Городенська К. М. ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ НАРАТИВ ПОВІСТІ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ С. ПРОЦЮКА «ВАРВАРИ»

Городенська К. М.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Слижук О. А., к. пед. наук, доцент

ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ НАРАТИВ

ПОВІСТІ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ С. ПРОЦЮКА «ВАРВАРИ»

Однією з основних тенденцій розвитку сучасної реалістичної прози для підлітків є  зняття тематичних табу щодо відображення соціопсихологічних проблем сучасного українського постколоніального суспільства, а також впливу тоталітарної системи на формування характерів.

У прозі С. Процюка, зокрема в його повісті для підлітків «Варвари», яскраво змальовується вплив тоталітарної системи на ідентифікацію людини, тобто самоусвідомлення, ототожнення себе з певною групою, нацією.  Таке змалювання автор демонструє через прийом психоаналітичного наративу. Перед читачем через текст постає відображення життєвої концепції автора, що ніби накладається на осмислювану реальність:  конкретно змальовану ситуацію зі школярами та їх учителем на тлі загальнонаціонального терору.

Події ж самої повісті розгортаються навколо першого кохання сільських школярів Івана та Марти. Автор вдало описує всю романтичність підліткового почуття: «Щось солодке і неочікуване підступало до нього м’якими і теплими лапками, немовби домашній котик» [3, с. 81]. Промовистими є і почуття Марти, яка «це відчуває, хоча не може передати ні словами, ні навіть думкою оформити так, щоб навіть вона сама до кінця збагнула таку дивовижу» [3, с. 38]. Це почуття змальоване автором  як щось незвідане та інтригуюче для цих ще дітей, хоча подеколи навіть дорослі не в силах пояснити природу цього емоційного сплеску. Можна говорити, що кохання виступає тут як порятунок, як віддушина, яка рятує, дає можливість сховатися  (а чи це можливо це було в СРСР?) від «варварського Циклопа» [ 3, с. 14]. «Але вона [Марта] відчувала, що кохання до Івася принесе полегшення душі, стане захистом від навколишніх маразмів…» [3, с. 66]. Так, через тонкі психологічні порухи юних душ, С. Процюк передає контраст між внутрішнім світом школярів і жорстокою дійсністю, яка тисне, не дає можливостей для розкриття почуттів.

Та тоталітарна система не допускала проявів ще якоїсь любові, окрім сліпого обожнення партійної ідеології, бо «навколо ніхто не говорив про любов. Всі почуття треба було віддати на пародійний партійний вівтар» [3, с. 85]. Психологічний авторський наратив повісті передає історію кохання Івана й Марти, які все-таки скоюють цей невеличкий «бунт» проти системи, знаходячи простір для розвитку своїх почуттів.

Головні герої повісті – це сільські школярі, які, із властивою їхній дитячій психіці наївністю, зовсім не розуміють, чому не можна говорити українською, а треба сліпо обожнювати партійну ідеологію без будь-якого права на власну думку, чому не можна говорити про історію й не можна відвідувати церкву («Бога не-ма-є, понятно  я висказуюся чи не понятно?» [3, с. 7]), як то робили діди та прадіди…

Автор не дає читачеві опису зовнішності героїв, але натомість детально аналізує та змальовує саме психологічний портрет персонажів. Через таку характеристику ми дізнаємося особливості душевної організації й емоційно-вольової сфери кожного з героїв. Кожен читач має змогу змалювати в уяві образи, які так чи інакше відповідають певному психотипу, сформованому свідомістю.

Щоб передати психологію своїх героїв, С. Процюк вдало описує саме особливості підліткового віку, в якому вони перебувають. Так Марта постає як надзвичайно романтична особа, яка свято вірить в силу та всепереможність кохання, вірить також в те, що її почуття унікальне, що ніхто й ніколи такого не відчував. У дівчини простежується й підліткова дисморфофобія, тобто невдоволеність своєю зовнішністю [1]. Марта запитує сама себе: «А…чи може йому сподобатися таке лице? » [3, с. 16]. У часи, описані в повісті, ніхто не лише не говорив про любов, а й про привабливість чи прояви сексуальності (як жіночої, так і чоловічої). Тому для школярки становлення своєї жіночності було чимось незвіданим, сороміцьким, навіть забороненим, адже «не гоже дівчині розглядати себе…а лише повії або артистки погорілого театру люблять постійно крутитися перед люстерком» [3, с. 12].

Іван описується за суто маскулінною моделлю [4]: мужній, сміливий у своїх думках, бореться за правду тощо. Його образ можна порівняти з тим промінчиком надії, з тією новою генерацією, яка мала б змінити світ на краще, діти вже якої жили б у вільній Україні, бо в них вірив учитель Микола Морецький: «…може, хоч діти увійдуть в омріяне нове і величне українське князівство» [3, с. 93]. С. Процюк, не залишаючи читача в невідомості, у епілозі коротко розкриває долі героїв. І вчитель не помилився, бо саме Іван і Марта стали тим джерелом порятунку для українства, а саме «скільком людям він [Іван] допоміг, скільки шкіл і лікарень працювало на початку дев’яностих значною мірою завдяки йому!» [3, с. 155].

І порятунок, натхнення, віру та надію давала ще й природа, лиш вона могла увібрати в себе щирі почуття та стати другом, який вислухає, якому можна довіритися: «Люблю тебе, небо, тебе, поле, люблю свою землю і всіх добрих людей» [3, с. 26].

Постать сільського вчителя історії Миколи Морецького у повісті є уособленням духу боротьби українства проти радянської влади. Він часто на уроках, відступаючи від партійної ідеології, розповідав дітям про «заборонену» Запорозьку Січ, козацьких гетьманів та українських людей. Микола Панасович, можливо вбачаючи в юному Іванові свого Учня, часто говорив з ним про історію України, хоча «був чомусь дуже обережний, навіть насторожений» [3, с. 20]. І не дивно, бо не лише говорити, а й думати про таке було небезпечно.

 «Микола Панасович Морецький мав ще чимало різних «я», як і кожна вдумлива людина, перелік якостей якої неможливо вичерпати ні реченням, ні навіть кількома абзацами» [3, с. 12],  ̶ говорить автор. Доля вчителя була складна й неоднозначна, зі значним слідом радянської партійної політики (засудження батька, змученість та подальша хвороба матері).

Микола Морецький «був переконаний, що зараз час боротьби проти поневолювачів» [3, с. 94], тому й був одним із ініціаторів «невеличкої організації в Коломиї» [3, с. 94].  То була саме така організація, що могла б бути прототипом тогочасного руху супротиву свідомого українства, зокрема представників інтелігенції. Але, для того, щоб краще та глибше відобразити тоталітарну владу й ідеологію, автор змальовує викриття «інакодумців», знищення того гуртка та всіх причетних.

«Варвари – це Радянська влада» [3, с. 22]. Так, її представники й постають як «навіть гірші від стародавніх варварів, бо ті хоч мали свій, хай вульгарний і примітивний, кодекс честі» [3, с. 20]. С. Процюк як із історичного, так і з психоаналітичного боку характеризує тогочасні події, звертаючи більшу увагу саме на психологію та особистість своїх героїв.

Далі події повісті розгортаються навколо допитів та психологічного терору як школяра Івана, так і його вчителя Морецького. С. Процюк тонко описує всі особливості впливу працівників КДБ на психіку й свідомість героїв. Прийоми «варварів» вражають: від простих слів та переконань (до речі, українською мовою) до прогулянки на авто містом, що психологічно стала такою, що «добряче розхитала нерви» [3, с. 143]. Постійні погрози, стусани, шантаж, залякування, підкуп якимись привілеями – лише частина того, що дозволяли собі на допиті представники влади.

Але так відбувалося не лише на допиті, а й у повсякденному житті. Усі реалії радянських людей були сповнені страхом. Людина не мала права бути просто людиною зі своїми почуттями й думками. Партія «навіювала хвору любов жертви до ката» [3, с. 87]. Не можна ніде й ні про що говорити, окрім здобутків великої соціалістичної держави. Про Україну та власну державність навіть думати було страшнувато (а раптом думки вміють читати?).

Отже, говоримо про психологічну включеність автора у хронотоп і подієвість повісті, що виявляється у співпереживанні юним героям, а також у співвіднесенні описаних подій з їх результатом, описаним в епілозі: усі випробування героїв не були марними, бо, наперекір їм, героям вдалось зберегти свої почуття й пронести у майбутнє ідею, за яку навчив їх боротись Учитель.

Література

1.     Василенко Л., Савчин М. Вікова психологія : навч. посібник. Київ : Академвидав, 2005. 368 с.

2.     Наративні психотехнології / Н. Чепелєва, М. Смульсон, О. Шиловська, С. Гуцол; за заг. ред. Н. Чепелєвої.  Київ : Главник, 2007. 160 с.

3.     Процюк С. Варвари : психологічна повість. Вінниця : Теза, 2016. 158 с.

4.     Ткалич М. Гендерна психологія : навч. посіб. Київ : Академвидав, 2011. 248 с.