Зуєнко Я. М. РЕАЛІЗАЦІЯ АВТОРСЬКОЇ РОЗПОВІДІ ДРУГОГО РІВНЯ В ПРОСТОРІ ГЛОСАРІЮ РОМАНУ Л. КОНОНОВИЧА «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

Зуєнко Я. М.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

РЕАЛІЗАЦІЯ АВТОРСЬКОЇ РОЗПОВІДІ ДРУГОГО РІВНЯ

В ПРОСТОРІ ГЛОСАРІЮ РОМАНУ Л. КОНОНОВИЧА

 «ТЕМА ДЛЯ МЕДИТАЦІЇ»

Налагодження потрібних взаємозв’язків між суб’єктами оповіді є одним із найдієвіших способів вираження авторського задуму. Тому аналіз  специфіки наративної структури наразі є принципово важливим напрямком дослідження художнього твору.

Формування наратології як розділу літературознавства нерозривно пов’язане з філософією постмодернізму, зокрема, із тезою про суб’єктність оповіді та перевагу форми над змістом. Ця теза ґрунтується на твердженні, що одна й та ж подія може бути по-різному інтерпретована різними оповідачами, а тому в кожному окремому випадку центр та периферія оповіді суттєво відрізнятимуться. Особливо актуальним наративний аналіз є в контексті постмодерної літератури,  де в одному тексті можуть реалізовуватися водночас кілька наративних типів.

Роман Л. Кононовича ставав об’єктом дослідження Н. Башук, О. Веретільник, О. Гірника, В. Ніколаєнко та ін. Оповідну структуру роману Л. Кононовича «Тема для медитації» розглядала Т. Мегеря.

Мета дослідження полягає в спробі визначення особливостей реалізації авторської розповіді другого рівня в глосарії роману Л. Кононовича «Тема для медитації. Завданням є виокремлення та структурний аналіз глосарію з окреслених позицій.

Складна часопросторова структура – одна з визначальних рис роману Л. Кононовича «Тема для медитації», адже дія твору охоплює кілька часових зрізів. Перший із них – кінець 90-х рр. ХХ ст., сьогодення протагоніста, який, повернувшись до рідного села опісля служби за контрактом на Балканах, намагається «віддати борги» й віднайти сенс життя. Другий часовий відрізок окреслюється згодом і чергується з першим. Це – кінець 70-х рр. минулого століття, час навчання головного героя в університеті. Періодично в тексті зринають спогади сільських мешканців про голод 1932–1933 рр..  Вони тісно пов’язані з основною сюжетною лінією.

Також у романі водночас функціюють два виміри – реальний світ та ірреальний, який населяють міфічні створіння, і в якому відбувається метафізичне переродження головного героя.

Глибокий філософський підтекст роману дав підстави О. Гірнику говорити про трирівневу смислову структуру роману: «Події «Медитації» відбуваються одночасно на трьох рівнях – міфологічному, філософському та прозовому, що постійно чергуються» [1].

Особливий наративний світ роману складають численні глосарії. Глосарій є своєрідним метанаративом усього твору, ниткою, що поєднує розрізнені фрагменти в єдине ціле. Крізь нього транслюються й події реального світу, і події потойбіччя, розтлумачуються закони всесвіту роману. Знаково, що з пояснення цього терміна і визначення його ролі починається роман: «Часу в Глосарії не існує, як не існує його і для Господа. Будучи знаряддям в Божій Руці, Глосарій містить у собі все, що було, є та коли-небудь буде… Дуже рідко буває так, що він дається нам у вигляді містичного об’явлення чи тих видінь, які бачить людина, котра опинилася перед лицем смерті» [2, c. 1].

Глосарій є надкатегорією, непідвладною жодному зі світів роману (ні реальному, ні ірреальному). У ньому реалізовуються одночасно кілька пластів, причому наратив кожного з них різниться (різнорідний за типом нарації пласт реального світу, містичний вимір і позасюжетні тексти присвячені танатичному дискурсу).  

У межах глосарія можна виокремити короткі уривки, які описують життя рідного села головного героя у 20–30 рр. ХХ ст. Вони вирізняються не лише епізодичністю, але й специфічною наративною ситуацією. Послуговуючись термінологією В. Шміда та класифікацією наратора Л. Мацевко-Бекерської, можемо стверджувати, що в цих відрізках наявна авторська розповідь другого рівня (гетеродієгетичний наратор у інтрадієгетичній ситуації). В. Шмід у своїй «Наратології» відзначав, що «визначальною рисою такого типу наратора є те, що він «розповідає не про самого себе як фігуру дієгезису, а лише про інші фігури, і його існування обмежується тільки планом розповіді, «екзегезисом» [4, с. 81]. Цей тип наратора вирізняється демонстративною відстороненістю від власне дієгетичної ситуації. Відсутність безпосередніх коментарів та лише опосередкована присутність оповідача, дає змогу сприймати оповідь максимально об’єктивно. Іншими словами, присутність наратора проявляється через специфічну стилістику мовлення, глибоке знання деталей фактичної ситуації, але водночас вона позбавлена суб’єктивної ситуативної оцінки. Л. Мацевко-Бекерська з цього приводу зазначає: «…за посередництва комплексу індивідуальних знаків форматує часопростір художнього світу таким чином, щоби в уяві читача створити ілюзію його саморозвитку, а самому читачеві цілком довірити право рецепції та інтерпретації» [3].

Деякі персонажі з тих, що з’являються в глосарії, згодом беруть безпосередню участь у розвитку основної сюжетної лінії, як-от відома своєю жорстокістю комсомолка Дзякунка. Після акту прилюдного зречення своєї родини, вона стає одним із найлютіших ворогів рідної землі, причетною до розкуркулення своїх односельців, арештів та продрозкладкок: «Ото, − кажуть їй комуняки, − відцурайся свого роду та й будеш наша людина!» Не довго думавши, вона й написала в газету: батьки мої − вороги народу, вони з наймитів кров пили, і я не хочу з ними більше ніякого діла мати»[2, с. 44].

Глосарій роману «Тема для медитації» ризоматичний за своєю суттю. Історії персонажів, навіть другорядних, тісно пов’язані й перетинаються між собою. Так, історія Дзякунки переплітається з історією її сина. У цьому уривку актуалізується одна з основних ідей «Теми для медитації»  ідея родової відповідальності. Гріхи матері, спадковість і специфічне виховання звело нанівець зусилля коханої дівчини: «От він виріс та й пішов тою стежиною. По комсомольській лінії пішов, сміялися в селі один раз у тюрягу попав за крадіж, а тоді й другий... Вернувся в село уже вмирати. Був він злодій у законі, й усе йому з общака возили і гроші, й харчі, і навіть морфій, бо наркоманом зробився...» [2, с. 101].

Окремо слід виділити персонажів, які існують лише в площині глосарію. Їхні історії не впливають безпосередньо на розвиток сюжету, але відіграють важливу роль у змалюванні специфіки доби, про яку йдеться. Наприклад, історія родини Чигирів, односельців Юра. У тридцять третьому році Чигирів розкуркулили. Старших членів родини вивезли до Сибіру, а в хаті залишилося четверо дітей, яких комсомолка Хванська виселила надвір посеред зими, де троє з них замерзло. За часів німецької окупації, Хванська, яка на той час мала дружні стосунки з німецькими офіцерами, потрапила в полон до партизанів, одним із яких і виявився четвертий син Чигирів Павлусь. Упізнавши жінку, він розправився з нею з особливою жорстокістю: «Павло як почув теє, то й затрясся мов осиковий лист. А тоді шапку зняв, перехрестився да й каже: «Господе вишній! Я все не вірив, що ти єсть на небі, – а тепер славить буду тебе вдень і поночі, бо ти цю лярву комсомольську в мої руки оддав! […] Та й махнув рукою. «Давай, – каже, – хлопці!» Вони як пустили ті берези, – так сяя комсомолка на дві половини й роздерлася» [2, с. 113].

Глосарій роману Л. Кононовича «Тема для медитації» – складна наративна надкатегорія, у якій реалізовуються водночас кілька оповідних типів. Одним із них є авторська розповідь другого рівня, або гетеродієгетичний наратор у інтрадієгетичній ситуації. Цей тип оповідача характеризується глибокою обізнаністю з деталями фактичної ситуації, але водночас позбавлений суб’єктивної оцінки подій, що відбуваються.

Зазначена наративна ситуація з’являється в глосарії спорадично. В її межах можна виокремити фрагменти, присвячені персонажам, які відіграють значну роль у розвитку сюжету (Дзякунка), дотичні до них герої, які допомагають точніше передати характер чи транслювати певну ідею (наприклад, ідею спадкової відповідальності), а також другорядні персонажі (родина Чигирів). Останні існують лише в просторі глосарію, їх історії не впливають на подальший розвиток сюжету, більше того – сприймаються лише в оповіді безіменного наратора, але їх наявність є важливою складовою в змалюванні автором особливостей історичного періоду, про який йдеться.

Література

1.   Гірник О. Відчай як тема для медитації або з чого починається філософія визволення. URL: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/35258/ (дата звернення: 17.02.2019).

2.   Кононович Л. Тема для медитації. Львів : Кальварія, 2005. 236 с.

3.   Мацевко-Бекерська Л. В. Типологія наратора: комунікативні аспекти художнього дискурсу. [URL]: http://litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads/2013/11/14.4.8.pdf (дата звернення: 17.02.2019).

4.   Шмид В. Нарратология. Москва : Языки славянской культуры, 2003. 312 с.