Поночовна О. О. ХРОНОТОП РОМАНУ С. БУТА «ЛИСТИ З ТОГО СВІТУ» ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ДУХОВНОГО ПРОСТОРУ ТВОРУ

Поночовна О. О.

студентка 2 курсу

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Йолкіна Л. В., к. філол. н., доцент

ХРОНОТОП РОМАНУ С. БУТА «ЛИСТИ З ТОГО СВІТУ»

ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ДУХОВНОГО ПРОСТОРУ ТВОРУ

Поняття часопростору розкрите в літературознавстві, у першу чергу, завдяки М. Бахтіну, на думку якого хронотоп – це «…суттєвий взаємозв’язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі…» [2, 367 ]. Це поняття розглянуте багатьма дослідниками такими як О. Потебня, М. Гей, Ю. Лотман та ін., у найрізноманітніших жанрах літератури.

Хронотоп у романі Сергія Бута «Листи з того світу» охоплює часові площини, людей різних століть, а також реальність та потойбіччя, які сполучені тонкою гранню, і які, часом, неможливо розрізнити. С. Бут створив свою власну манеру подання матеріалу, яка побудована на поєднанні двох світів, двох площин, які неначе об’єднуються в один та формують духовний простір твору.

Сюжет роману розгортається у невідривному поєднанні часів. Так, наприклад, головного героя твору – Андрія, тягне у свої обійми старовина, антикваріат та просто речі, які хлопець знаходив на археологічних розкопках, саме ці знахідки і є сполучною ланкою між двох світів, реальним та ірреальним. Містицизм твору розкривається у назві та епіграфі до роману «Мертві мають свої таємниці, про які живим краще не знати».

Духовний простій твору реалізується за допомогою яскравих образів, емоційний стан яких супроводжується за допомогою просторових об’єктів. Одним з таких образів у романі є образ таємничої дівчинки Саші, про яку йдеться з «листа з того світу».  Цікавим є те, що Андрій через десятки років (лист написаний у часи Другої світової війни)  знаходить дівчинку (вона стає власницею квартири, кімнату у якій винаймає студент), але то є не просто маленька крихітка – перед ним з’являється доросла жінка на ім'я Ельза Олександрівна: «Її врода вперто тримала оборону перед віком. Тонкий стан від шиї до п'ят,  вигідно підкреслювала чорна сукня. Із плечей жінки спадала темно-синя шаль. Стрункість,  чи то пак витонченість,  була притаманна всім частинам її тіла: від пальців на руках до тонкого, загостреного носа»[1,34].

Крім того, що Ельза Олександрівна у творі виконує роль тієї самої дівчинки з листа, вона є безпосереднім провідником до світу мертвих, виконуючи роль посланця, адже ворожила на кавовій гущі. У формуванні хронотопу важливу роль відіграє інтер’єр приміщень, зокрема кухні: «Місце, де зазвичай готують їжу, у квартирі Ельзи Олександрівни мало абсолютно інше призначення. Воно спадало на кімнату-музей, де виставляли експонати, для приготування кавового напою. На поличках тулилися зо два десятка джезв різної ємності. Мені впала в око одна з них: срібна, середнього розміру. Їй, як на мене, було не  менше ста років…» [1,36-37]. Жінка є ниткою, яка поєднує в собі аж три світи, тому що несе послання з минулого, живе теперішнім та пророкує майбутнє, доказом цього є спіритичний сеанс, який переконує нас в існуванні іншого світу.

Ельза Олександрівна – людина з доволі хиткою нервовою системою, переживаючи та відчуваючи набагато більше, ніж звичайні люди вона, часом, не витримує і навіть потрапляє до психіатричної лікарні. Простір квартири змінюється на лікарняну палату, де час буквально зупиняється: «Білих халатів виднілося менше, проте дивних звуків, що билися об двері палат, намагаючись вирватись назовні, долинало більше. Голова йшла обертом від криків» [1, 162 ]. Після перебування у лікарні та «містичних» подій у її житті, жінку знаходять мертвою, а напис на її руці «San Michele» (острів San Michele – острів у Венеції де похований батько Андрія; відповідь на питання спіритичного сеансу) став свідченням існування потойбічних сил.

Кожна подія, яка впливала на емоційний стан героїв супроводжується певними змінами в просторі (погода різко контрастує, змінюються пори року і т.д.). Один з епізодів свідчить про це: «Хвилювання пробігло тілом жінки і передалося мені, коли услід за нею  я помітив ще один напис. То були цифри. Дві шістки, домальовані до номера квартири, що символізували число…У небі почалася вакханалія вогняних блискавок і граду…»[1, 129 ].

Стрижнем у побудові сюжету стає лист. Він у романі є сполучною ланкою між двох світів, оповитий містицизмом, сполучає два часові простори: реальність та потойбіччя. Своєрідне "послання з того світу" охоплює дві часові площини одна з яких – часи Другої світової війни (про це дізнаємося з розвитку подій твору), а інша – це вже наш час ХХІ століття (2010 р.), у якому й розгортаються події та живуть головні герої. Промовистим є й опис листа: «Конверт без адресата і адресанта. Поштова марка відсутні. Усередині лист інформаційного змісту з життя однієї жінки.  Судячи з усього, – сповнений трагічних подій» [1, 120]. У листі йдеться про викрадення дівчинки Саші.

Час відіграє важливу роль у житті кожного з героїв твору. Автор використовує іменник «час» втілюючи в цьому слові значущість та глибинну суть, вплив якої формує долі персонажів. Акцентується значимість «часу» у розгортання сюжету: «час тягнувся, минуло багато часу». Поруч з часом, невідривно одне від одного автор вкладає велику суть у простір та просторові об'єкти. Приміщення, у яких відбуваються зустрічі, де живе головний герой, детально описані. Автор фіксує окремі деталі, а також емоційне забарвлення та психологізм, яким пронизані ці речі: «Простір сповнився мовчанням,  ніби хтось невидимий стиснув на паузу...».

Роман Сергія Бута «Листи з того світу» свідчить про масштабність та майстерність його творчого таланту. У романі поєднано різні часопросторові площини, що реалізують духовний простір твору. Здійснено це за допомогою змалювання інтер’єрів, осмислення роду занять героїв та проникнення в різні часи, що поєднуються як предметами (лист, артефакти), так і героями (Ельза Олександрівна).

Література

1. Бут С. Листи з того світу : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 304 с.

2. Бахтин М Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике. Вопросы литературы и эстетики. Москва : Худож. лит., 1975. С. 234–407.