Какуша А. Ю. ЖАНРОВІ ПОШУКИ П. ЯЦЕНКА В КІНОРОМАНІ «НЕЧУЙ. НЕМОВ. НЕБАЧ»

Какуша А. Ю.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Проценко О. А., к. філол. н., доцент

ЖАНРОВІ ПОШУКИ П. ЯЦЕНКА В КІНОРОМАНІ

«НЕЧУЙ. НЕМОВ. НЕБАЧ»

Кінороман – «специфічно синтетичний жанр, який з’явився наприкінці 30-х років ХХ ст. коли німе кіно поступилося перед звуковим, часто зорієнтованим на інтерсемантичну екранізацію літературного роману; вживаний у теорії та практиці кінематографії» [2, с. 480]. До цього жанру в українській літературі звертаються, наприклад, К. Тур-Коновалов, Д. Замрій («Художник», «Режисер»). У 2017 році виходить у світ кінороман П. Яценка «Нечуй. Немов. Небач», заснований на реальних подіях і біографії І. Нечуя-Левицького. Названі письменники продовжили традицію і збагатили способи та прийоми освоєння, насамперед, біографічного матеріалу, продемонстрували новаторський погляд на представлення відомих особистостей, як от Т. Шевченка, О. Довженка, І. Нечуя-Левицького. У названих кінороманах митці намагаються розшифрувати підґрунтя багатогранних талантів особистостей.

Статус кінороману визначав О. Довженко, говорячи про виникнення особливого жанру, який «відлякував багатьох письменників од кінематографічної творчості» через те, що його «не хотіли визнавати … за жанр через відсутність достатньої кількості загальноприйнятих літературних ознак» [1, с. 140]. За передбачливими міркуваннями митця, «природа художнього фільму, як твору мистецтва синтетичного, вмішує в собі і п’єсу, і повість, і роман, і разом із тим відрізняється від п’єси і від роману хоча б уже тим, що має можливість показати глядачеві весь видимий світ у всій його безмежній розмаїтості, аж до споглядання самого себе…» [1, с. 140]. Митець закликав вживати всіх заходів, «щоб сценарій став повноцінним літературним жанром в усіх його деталях» [1, с.  143]. Саме О. Довженко підкреслював, що кінороман – це літературний жанр.

Творчість П. Яценка залишається малодослідженою сторінкою на сучасному етапі розвитку українського літературознавства. Жанр твору «Нечуй. Немов. Небач» П. Яценко визначив як кінороман. У нечисленних рецензіях К. Савенко, А. Штефан твір віднесено до стімпанку, або ж парового панку, в якому зроблено ставку на пар, механіку. І дійсно у творі читач зустріне механічних волів та механічну комаху, парові машини, дирижаблі, аероплани-етажерки. У грудях І. Нечуя-Левицького б’ється механічне серце, а М. Юзефович має металеву шухлядку з російським духом.

Сюжет кінороману засновано на достовірних фактах із життя І. Нечуя-Левицького. Правді історичній слугують згадки про 1917 рік, коли в «Києві на Театральній площі вирувало людське юрмище: зі сцени… виступав Михайло Грушевський. Обабіч нього стояли Володимир Винниченко та Сергій Єфремов» [3, с. 136],  проголошення першого універсалу Центральної Ради. У творі діють реальні відомі особистості (В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, П. Куліш, М. Старицький, П. Чубинський).

Фіксуємо низку кінематографічних прийомів оповіді: монтаж епізодів, наявність авторських пояснень, лаконічність діалогів тощо. У творі п’ять розділів, із підрозділами, які за обсягом не перевищують 10 сторінок і більше схожі на зміну короткометражних епізодів. Тому читач скоріше не створює у своїй уяві перебіг сюжету, а відтворює вже представлені кадри. У кіноромані відсутні розлогі описи. Сюжет розкривається через дії персонажів, діалоги.

         Вичерпної портретної характеристики І. Нечуя-Левицького у творі немає. Про письменника дізнаємося, що він «син священика Симеона, який був сином священика Степана, який теж був священицьким сином» [3, с. 142]. Сам І. Нечуй-Левицький зізнається, що він «занадто розсіяний, думає про різні наукові речі» [3, с. 127], досліджує матеріали, пише статті на користь українства. Маємо лише окремі деталі, уточнення: самітник із механічним серцем, дивак, який завжди на вулицю виходить із парасолькою. Тож, у творі переплетено реальне і фантастичне. Перед читачем постає «модифікований» образ І. Нечуя-Левицького.

На жаль, не йдеться про творчу діяльність митця. Змодельовано єдиний момент творчого натхнення: «Увечері Нечуй сидів у себе в квартирі за робочим столом. Перед ним горіла гасова лампа з рефлектором, що давала довгі тіні. Він вмочував у чорнильницю-нерозливайку ручку з металевим пером і виводив нею слова. Іноді закреслював і писав між рядками, покусував губи, жестикулював, іноді вигукував, посміхався» [3, с. 70]; згадано  що письменника називали «зіркою салонів», митцем, що «продав душу дияволу за вміння писати» [3,  с. 107].

Жанрова специфіка твору зумовлює й такі елементи, як авторське втручання в перебіг зображуваних подій – різного ґатунку повідомлення («Дніпром пливли, часом подаючи гудки, великі пароплави. З лівого берега на правий і назад повільно курсували дирижаблі… Над ними високо ковзали аероплани-етажерки, оснащені майже безгучними двигунами Стірлінга. Арочними мостами рухалися чорні локомотиви, тягнули коричневі вантажні вагони, повні вугілля й деревини…» [3, с. 48–49]), відступи (оповідь про  майстерню діда І. Нечуя-Левицького).

Отже, П. Яценку у творі «Нечуй. Немов. Небач»  вдалося поєднати риси кіно та літератури, переплести реальне і фантастичне, відтворити відомі і домислити маловідомі факти з життя І. Нечуя-Левицького.

Література

1.                 Довженко О. Слово у сценарії художнього фільму. Олександр Довженко : твори : в 5 т. Київ : Дніпро, 1984. Т. 4. С. 133–153.

2.                 Літературознавча енциклопедія: у 2-х т. / автор-укл. Ковалів Ю.І. Київ : Академія, 2007. Т. 1 : А (аба) – Л (лямент). 608 с.

3.                 Яценко П. Нечуй. Немов. Небач : кінороман. Львів : ЛА «Піраміда», 2017. 145  с.