к. філол. н., доцент
Центральноукраїнський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка,
Громко Є. А.
учениця 9 класу
КЗ «Навчально-виховне об’єднання «Спеціалізований навчально-виховний комплекс – загальноосвітній навчальний заклад І–ІІІ ступенів
№ 26 – дошкільний навчальний
заклад – ДЮЦ «Зорецвіт»
міської ради м. Кропивницький
Кіровоградської обл.
ВИВЧЕННЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ У МОВІ П'ЄС І. ТОБІЛЕВИЧА (КАРПЕНКА-КАРОГО) «ХАЗЯЇН»,
«МАРТИН БОРУЛЯ»
У процесі ознайомлення з творчістю І. Тобілевича (Карпенка-Карого)
у школі перед педагогами постає ряд проблем. Одна з них – це виявлення та
пояснення діалектизмів, представлених у мові п’єс. З одного боку, це
сприяє глибшому розумінню проблеми становлення й функціонування мовної
особистості видатного українського драматурга [4], з іншого – вивченню особливостей
використання діалектної лексики в канві художнього твору [2]. Учителям слід наголошувати також на визначенні особливої ролі І. Карпенка-Карого в становленні літературної норми [6], зіставлення степового говору та художньої
мови письменника. Цим і зумовлена
актуальність проведеного нами дослідження.
І. К. Карпенко-Карий прекрасно володів здобутками сучасної йому української
літературної мови, а внаслідок величезного поширення його творів до початку
XX ст. істотно впливав на вироблення її остаточних норм [38, с.81-82]. Використання
ж вузьколокальних елементів лексико-семантичного рівня вказує на чітку
зорієнтованість письменника на народне мовлення, що стало запорукою
словникового багатства мови його драматичних творів.
Адже це дало змогу І. Карпенку-Карому виявити особливості соціального та
професійного середовища, походження, освіченість, характер персонажів драм та
багатьо інших аспектів [4, c.18].
Серед ужитих І. Карпенком-Карим діалектизмів можна відзначити такі: одповідь,
гость, милость, двойка, богомольна, хуторський, постой «постій»; сем'я,
крепацтво; захакався «захекався»; кумедія; улиця, уха, огонь; гиндик, гиндичата;
крівні (гроші), окрімно «окремо»; хворма, хвортуна, хвамилія, бухвет, хварширований; гробак «хробак»:
штрап, оштрапувать; мнясо;
товком «зрозуміло»; обіщать «обіцяти», шмалить «смалити»; цинкуляр «циркуляр»; струмент «інструмент»;
самоварь, кватиря, базарю;
тепера, кудою; миш «миша»; поганячи «по-панськи», по-чеськи «по-чесному»;
майже послідовне вживання інфінітивів на -ть; просю, сидю, сердюсь, тремтю,
пустю, робе, тяме, любе, говоре,
переваже, прикусе; бра «брате», виштрапувать «вилаяти», «покарати», вкруть «негайно», голощок
«голий пісний борш», залаштувать
«залагодити», здибать «знайти», з'їжа «об'їдання», злапать «впіймати», зуспіть «спіткати»,
каляса «бричка». кирпич «сухий кизяк», иаправець «прямо», «по
прямій лінії», наобісіти «набриднути», обібрать «обрати», підлогом
«обманом», подухалий «справжній», послі «пізніше», «опісля», потембос «недоброякісний
хліб», причичити «прив'язати»,
просеренки «проліски», пугвиця «ґудзик», розрізнятися «розлучатися», свіжо
«тільки що», супес «псявіра», твар «обличчя», фойдник «пройдисвіт», шуткома «жартома»
тощо [7, c.142].
Для глибшого розуміння проблеми становлення й
функціонування мовної особистості видатного корифея українського театру
недостатнім є вивчення лише використання ним рідного степового говору [6, c.95], взаємозв’язку з
українською літературною мовою його періоду. У завданнях ЗНО навні питання із
діалектології . Так, діалектні слова є у реченнях для аналізу, поданих у виданні
«Українська мова та література. Довідник. Завдання в тестовій формі» О. Авраменко,
М. Блажко [1]
пропонують для підготовки до ЗНО п’ять вправ, пов’язаних із діалектними
словами: 1) діалектне слово вжите в реченні (два завдання), 2) визначте,
до якої групи за вживанням належать слова (одна група діалектизми), 3) історизм
виділено в реченні (одне речення подано з діалектним словом), 4) загальновживаними
є всі слова в рядку (серед загальновживаних подано діалектизм).
Особливо
вчителеві треба звернути увагу учнів на те, з якою метою той чи той автор використовує
діалектні слова у творі [8, c. 65]. Одним із дослідницьких завдань учитель може
запропонувати учням укласти словник діалектної лексики за відповідним твором.
Наприклад, подаємо фрагмент такого словничка за п’єсою «Хазяїн» (за
виданням [5]):
... вишивка копотка ... – с.
352.
... а восени на салган разом з
своїми. – с. 354.
Бухвет є. – с. 355.
Це не ресторація ... – с. 356.
... і вкрадуть яку малезну ... – с.
361.
... я тебе обзнакомлю з ділом
... – с. 363.
... сирівець зварять ... – с.
368.
... коли його не видко? – с.
369.
... золота мендаль ... – с. 371.
Від розмови з тобою я бадьорніща
стала ... – с. 372.
... гнидію отут! – с. 386.
Голодрабець? – с. 389.
... а збоку звізда. – с. 390.
То це було б приятніще? – с.
390.
Шмаровоз! – с. 393.
... та спіткнулись через ритвину
і сильно упали. – с. 397.
З рота вирвали такий зарібок! –
с. 403.
Та краще гробаком нечувственним
родиться ... – с. 408.
Діалектизми,
які лінгвісти фіксують у мові п’єси, вказують на особливості степового говору:
адже театр корифеїв зароджувався в Єлисаветграді, на Лівобережжі. Нечисленні
специфічні ознаки цього говору засвідчені й у тексті п’єси. Це, наприклад,
відсутність чергувань голосних у закритих складах (сем’я, хуторський,
єй-богу), відсутність африкатів (вирядю Степана; занудюсь без роботи; в острог посадю; їздю), м’якість кінцевого приголосного (самуварь, кватиря,
сахарь), переважання інфінітивних форм на -ть
(М а р т и н. Апелювать!; М а р т и н. І скажіть, що буде коштувать?;
О м е л ь к о (іде). Ніколи він тобі не дасть договорить),
вживання у формі 3-ї особи однини закінчень -е, -а у діалогах (ходе,
любе, носе, зна) й у мові автора (Входе
Омелько; Обніма його
за стан).
Показовим є
використання слів діалектного походження й у п’єсі «Мартин Боруля»: тілько,
скілько, будлі-коли, переначувать, совітувать, інчий, люде та ін.[Єрмоленко, с. 11-12]; а також (за виданням [5]):
Читайте відціля. – с. 149.
... та натачанку підмазать не
забудь! – с. 152.
От що був у нас з тобою на масниці ...
– с. 152.
… і співаємо крамбамбулі! – с. 153.
... застібається в один борт на дев’ять пугвиць! – с. 156.
... а чіпляється за кобеняка. – с. 159.
... бандючишся дутим дворянством
... – с. 160. І т. ін.
Література
1.
Авраменко О., Блажко М. Українська мова
та література. Довідник. Завдання в тестовій формі. Ч. І. Вид. 6-те, змінене й
доповнене. Київ : Грамота, 2016. 559 с.
2.
Бацій І. Діалектизми в художньому
творі. Краса і сила слова: Бесіди про
мову художнього слова. Київ : Радянська школа, 1983. С. 51–56.
3.
Єрмоленко С. Кому до волів, кому до бумаг – така жеч (діалог про
мову п’єси Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля”). Культура слова. 2015. Вип.
82. С. 6–17.
4.
Івашків В. Іван Тобілевич
(Карпенко-Карий). Нарис життя і творчості. Тернопіль : Навчальна книга –
Богдан, 2011. 192 с.
5.
Карпенко-Карий І. (І. К. Тобілевич).
Твори : у 3 т. – Київ, 1961.
6.
Матвіяс І. Українська мова і її
говори. Київ : Наукова думка, 1990. 125c.
8. Плющ П. Про мову комедій І.К.Тобілевича «Мартин Боруля», «Сто тисяч»,
«Хазяїн» і «Суєта». Вивчення мови
художніх творів: Збірник статей. – Київ : Рад. школа, 1955. С. 64–65.
Добрий день! Яку, на Вашу думку, роль відіграють діалектизми в характеротворенні персонажів? З повагою В. Ніколаєнко
ВідповістиВидалитиДякуємо за питання. Дійсно, діалектизми показують соціальне та професійного середовища, походження, освіченість, характер персонажів драм, про що йшлося (абз.3). Щодо характеротворення, то, мабуть, це потребує окремої розвідки. Нам бачиться в діалектному мовленні душевна простота народу, адже це жива народна мова. Саме вона, навіть через драми І.Тобілевича (Карпенка-Карого), з народної постала в літературну, від І.Котляревського, Т.Шевченка й до наших днів.
ВідповістиВидалити