Шевченко В. В. ХУДОЖНЯ ТРАДИЦІЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ В.-К. ОСТРОЗЬКОГО

 

Шевченко В. В.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

ХУДОЖНЯ ТРАДИЦІЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ В.-К. ОСТРОЗЬКОГО

        

Образ князя Василя-Костянтина, одного з найвідоміших представників роду Острозьких, осмислений багатьма письменниками як давнини, так і сучасності. Безсумнівно, постать князя стала знаковою для доби становлення української духовності XVI ст. Не дивно, що його активна громадська та політична діяльність породила намагання сучасників закарбувати образ великого мецената та реформатора у дусі барокової традиції.

Значна роль у вкоріненні образу князя Острозького в українську літературу належить письменникам-полемістам Герасиму та Мелетію Смотрицьким. Відомо, що Г. Смотрицький був підскарбієм князя і обіймав посаду ректора Києво-Могилянської академії. Два його сини – Мелетій і Стефан – перебували під протекцією князя та ставилися до нього з прихильністю. Як результат, одними з перших літературних творів на честь князя В. Острозького були панегірики.

До поетичного доробку Г. Смотрицького входить панегіричний вірш «На герб князів Острозьких», у якому висвітлено військові здобутки князя, й невелика передмова до «Острозької Біблії», яку Вал. Шевчук назвав передмовою із зверненням до мецената і, водночас, геральдичним віршем на герб Острозьких. Загалом, Г. Смотрицький приділяє значну увагу ролі князя в суспільно-політичному та культурно-освітянському житті Волині. Характерним для цих творів є героїчне возвеличення образу князя, уславлення його заслуг. У присвяті «Зри сія знамения княжате славнаго», В.-К. Острозький прирівнюється до імператора Костянтина: «И Ты крестноє знаменіє не тунє носиши, великому Константану им ся подобиши…» [6].

М. Смотрицький похвалу на честь князя вмістив у передмові до «Євангелія Учительного». Доброчинні справи В.-К. Острозького відображені в панегірику «На герб… князя Острозького» (жанрове визначення твору автором – епіграма). На початку твору М. Смотрицький із захопленням згадує увесь славетний рід Острозьких, а далі, з художньою довершеністю, окреслює неоціненні досягнення князя в відродженні острозького осередку культурного просвітництва. М. Смотрицький, як і його батько, продовжує возвеличувати князя, вдаючись до складної метафорики барокової поезії. Подібно до давньогрецьких авторів, М. Смотрицький зіставляє В.-К. Острозького з богами Олімпу: «… зорі я бачу, котрі так ясніють, аж світлом з Фебом рівно й сильно пломеніють…» [4, с. 125]. Маємо завершальну настанову князю від М. Смотрицького – «Живи, тривай побожно в замислах прекрасних…» [4, с. 126].

Важливо зазначити, що за активної підтримки князя в Острозі існував науковий гурток, до якого входили архієпископи та богослови, астрологи та поети, перекладачі й проповідники, які прославляли мецената у своїх творах. Окрім Смотрицьких, до Острозького гуртка входив Даміан Наливайко, який був придворним священиком князя. У своїй творчості Д. Наливайко визначав князів Острозьких як руських монархів. Він є автором панегірика «На герб яснеосвецоного княжати Костентина Костентиновича, княжати Острозького». У дусі класичних візантійських зразків панегіричного віршування, Д. Наливайко на перше місце ставить гуманістичні засади діяльності В.-К. Острозького, вимальовуючи образ князя як доброчесного, незламного захисника рідної землі, котрий гідно виконує покладений на нього обов’язок: «Збройний рицарю, із голим ти мечем ідеш до бою, / Щоб Вітчизна й Посполита Річ жила завжди в спокою…» [5].

Не оминув увагою В.-К. Острозького і архімандрит Києво-Печерської Лаври Захарія Копистенський. У полемічному трактаті «Палінодія», що є книгою-відповіддю унійному служителю Левові Кревзі, письменник, окрім відстоювання права українства на власну віру, підкреслює значення В.-К. Острозького у цій боротьбі. Князь прирівнюється до біблійних царів: «Подобен в дільності, в мужестві, як Авенір і Самаія... Ровен радою і розсудком Іафорові, Фемістоклесові… і іним подобним. Згола – муж словом, силою і ділом, цнотами і добродійстви преславний!», а «церкви і двір того княжати – повнії православних учителей євангельських і апостольських…» [2].

Освітній осередок Острогу також поєднав князя Острозького з одним із найвідоміших письменників-полемістів України – Іваном Вишенським. Культурно-релігійний центр, сформований зусиллями князя, відіграв провідну роль у формуванні письменницького світовідчуття автора. Невідступні намагання В.-К. Острозького побороти уніатство, можливо, породили в душі І. Вишенського бажання й самому стати на шлях цієї боротьби. 1599 року письменник уклав збірку «Книжка», подібну до острозької «Книжиці». Третій розділ книги ознаменувався засудженням сина В. Острозького, Костянтина, за віровідступництво від православ’я і прийняття католицизму. До самого князя І. Вишенський пише своєрідне «Послання». Цікавим є те, що письменник у творі називає князя Василем, тобто ім’ям, даним князю до хрещення.

Текст послання більшою мірою презентований словами вдячності: «Дякую Богові за твердість і сталість вашу, дякую за щирість і статечність…» [1, с. 29]. Ознайомившись із посланням до кінця, маємо досить ортодоксальний образ князя Острозького, у якому головну роль відведено виключно протиуніатській діяльності – власне, за це він і має вдячність від І. Вишенського. На завершення, письменник дає настанову, адресовану не стільки князю, як усьому православному народові: «Віруйте кріпко й непорушно й будьте єдині у вірі…» [1, с. 33].

Після смерті князя 1608 року невідомий автор створив панегірик «Плач землі», у якому відтворив людський біль та розпач через відхід у вічність мудрого володаря, справедливого судді, мужнього і сильного воїна.

Історик Н. Яковенко, котра досліджувала панегіричні писання на честь роду (гербу) Острозьких, дійшла висновку, що у них провідною рисою є мотив богоуподібнення та возвеличення постатей князівського роду, у тому числі й князя Василя-Костянтина [див.: 7, с. 55].

Минуло п’ять століть, які віддалили від сучасності моду на складання  панегіриків, проте звернення письменників до образу князя Острозького не перестає втрачати своєї актуальності й нині.

Епізодичний образ князя в романі П. Угляренка «І був ранок, і була ніч… (Гальшка)» розкривається неочікувано: в інтерпретації П. Угляренка, заради розширення володінь, налагодження потрібних зв’язків та укріплення влади у Волинській землі, князь нехтує долею племінниці Гальшки Острозької – багатої спадкоємиці свого покійного батька. Маючи власний інтерес, князь В.-К. Острозький, вирішив долю дівчини, силою викравши та одруживши 13-річну племінницю із вже дорослим Дмитром Сангушком.

У художній формі відтворив образи представників роду Острозьких і письменник-історик П. Кралюк. Його інтерес до постатей минувшини породжується професійною діяльністю. У художній галереї автора маємо, принаймні, два твори, у яких висвітлюється постать В.- К. Острозького. Це філософсько-історичний роман «Шестиднев» та історико-інтелектуальна повість «Діоптра». Роман «Шестиднев» П. Кралюк побудував як сповідь князя перед наближенням смерті. Часові межі твору охоплюють шість останніх днів із життя В.-К. Острозького. Письменник синтезував громадські, військові, політичні, сімейні аспекти життя князя й розгорнув їх у бесіді з художником, який пише портрет князя. Важливо, що сповідуючись, В.-К. Острозький говорить голосом власної совісті: «Я чинив так, щоб не війна, а спокій був у моїй землі» [3, с. 130]. У романі відсутня ідеалізація князя, він постає звичайною людиною, здатною на помилки й слабкості. Старий і виснажений, князь шкодує про втрачені моменти свого життя й помирає на самоті.  

Отже, сучасний літературний образ Василя-Костянтина Острозького суттєво відрізняється від літературного портрету, створеного його сучасниками. На зміну панегірикам прийшли художні історичні твори, котрі акцентують увагу не лише на політичній діяльності свого персонажа, впливові його вчинків на хід історії, але й підходять до особи князя критично, порушуючи дражливі моменти його приватного життя. Відкидаючи традицію возвеличення та богоуподібнення, П. Угляренко й П. Кралюк трактують образ князя багатогранно, акцентуючи його людські риси.

Література

1.    Вишенський І. Благочестивому государю Василю… Твори / з книжної української мови перекл. Вал. Шевчук. Київ : Дніпро, 1986. С. 28–34.

2. Копистенський З. О пресвітлом і преславном Василії, княжаті Острозьком, воєводі київськом. URL: http://litopys.org.ua/old17/old17_03.htm

3.    Кралюк П. Шестиднев. Синопсис: романи, повісті, новела. Київ : Ярославів Вал, 2014. С. 123–338.

4.    Смотрицький М. На герб… князів Острозьких. Марсове поле: героїчна поезія в Україні Х – поч. ХІХ століть / упоряд. Вал. Шевчук. Київ : Молодь, 2004. С. 125–129.

5.   Наливайко Д. На герб його світлості князя Костянтина Костянтиновича, князя Острозького. URL: http://litopys.org.ua/suspil/sus33.htm

6.Смотрицький Г. Зри сія знаменія княжате славнаго... URL: http://litopys.org.ua/old14_16/old14_27.htm

7.     Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст. Київ : Критика, 2002. 416 с.