Холодовська Н. О. ОБРАЗ ВІДЬМИ У РОМАНІ В. КЛИМЧУКА «РУТЕНІЯ. ПОВЕРНЕННЯ ВІДЬМИ»

Холодовська Н. О.

студентка 2 курсу

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Осьмак Н.Д., к. філол. н., професор

ОБРАЗ ВІДЬМИ У РОМАНІ В. КЛИМЧУКА

«РУТЕНІЯ. ПОВЕРНЕННЯ ВІДЬМИ»

Віталій Климчук народився 22 вересня 1979 р. Це сучасний письменник, автор збірок оповідань «За лаштунками ночі» та «Озброєні словом» (вона стала переможцем І Всеукраїнського літературного конкурсу «Прекрасне поруч» у 2010 році). Віталій Климчук є лауреатом конкурсів «Коронація слова» та «Нова книга» за роман «Рутенія. Повернення відьми». За словами самого автора, «… по суті, це книга-перетворення, книга-трансформація, тому що усі герої, які проходять крізь сторінки від початку до кінця, змінюються під впливом життєвих обставин: з поганих стають хорошими, хороші показують не зовсім хороші якості. Тобто люди змінюються незалежно від того, чи вони відьмаки, відьми, чи чарівні істоти…» [6]

Віталій Климчук створює нетиповий образ української відьми. Згідно з джерелами нашого фольклору, а точніше з повір’ями офіційної християнської церкви, відьма здатна творити тільки зло. Вона здоює коров, висушує людей, насилає хвороби та посуху. Таким чином, розвиток образу української відьми поділено на два періоди: дохристиянський та християнський.

Звертаючись до офіційних джерел, можемо сказати, що після прийняття християнства жінка стала  вважатися джерелом гріха, а тому всіх чародійок засуджували до страти. У Київській Русі існувала «традиція»: будь-якій жінці, запідозреній в чаклунстві, прив’язували на шию важкий камінь і кидали в глибоку воду. Якщо тонула, то невинна, а якщо плавала з каменем по поверхні, то топили її силоміць. Аналогії можемо знайти у повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Відповідно, можемо й прослідкувати, як саме визначалися так звані «чаклунки»[7, ст. 38-50].

Слово «відьма» походить від «відати», тобто «знати». В. Милорадович визначає частинку «-ма-» як похідну від «матері», тобто берегині роду, якою вона була ще з часів матріархату. У романі традиції говорять вустами чугайстра Віта: «Відьма – це ж від «відати», «знати». Ти знала, що казати, як і коли. Це ознаки Сили. Мабуть, вона таки в тобі прокидається» [8, ст. 73].

В українських легендах відьми постають дуже гарними. Особливо ж красивими вони стають опівночі. Вважається, що типовими кольорами для українських відьом є чорний, червоний та зелений – чорне волосся, червоні вуста та зелені очі. У «Рутенії» ми бачимо опис головної героїні: «Довге чорне волосся звивалося по спині, обіймало плечі, коливалось у ритмі ходи» [8, ст. 7]. А от в деяких українських та західноєвропейських етнографічних збірниках подається такий портрет: «Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз» [1, ст. 70-73]. Можемо визначити, що в першому варіанті йдеться про яритницю – молоду відьму, схильну до любовних забав (аналог такої чаклунки можемо зустріти в оповіданні М. Гоголя «Вій» [2, ст.. 133-135]), а в другому – про вирицю – відьму стару й навчену. Спираючись на четверте видання «Української міфології», можемо навіть вважати, що подібний опис більше підходить до босорки – ще одного персонажа нижчої демонології.

Віталій Климчук не поділяє відьом на яриць та вириць, власне, як і на родових та навчених. На мою думку, в дохристиянський період такої «класифікації» не існувало взагалі, тому що всі відьми та відьмаки мали природний дар. Він вводить таке поняття, як «дика сила». Явище негативне, оскільки при ньому ненавчена відьма втрачає контроль над магією і стає небезпечна для себе та оточуючих: «Потім ти заснула. І раптом скочила на ноги і почала викрикувати якісь незрозумілі слова. Це була невідома мені мова. Ти кричала дуже голосно, всі попрокидалися. Дзеванна спробувала до тебе підійти, та ти лише глянула на неї, і вона відлетіла до стіни» [8, ст. 78]. Подібних викидів магії у відьом пізнішого періоду не зафіксовано. Ймовірно, непідконтрольна сила зникла разом зі зникненням справжніх відьом після запровадження християнства.

У романі Віталія Климчука образ відьми Рутенії  «осучаснено» і створено так звану «бойову відьму», яка поєднує в собі не лише магічні здібності, а й високі навички рукопашного бою: «Один вирвався вперед, вона схопила й щосили пожбурила додолу… Тим часом ще двоє зайшли з боків і одночасно стрибнули. Їй потрібно було лише присісти, і вони зіштовхнулися, каменями гупнули вниз і теж знепритомніли» [8, ст. 17]. У деяких дослідженнях також згадується про те, що родові відьми не лихі. Вони протистоять тільки нечистій силі, а людям зла не роблять. Враховуючи вище наведене, можемо припустити, що в дохристиянський час усі відьми були рожденими. До того ж, Климчук детально зображує саму техніку бою української відьми: «Ти вилетіла з-за пагорба, мов вихор. Я не встигла змигнути оком, як Ахруманові відьмаки були мертві. Ти рухалась так швидко, що навіть Ахруман не відразу збагнув, що діється…» [8, ст. 26]

У дослідженнях не згадується сам спосіб, яким відьма чаклує. Лише в деяких оповідках описується процес перекидання через ножа: «Через деякий час в амбар зайшла Варвара. Озирнулася, зачинила двері. Я вже не пам’ятаю, скільки це в неї ножів було, забув. А підлога була дерев’яна. Вона ввіткнула ножі ці в підлогу. І між ними прокотилася. І моментально замість Варвари перетворилася в собаку». [4, ст. 80-81] У романі магія Рутенії зображується як прояв внутрішньої Сили: «Якась сила штовхнула її до чугайстра. Вона поклала руки на пута, заплющила очі… І мало не знепритомніла від болю. Руки ніби різало ножем, тупим та іржавим. Коли ж очі відкрилися, побачила: пута впали» [8, ст. 14]; «Рутенія стисла гілку обома руками. Гострий біль іржавим ножем проколов їх наскрізь. Вона закричала. Боліли не лише руки, біль перейшов у плечі, тоді підібрався серця, дотягнувся до голови і опустився в ноги. Крапки болю, пульсуючи, ширяли перед нею, мов летючі зорі у темряві. Біль гарячішав. Кипляча смола лилася на тіло Рутенії, випалюючи шкіру, запалюючи м’язи й кістки. Відьма впала на чугайстрові рани, непритомніючи» [8, ст. 46].

Отже, образ української відьми сформований двома релігіями: язичницькою та християнською. Саме остання створила жахливий образ, що шкодить людям і худобі, може навести вроки або пристріти або й геть звести людину зі світу. Звісно, така трактовка має свої причини:

ü    Занадто висока влада відьом могла похитнути вплив християнської церкви;

ü    Наявність магічної сили у людей протирічила засадам православ’я

ü    Величезний вплив європейського патріархату зробив образ жінки джерелом гріха.

Варто пам’ятати, що відьма – це не злісний демон, а жінка з певними можливостями. Тому вони можуть творити як добро, так і зло. Це залежить не від наявності магічних здібностей, а від мети, з якою вони використовуються.

Література

1.    Войтович В. Українська міфологія. Київ : Либідь. 2015. 664 с.

2.   Гоголь М. Вій. Зібрання творів у семи томах. Т. 2. Київ :  Наукова думка, 2008. С. 127–161

3.   Дем’янов В. Рахмани, волхви-укри, волхви: боротьба крізь тисячоліття. URL: http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/122  

4. Дмитренко М. Українські міфи, демонологія легенди. Київ : Муз. Україна, 1992. 144 с.

5.  Иванов П. Народные рассказы о ведьмах и упырях. Українцi: народнi вiрування, повiр’я, демонологiя. Київ : Либiдь, 1991. С. 430–497.

6. Інтерв’ю з Віталієм Климчуком для журналу ВВС https://life.pravda.com.ua/book/2011/12/19/91576/

7. Квітка-Основ’яненко Г. Конотопська відьма. Конотопська відьма. Вибрані твори. Харків : Клуб сімейного дозвілля. 2014. С. 7–93

8. Климчук В. Рутенія. Повернення відьми. – Вінниця : Теза; Харків : Фоліо, 2011. 376 с.

9.   Милорадович В. Українська відьма. Нариси з української демонології. Київ : Веселка, 1993. 72 с.