Полковникова С. М. ФУНКЦІОНУВАННЯ БІЛОГО КОЛЬОРУ В ПОЕТИЧНОМУ ЦИКЛІ «СЛІПУЧИЙ МАГНІЙ СНІГОВИХ ПУСТЕЛЬ» ЗБІРКИ «РІЧКА ГЕРАКЛІТА» Л. КОСТЕНКО

Полковникова С. М.

студентка 1 курсу

Запорізький національний технічний університет

Наук. кер.: Миронюк Л. В. старший викладач кафедри українознавства та загальної мовної підготовки

ФУНКЦІОНУВАННЯ БІЛОГО КОЛЬОРУ В ПОЕТИЧНОМУ ЦИКЛІ

«СЛІПУЧИЙ МАГНІЙ СНІГОВИХ ПУСТЕЛЬ»

ЗБІРКИ «РІЧКА ГЕРАКЛІТА» Л. КОСТЕНКО

         Різнобарв’я кольорів супроводжує людину від народження. Вони впливають на її свідомість, викликають емоції, почуття, надихають на творчість. Мабуть, тому сучасні наукові студії порушують проблеми дослідження колористики не тільки в контексті живопису, а й інших мистецько-культурних сфер. У літературних текстах, зокрема, кольори набувають своєрідного неповторного звучання в асоціативних поетичних образах та нових символічних асоціацій, забезпечуючи вербальне відтворення поліфонії світовідчуття митця. Твори Л. Костенко багаті на поетичні образи, які експлікують колірно-зорові асоціації, і є однією з ознак її художнього світу.

Вербальне вираження й функціонування кольору в художній літературі були предметом різнобічних досліджень таких учених, як Л. Блінова, В. Іваровська, М. Івич, М. Іматшоєва, О. Ісаєв, О. Мішенькіна, А. Павшук, В. Ярмак та ін. Однак роль колористики в моделюванні художнього світу Л. Костенко ще потребує наукового дослідження.

Мета та завдання роботи –проаналізувати специфіку функціонування білого кольору в художньо-образних засобах циклу «Сліпучий магній снігових пустель» збірки «Річка Геракліта» Л. Костенко.

У досліджуваному циклі збірки 38 поезій, у 21 із них виявлено вживання назв на позначення кольору. Найбільш продуктивний білий – сімнадцять слів; порівняймо: чорний – десять, червоний і відтінки (пурпуровий, рудий) разом п’ять слів, зелений, срібний, синій, сивий – по одному. Кольорономени в поезій Л. Костенко виконують структуротвірну функцію – слугують для створення контрастного ефекту, естетичну – надають конкретним предметам, явищам поетичного забарвлення, символічну – стають основою для художньо-образних асоціацій тощо. У поетичному мовленні циклу «Сліпучий магній снігових пустель» колірної характеристики набувають природні явища та об’єкти («білий світанок», «білий вітер», «біла хуртеча», «біле сонце», «біле поле»), музичні поняття («білий вальс», «біла симфонія»), абстрактні явища («білий біль», «біле мрево», «білі печалі»), предметні поняття («біла вежа», «стіна біла-біла», «білі вікна»), образи осіб («білі обличчя») які активізують первинне значення фарби та розширюють її семантичний діапазон. Відтак, асоціативне поле білої гами багате і різноманітне й потребує детального аналізу. 

Так, у філософській поезії «Учора все було зелене» авторка розмірковує над коротким і шаленим життям людини в глобалізованому світі. Поєднання кольорів зелений / білий у сполученні із назвами часових відрізків сьогодні / завтра («Учора все було зелене. / сьогодні білим зацвіло» [2, с. 90]) утворюють зоровий контекстний контраст, а також справляють емоційний ефект, акцентуючи на миттєвості буття, адже далі смисловий ряд заглиблюється в давнину: «..в часи прекрасної Гелени» або «Були Геракли і Перикли …» – і, загалом, «Учора все іще було» [2, с. 90]. У поезії авторка наводить паралелі, зіставляючи вузькі і широкі часові межі водночас, а гра кольорів виконує структуротвірну функцію.

У поезії «Вже десь мене ліси ті виглядають» [2, с. 125] кольорономен білий, що функціонує в метафоричному контексті, пов’язаний із оптимістичним настроєм, позитивними піднесеними емоціями, відчуттям гармонії з природою; і за семантикою він наближається до атрибутива «світлий»: «Ще на світанку білому розверзне / небесні брами хмара снігова» [2, с. 125].

Цілком погоджуємося з літературознавцем І. Дзюбою, який, аналізуючи збірку «Річка Геракліта», зауважив: зима «гостює в поезії (Л. Костенко - С. Полковникова) як певна даність» [1, с. 83]. Справді, у циклі «Сліпучий магній снігових пустель» мальовничі зимові картини спостерігаємо в поезіях «Сніги метуть» [2, с. 91], «На віях тиші мерехтять сніжинки» [2, с. 94], «Біла симфонія» [2, с. 97], в яких образ зими персоніфікований і зримо увиразнений традиційними для цієї пори року барвами – білою та срібною. У цьому ракурсі, на наш погляд, цікавою, емоційно наснаженим є твір «Сніги метуть». Лірична героїня якого, збуджена й зачарована красою та гармонією природи, що кружляє «у білому вальсі вітрів і хуртовин» [2, с. 91], занурюється уявно у вихор снігової хурделиці, яка розігралась за вікном («У вікнах біле мрево» [2, с. 91]), і запрошує на білий вальс дерева, гілки яких нагадують її руки. Поезія сповнена піднесено-романтичного настрою, уособлені метафоричні образи колористично оприявлені.

У ліричному творі «На віях тиші мерехтять сніжинки» поетеса навпаки відтворює мінорний, умиротворений настрій зими, яка «крізь вії дивиться на світ» [2, с. 94], а білий колір використовує для увиразнення персоніфікованих природних об’єктів і явищ – дерев і вітру: «Ідуть у білих каптурах дерева, / понамерзали брови у дерев. / Їм білий вітер розвиває поли…» [2, с. 94]. Колористика в цьому вірші є компонентом метафоричних художніх образів, засобом для створення зорових асоціацій і характеристики основних слів.

Звуко-живописна картина про емоційно піднесене почуття першого кохання написана Л. Костенко в поезії «Біла симфонія» [2, с. 97], де зримі пейзажі буремної зимової ночі злилися у вирі екзистенційних емоцій через вербалізацію музичних асоціацій – симфонія, тобто злагоджене звучанням / злагодженість, і мистецького зображення, яке знайшло втілення в білому кольорі. Естетичного й символічного відтінку він набуває у контексті таких художніх засобів, як метафори «біла симфонія», «білий світ» і порівняння «вітрила звисали, як біла гичка» [2, с. 97].

Насичена метафоричними образами з кольорономеном білий: «дим білої хуртечі», «білий біль бездоріж», «печалей білі епілоги» – поезія «Шпиль туги» [2, с. 110]. У контексті художнього вираження він виконує різні функції поетичного зображення, зокрема, передає мотиви смутку та створює ефект зорового осягнення певних явищ.

Контрастним і паралельним білому кольорономену в поезіях досліджуваного циклу традиційно залишається чорний, наприклад: «білий вітер» і «гайвороння чорне, як ніколи» («На віях тиші мерехтять сніжинки») [2, с. 94], «чорний Всесвіт» і «дим білої хуртечі» («Шпиль туги») [2, с. 110], «Білі, білі обличчя у чорній воді» («На старих фотографіях усі молоді») [2, с. 113], «біла вежа» і «чорне дерево» («Біля білої вежі») [2, с. 129].

Назви білого кольору в поетичних віршах циклу «Сліпучий магній снігових пустель» збірки «Річка Геракліта» Л. Костенко демонструють широкий образно-асоціативний спектр: контраст, метафора, порівняння, епітет. Однак, треба зазначити, що їх колористичний компонент не сприймається суто матеріально, а виконує структуротворчу, образотворчу, емоційну та естетичну функції. Він створює зорово-живописний ефект, набуваючи нових смислових відтінків. Будучи запаралелиним в контексті твору чи вступаючи в контрастні співвіднесення в його межах з іншими кольорами, білий стає важливим елементом для вираження думки й створення вербальної картини художнього світу.

Література

1. Дзюба, Іван. Є поети для епох. Київ: Либідь, 2011. 336с.

2. Костенко, Ліна. Річка Геракліта. Київ: Либідь, 2011. 208 с.