрі обсервують образні концепти в його семіосфері та актуалізацію ним культурних контекстів, з’ясовують проблеми просторової організації лірики, фольклорності митця, специфіки його мовотворчості [6].

М. Вінграновському вдалося створити індивідуально-авторський дискурс, котрий виражає сутнісний зв’язок із універсальними засновками людської екзистенції, з вічними буттєвими істинами. Водночас він належить до письменників, іманентних українській ментальності та літературно-фольклорній традиції. У контексті творчості свого літературного покоління він помітно вирізнявся націленістю на психологізм ліричної автоінтерпретації значимих спонтанних проявів глибини душі ліричного героя.

Художня самобутність М. Вінграновського зумовлена глибинним національним підґрунтям поетики, образної мови, світопочування. Семантичний спектр його ліричної образності кореспондується з її фольклорно-міфологічними моделями. Національна іманентність тексту в поета означується наявністю таких стійких складових, як «органічний зв’язок з історичною долею народу, з народною творчістю, що визначає не лише поетичний, а й моральний образ літератури» [4, с. 653].

І. Дзюба писав, що в М. Вінграновського провідні теми творчості це – народ, нація, Україна. «Україна в усій складності її історичної долі – це для нього не тема, не мотив, не образ, до яких звертаються рідше або частіше, віддаючи данину злобі дня, традиції чи власному сентименту. Це щось більше, це те, чим живе його душа» [3, с. 34].

Індивідуальність М. Вінграновського невловима, неповторна й біжуча. «Його поезія – це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Ніколи не вгадати, про що він  говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нутрів його душі і який настрій хвилею його  огорне й хвилею спаде, щоб поступитися  місцем іншому…» [2, с. 9].

Художнє мислення М. Вінграновського розкриває індивідуальний варіант фольклорної естетики, а відтак творчо репрезентує різноманітні фольклорно-міфологічні коди й моделі, наділені потужним креативним потенціалом. З. Геник-Березовська зазначала, що лірика М. Вінграновського «малишківського штибу» [1, с. 305], якого вірші народжені із самого фольклору.

Уснопоетичні джерела, переструктуровані М. Вінграновським, наснажуються його індивідуальними рефлексіями онтологічного характеру, входять в інші смислові контексти, оприявнюючи нову художню «тканину» у відродженні якості національних форм і джерел духовності, її прадавнього етнічно-фольклорного «підкладу» (І. Дзюба) [2, с. 21].

Фольклоризм як провідна ознака художньої системи митця виявився й на рівні мовностильової та версифікаційної форм [5]. Активно апелюючи до фольклорних джерел і транслюючи їх у власну творчість, М. Вінграновський виявив неабияку мистецьку самостійність.

Своєрідність індивідуально-авторської інтерпретації фольклору М. Вінграновського засвідчили новаторські формальні елементи, дотичність до модерної літератури з її новою художньою мовою, змістово-емоційними метафоричними фігурами, порушенням формальної дисципліни вірша.

Література

1.   Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. Київ : Гелікон, 2000. 368 с.

2.   Дзюба І. Духовна міра таланту. Вінграновський М. Вибрані твори. Київ : Дніпро, 1986. С. 5.–22.

3.   Дзюба І. Чарівник слова. Вінграновський М. З обійнятих тобою днів. Київ : Веселка, 1993. С. 5–12.

4.   Слапчук В. Ментальність ліричного героя і автора у поезії М. Вінграновського. Література. Фольклор. Проблеми поетики: зб. наук. праць. Київ : Твімінтер, 2008. Вип. 31, ч. 2. С. 653–663.

5.   Шарова Т., Шаров С. Історія української літератури 40–60 рр. ХІХ ст. Мелітополь: Видавничо-поліграфічний центр «Люкс», 2018. 201 с.

6.   Шарова Т., Шаров С., Солоненко А. Видатні особистості української словесності. Мелітополь: Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2018. 254 с.