Продащук В. С. РЕЛІГІЙНА ОСНОВА РОМАНУ С. ЛОБОДИ «ЧАС ЛІЛІТ»

Продащук В. С.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

РЕЛІГІЙНА ОСНОВА РОМАНУ С. ЛОБОДИ «ЧАС ЛІЛІТ»

Історія людської цивілізації знає багато релігій, у яких виписано духовні орієнтири, приписи яких зазначені в священних книгах.

Святим письмом християнської релігії є Біблія. Біблійні тексти завжди були в колі інтересів дослідників: теологів, філософів, істориків, і, нарешті, літературознавців. Маємо більше ніж 1850 перекладів Біблії різними мовами і цей процес не зупиняється. В Україні Біблію перекладали П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, В. Барка та ін. Ключову роль відіграла Біблія в розвитку української літератури. Митці давньої української літератури зверталися до Святого Письма, запозичуючи теми, ідеї, сюжети, образи, жанри тощо. Зокрема біблійними текстами послуговувалися Т. Шевченко («Ісаія», Глава 35, «Осії. Глава XIV»),  П. Куліш («Хуторянка»), І. Франко («Смерть Каїна», «Мій Ізмарагд», «З книги пророка Єремії», «Мойсей» тощо), Леся Українка («Самсон», «На руїнах»). У назві відомого роману Панаса Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» знаходимо ремінісценцію біблійного: «Де немає волів, там ясла порожні» (Соломонові приповісті, XIV–4).  П. Тичина, І. Драч, Л. Костенко також належать до кола письменників, котрі активно користувалися біблійними мотивами у своїй творчості.

Цікаво обіграна євангельська історія про гріхи першої жінки Ліліт у романі С. Лободи «Час Ліліт», який став об’єктом наукової розвідки. У романі автор безпосередньо долучився до біблійних мотивів.

Актуальність статті забезпечує широка популярність Священного Писання в літературному просторі, а також відсутність досліджень твору у рамках окресленого явища.

Аналізуючи твір, доцільно звернутися до поняття «інтертекстуальність (фр. intertextualite – «міжтекстовість») – термін, що вживається для позначення спектру міжтекстових відношень і постулює, що будь-який текст завжди є складником широкого культурного тексту» [5]. Можемо говорити про те, що С. Лобода в досліджуваному нами романі використовує своєрідний центон. Тобто автор до основного тексту ніби уводить фрагменти із іншого твору без посилання на нього. Такі частини виділені іншим шрифтом. Вони починають з’являтися з третього розділу й утворюють окрему історію – твір у творі, – події якої відбувалися в далекому минулому.

Цей факт і зумовлює побудову роману «Час Ліліт» на перетині реального та вигаданого, світогляду сформованого на засадах наукових знань та релігійного світогляду.  Останнє розуміємо як «форму суспільної свідомості, згідно з якою світ є породженням вищого понадприродного творця – Бога» [3]. Отже, без сумніву стверджуємо, що релігійна складова є чи не найважливішою у творі. Власне вже назва роману безпосередньо «працює» в структурі художнього тексту і органічно пов’язана як з сюжетом і образним рядом роману, так і з його проблематикою. У назві транслюється образ головної героїні, яка і є зв’язуючою ланкою між двома «фазами» художнього полотна.

Розповідь зосереджується навколо долі першої дружини Адама – непокірної Ліліт, ім’я якої було викреслене з Біблії, і взагалі історії, за її непослух та жорстокість.

Взагалі Ліліт є досить загадковим персонажем Священного Писання. Явний пробіл у Книзі Буття вперше навів древніх вчених на думку розширити історію про Ліліт через Мідраш («Мідраш (від давньоєврейс. – дослідження, тлумачення, מִדְרָשִׁים) – збірка, присвячена тлумаченню текстів Святого Письма» [4]). В усній Торі (відкриває п’ятикнижжя Мойсея) містяться дві різні версії створення жінки. Перша стверджує, що Бог створив її одночасно з чоловіком: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою (Буття 1:26) І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття 2:7).  Другу версію знаходимо в наступному розділі: «І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка» (Буття 2:21–22).  Оскільки у Біблії є два сюжети стосовно того, як була створена жінка, перший – був сприйнятий рабинською традицією як створення іншої жінки.  

У стародавні часи вчені намагалися узгодити дві версії Буття. Їм треба було знати, ким була та перша, неназвана жінка. Надалі вони зв’язали цей образ з жінкою-демоном, про яку згадує Ісая, і присвятили цьому феномену священний текст. А тому деякі історики приймають цей факт за творчий імпульс єврейських авторів. Вони зазначали, що Ліліт не скорилася ні Адамовій, ні Божій волі і стала демоном, пожирачкою новонароджених душ. Саме традиція Мідраша розширена в книзі Зоара (або Зогара), де Ліліт зображена кровожером та спокусницею. Вона, за чутками, могла вбити немовля в утробі матері чи в колисці. Проте, ці найдавніші страхи, котрі існували ще до написання Біблії, засновані на легендах. У кабалістичних і православних колах було прийнято носити обереги від Ліліт. Попри все це, історія злої жінки не знайшла місце ні в іудейському, ні в християнському каноні [Див. 1].

С. Лобода загалом притримується версії Мідраша. Його Ліліт приходить на землю задля вбивства немовлят – своїх дітей, але згодна помилувати будь-кого, хто має амулет на захист від неї – печатку янгола.

Можемо стверджувати, що Єгор Дорн і є такою людиною: поруч із ним завжди смерть, вона забирає оточуючих – від пацієнтів-немовлят до близьких йому людей. Помирають усі, але не Єгор. Більше того, Ліліт не просто милує його, а навіть рятує, як у ситуації з відрядженням, коли рудоволоса провідниця сприяє тому, щоб лікар запізнився на поїзд. Пізніше читач дізнається, що «сорок хвилин тому, неподалік станції «Лобаново» шість вагонів зійшли з рейок» [2, с. 204]. У вагоні Єгора ніхто не вижив.

С. Лобода використовує канонічну зовнішність Ліліт. Він неодноразово підкреслює її вроду, молодість і яскраве руде волосся. Ця дивна жінка з’являється у житті головного героя неодноразово і щоразу привертає його увагу, але згадати її Єгор не може: «Він (Єгор – В. П.) повернув голову і з млявим подивом побачив, що місце поряд з ним невідомо коли зайняла молода рудоволоса жінка. Єгор здивовано хитнув головою і нахилився до неї» [2, с. 10]; «…відчинив двері купе. Хотілося курити. У вузькому коридорі вагона ледь не зіткнувся з красивою рудоволосою жінкою в синій формі» [2, с. 202].

Окрім Ліліт серед містичних персонажів знаходимо імена трьох янголів-переслідувачів втікачки – Санві, Сансанві, Семангелоф (частіше зустрічаються імена Саной, Сансаной, Самнаглоф), які за наказом Господа наздогнали її біля Червоного моря й покарали. Разом із Ліліт вони знаходяться на «темному боці» системи персонажів і не несуть оточуючим нічого хорошого. У творі вони можуть переселятися у тіла інших людей. При тому зовсім не піклуються про подальшу долю своєї «оболочки», яка буквально приречена на смерть.

Автор порушує проблему сутності релігії та релігійного світогляду також за допомогою героїв-людей. Трансляторами таких ідей є лікар Єгор Дорн і відлюдник Чеслав. Їхні образи стають логічним наслідком еволюції та формування світоглядної свідомості людини, яку не може задовольнити рецепція буденного земного світу. Вони прагнуть відшукати «начало всіх начал», пізнати глибинну суть речей, яка здатна все утворити, а тому і пояснити. А за релігійними уявленнями, саме в надприродному, «нагірному» просторі приховані найістотніші загадки світу – його творення, розвитку, сенс людського існування тощо. Тож за допомогою цих образів автор виводить психологічні типи людей-пошуковців істини за євангельською канвою. Врешті правду про Ліліт Єгор дізнається, але його пошуки продовжуються, хоча сам герой не розуміє, задля чого це робить, коли у нього є любляча сім’я і спокійне життя.

Отже, теза про актуальність використання елементів Святого Письма у творі С. Лободи «Час Ліліт» цілком виправдана. Загалом письменник роману дотримується біблійного сюжету. За традицією священних біблійних авторів, наводить цю драматичну, можна сказати, пригодницьку, розповідь, щоб показати, якими дивними іноді парадоксальними шляхами, де стикаються випадковості та несподіванки, веде Бог своїх обранців, і як вони – пересічні, проте не зовсім звичайні люди, що потрапляють у абсолютно моторошну, на перший погляд, ситуацію, – можуть зберігати тверезий розум і духовні орієнтири в серці на шляху до істини.

Література

1. Іудаїзм. Містика. Кабала. Магія. Ліліт. Електронна єврейська енциклопедія. URL: https://eleven.co.il/judaism/mystic-kabbalah-magic/12457/

2. Лобода С. Час Ліліт. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013.  252 с.

3. Пазенок В. Філософія : навч. посіб. Київ : Академвидав, 2008. 280 с.

4. Туров І. В. Іудаїзм в Україні. Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 2005. Т. 3. Е – Й. 672 с.

5. Шаповал М. Інтертекстуальність: історія, теорія, поетика : навч. посіб. Київ : Вид.-полігр. центр «Київ. ун-т», 2013. 167 с.