Іванова Г. Ю. ХУДОЖНЄ ВІДОБРАЖЕННЯ МІСЬКОГО ТОПОСУ В РОМАНІ І. РОЗДОБУДЬКО «ПАСТКА ДЛЯ ЖАР-ПТИЦІ»

Іванова Г. Ю.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

ХУДОЖНЄ ВІДОБРАЖЕННЯ МІСЬКОГО ТОПОСУ В РОМАНІ І. РОЗДОБУДЬКО «ПАСТКА ДЛЯ ЖАР-ПТИЦІ»

Предметно-просторова складова урбаністичного міського топосу в романі І. Роздобудько «Пастка для жар-птиці» охоплює сукупність реалій міста, образи яких предметно деталізуються й семантично наголошуються письменницею у творі. Міські реалії, які потрапляють в це коло, можна охарактеризувати як такі, що визначають звичайний повсякденний міський побут героїв (умови їх проживання, речі, дозвілля, відпочинок, засоби пересування і зв’язку). Міський топос роману вбирає в себе ряд локусів публічного життя – вулиці, будинки, квартири, ринки, кав’ярні, офіси, кладовища тощо, які художньо представлені реципієнтові та увиразнюють характеристики зображеної доби. Найважливішою функцією топосів у тексті постає зв’язок на рівні «людина–місто», де людина створює місто, а місто – людину.

Художнє зображення міста насичене реалістичними рисами, через які письменниця презентує суспільство того часу. Це досягається за рахунок зосередження уваги на деталях побуту та оточення головних персонажів. Тонке відчуття характерів героїв та самого міста досягається завдяки колористиці роману, яка є символічною.

Зображуючи багатоповерховий будинок, де в дитинстві жили усі ключові персонажі роману, І. Роздобудько проводить паралель із сучасним містом. Кожна квартира постає окремим прошарком суспільства, ці приміщення відрізнялися кольорами, елементами декору, достатком родин, які в них проживали, навіть атмосферою. Так, повна гармонія кольорів переважно тілесних і золотавих відтінків, які домінують при описі квартири ватажка гурту «лоліток» Ліліани («...шпалери були під колір меблів, скрізь – пухнасті килими, дзеркала, запах дорогих парфумів та ще й назустріч вискочив крихітний абрикосовий пудель...», «пудрова зала», «рожеву раковину» [2, с. 36]) символізує багатство, владу, самодостатність та зверхність у ставленні до  інших. Ці кольори через призму образу Ліліани є проекцією на правлячий прошарок суспільства, який виділяє байдужість до оточуючих та егоцентризм. Така поведінка властива гурту дітей (переважно заможних батьків), які скоїли злочин, що сприяло їхній домовленості тримати все в таємниці, приховувати подробиці з дня вбивства. Що й згуртувало їх. Не зважаючи на негативні риси характеру колишні маленькі вбивці досить успішні та небезпечні в дорослому житті, адже ладні обманом і злочином досягти своєї мети.

Приміщення напівфранцуженки, дружини відомого дипломата, Алоїзи перегукується кольоровою гамою з квартирою Ліліани, але, в цьому випадку, золото та кольори коштовного каміння символізують пережиту епоху, минуле покоління, добу. Життя Алоїзи було сповнене щастя та радощів родинних турбот, поряд завжди були її чоловік та діти. Наслідки перебудови вплинули на подальше життя жінки: діти поїхали з батьківського дому будувати власне майбутнє, чоловік помер – Алоїза залишилась одна. Відчуваючи себе самотньою вона, даючи приватні уроки Вірі, згадувала минуле, зупиняючись на кожній деталі своєї квартири, яку називала скринькою: «Чого там тільки не було! Маленькій Вірі здалося, що вона, як Мауглі, потрапила до мертвого міста із його скарбами. Вікна в квартирі були завжди завішені важкими шторами з індійським візерунком і в напівтемряві тьмяно мерехтіли металеві або мармурові (Віра вважала – золоті, діамантові, смарагдові) статуетки. Скрізь висіли ткані килимки з пасторальними сюжетами та чиїсь портрети, що заглядали Вірі прямо в очі, де б вона не стояла. Сама Алоїза зустріла її у важкому, як середньовічна сукня, халаті, розшитому золотою ниткою» [2, с. 39].

Домінуючою ознакою XXI ст. є перевага грошей, що дає можливість бути конкурентоспроможним гравцем на арені урбаністичного життя на основі матеріального статку. Тому з’являються персонажі, які вирізняються особливим ставленням до них. Це простежується завдяки художньому зображенню локусів життя головної героїні роману, яка в дитинстві жила з мамою у тому ж будинку в елітному кварталі.

Віра – донька двірнички, і могла тільки мріяти про славу та розкішне життя. Стара, сіра, невелика квартира, придбана в борг, була сховищем для Віри з мамою від ударів жорстокого міста. Люди з достатком нижчим від середнього становлять переважно більшу частину міського населення. Авторка зображує Віру з мамою не схожими на інших: «...мама… закінчила філософський факультет престижного вузу, але за фахом працювала лише три роки, потім народилася Віра, з її батьком стосунки не склалися і мати пішла з його квартири, гордо грюкнувши дверима. Двірником вона пішла працювати для того, щоб був свій куток та ще й у центрі міста. Відробляти двокімнатну квартиру на першому поверсі треба ще десять років» [2, с. 26]. Вони опинилися на «периферії», бо є відірваними від соціуму, вони зайві в цьому будинку, їх життя – постійна боротьба за існування. Місто «ставилося» до них дуже суворо, письменниця передає настрої та його налаштованість через чорно-білу палітру кольорів, де домінує сірий, строгість форм споруд й симетричність дворів, мінімалізмі у відтворенні дійсності: «В сірувато-зеленому кабінеті...» [2, с. 100], «...на кожному обличчі, як тавро, стояв відбиток сірого вечора і неприязні до ближнього» [2, с. 63], «... в огидну школу з подряпаними сірими стінами...» [2, с. 48], «Вона лише перебувала тут, «відбувала номер», який тимчасово призначила їй виконувати на арені цього сірого життя доля» [2, с. 76].

Із часом Віра досягла успіху (стала відомою журналісткою), продала стару квартиру й придбала нову: «...її обставляв дизайнер – я тільки замовляла колір шпалер. У спальні вони білі, у вітальні – бордо, кухня зелена, як трава» [2, с. 91]. Кожен із цих кольорів характеризує Віру: енергійна, благородна, елегантна, рішуча ці риси характеру передає відтінок червоного – бордо; зелений – «міст» між двома протилежними кольорами веселкового спектру – гарячим червоним і холодним синім, саме цим мостом був перехід Віри з бідності та сірості в достаток та впливовість, це символізує надію на злагоду, мир і спокій; вона, ніби єдина квітка в «камінних джунглях», не схожа на інших, чиста душею та намірами, наче «біла ворона», не може знайти свого місця серед того натовпу та божевілля: «Віра не любила натовпу… Вони йшли у щільному потоці, час від часу агітатори тицяли їм до рук газети, листівки та календарі. Спершу Віра шкодувала, що згодилася на цю прогулянку, а потім її захопило видовище грандіозного масового божевілля» [2, с. 44]. Свій спокій жінка «знайшла» лише наприкінці роману, коли прояснилася ситуація з викраденими коштовностями, саме тоді читач занурюється в спокійні та теплі кольори пейзажних замальовок.

В. Захаржевська вважає, що колір – є «…емоційно-забарвленим виразом складної гами авторських настроїв і переживань, їх метафоричним осмисленням. Поетика кольору – суттєвий фактор образно-поетичної системи» [1, с. 61].

На початку роману автор розгортає перед читачем психологічно забарвлену картину міста, яка подається через призму сприйняття офісу, де вирує робота пов’язана з інформаційним забезпеченням великого українського міста (І. Роздобудько не називає це місто): «Інформаційна агенція розташувалася в центрі міста і займала чотири поверхи найпрестижнішої будівлі, двадцятий поверх якої увінчувала готична башта-кав’ярня. Спершу агенція орендувала кілька кімнат на першому поверсі і ледь животіла аж поки настали часи, коли будь-яка мас-медійна інформація стала об’єктом купівлі-продажу. І ось тепер тут було безліч відділів і двісті працівників, які знали одне одного лише в обличчя. Кожен підрозділ був окремою державою...» [2, с. 5]. Мікрообраз кав’ярні підкреслює модерність та сучасність зображуваної доби. Ворожість міста підсилено локусом довгих вулиць, на перший погляд людних, але серед натовпу, кожен залишається самотнім. Емоційна складова топосу міста набуває позитивного відтінку лише в кінці роману: «Південне містечко вражало тишею й спокоєм. Зранку воно скидалося на прозору світло-рожеву креветку – закручені вусики вуличок та зеленковатий хвіст молу, що довгою смужкою простягався далеко в море. На кожному кроці – білі кав’яреньки під червоними парасольками, всередині міста – острівець готики, де бруківка ніколи не бачила сонця, а вночі старовинні флюгери виспівували свої давні фуги. їх ніхто не знав у цьому місті, ніхто не набивався в гості» [2, с. 157].

У романі І. Роздобудько «Пастка для жар-птиці» центральним образом є місто, з усіма його кольорами, яке у творі виконує роль суворого, жорсткого та безкомпромісного судді. Палітра кольорів від початку оповіді переважно чорно-сіра, ближче до розв’язки сюжету промальовуються теплі кольори, які вказують на традиційно щасливий фінал «жіночого детективу» із встановленням справедливості. Ці деталі призначені для досягнення особливої виразності художніх образів, роблячи їх цілісними, багатими за змістом.

Література

1. Захаржевська В. Взаємодія і синтез мистецтв слов’янського світу ХХ ст. Мистецтво, фольклор та етнографія слов’янських народів. Київ : Наукова думка, 1993. С. 43–69.

2. Роздобудько І. Пастка для жар-птиці (Мерці). Харків : Фоліо, 2007. 159 с.