Шевцова С. В. ТАНОЛОГІЧНІ МОТИВИ В РОМАНІ «І ПРИБУДЕ СУДДЯ» В. ЛИСА

Шевцова С. В.

студентка 2 курсу

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Йолкіна Л. В., к. філол. н., доцент

ТАНОЛОГІЧНІ МОТИВИ В РОМАНІ «І ПРИБУДЕ СУДДЯ» В. ЛИСА

Володимир Лис є великим майстром формування образів персонажів та побудови динамічних сюжетів. Тому ритм цього роману такий, наче дивишся гостросюжетне кіно, а не читаєш книжку. Настільки яскравими є його герої та їхні долі.

Вдаючись до виявлення та аналізу танологічних мотивів у романі «І прибуде суддя», маємо з’ясувати дефініцію цього поняття. Танологія – це самостійна галузь медичної науки і клінічна спеціальність про закономірність згасання основних функцій організму [див.: 1, с. 60]. Звідси випливає і пояснення поняття танологічний мотив у літературі: мотив смерті у творі, який охоплює широкий аспект вивчення цього природного явища. Одним з найбільш виразних мотивів всієї людської культури є мотив долі і смерті. Як зазначав П. Тілліх, який створив оригінальну «теологію культури», саме за допомогою долі і смерті небуття загрожує нашому природньому (тобто того, що випливає з самого факту нашого буття) самоствердженню. Тривога долі і смерті – найбільш основоположна, найбільш універсальна й невідворотна. Будь-які спроби довести її неспроможність – марні. Навіть якби так звані ствердження «безсмертя душі» володіли доказовою силою, то на рівні існування вони все одно були б непереконливі, бо на цьому рівні кожен усвідомлює всю повноту втрати себе, яку передбачає біологічне вмирання [див.: 2, с. 23–24].

У психологічно-містичному романі Володимира Лиса «І прибуде суддя» смерть функціонує у двох вимірах. Перша площина – це смерть головного героя Лащука Георгія Васильовича, яка проявляється в духовному спустошенні. Він  –  еволюційний образ, головний герой, навколо якого обертаються всі події роману, неоднозначний образ, певною мірою суперечливий. У нього, в принципі, добра душа і десь є те почуття обов’язку перед коханою Валерією, але він все-таки стає на шлях зради, нехтує її коханням та просто кривдить їй. Що ж до обов’язку чесного служіння людям, то герой ставиться до цього досить відповідально. Попри всі дивні події в Старій Вишні, він до останнього хоче залишатися там і бути суддею, жити за призначенням. Протягом старовишнівського життя Георгій перетворився на зломлену людину.

 По суті, метою його приїзду був кар’єрний ріст. Лащук хотів сам судити людей та чинити справедливість, але підсудним, певною мірою, має стати він сам. Герой постійно метушиться, думає про все скоєне ним, про свою причетність до смертей, до всіх лих Старої Вишні та поступово божеволіє.

Отже, той, хто прагне судити інших, сам стає підсудним долі. За всі свої вчинки людина несе відповідальність.

Друга площина – фізична, тілесна смерть героїв. Це смерть Людмили Черняк, Неоніли Трачук, жебрака, судді…

У романі є значний зсув у часі, наче дії відбуваються у двох часових вимірах: вчора і сьогодні. І це додає певної містичності. «Бо чи можливо їхати і зустріти людину, яка загинула три місяці тому?» [3, с. 127].

Звісно, ні. А в романі «І прибудде суддя», виявляється, можна. Цей факт свідчить про те, що у творі також присутній так званий світ мертвих у світі живих. Смерть Людмили Черняк – зав’язка історії смертей. Молода, тендітна жінка, котра лише застерігала Георгія не їхати до Старої Вишні, несподівано померла, майже в нього на руках. Неоніла Трачук – коханка Георгія, померла невідомою смертю: чи то ж від «несправжнього» нареченого, чи то ж від зради своєму «несправжньому» коханню. Смерть судді і смерть «жебрака» також залишись загадкою. Що це було – вбивство чи самогубство? Обтяжений питаннями, на які ніхто не знає відповіді, Георгій поступово божеволіє.

Читача веде твором наратор. Позиція оповідача віддалена. Він не є учасником подій, а тільки споглядає. Автор не називає свого оповідача, він невидимий.

У творі також присутня певна знакова система, яка вказує на внутрішній світ людини, що змінюється, адаптувавшись до нових умов проживання: «Отже, я живу тут четвертий місяць. Втім слово «живу» не зовсім точне... Уперше за двадцять сім років, відколи я з’явився на білий світ, у мені існує начебто двоє різних людей» [див.: 3, с. 26]. Перша людина працює помічником у суді, сумлінно виконує свої обов’язки. Друга – щовечора займається розслідуванням пустельної історії Старої Вишні. Тож символами постають: статус судді, станція Старої Вишні, лікарня, машина швидкої, крамничка і  квартира, у якій проживав Георгій. Кожен з них має частково містичне тлумачення.

Статус судді в цьому творі асоціюється не зі славою, не з грошима і не кар’єрним ростом. Це – якесь складне випробування, котре переживає Георгій. Адже суддею став не він, а життя. Саме воно чинить суд на ним і над всіма жителями  міста.

Станція Старої Вишні – місце, де почалось випробування молодого судді. Місце, де почалась пригода, котра не має кінця.

Лікарня, машина швидкої – символи, що уособлюють байдужість до всіх пригод міста і пускають всі людські життя на самоплив.

Крамничка із дивною працівницею займає також важливе місце. Адже сюди Георгій повертався по допомогу, а допомоги так і не було.

І нарешті квартира Антона Петровича та Глорії Ранюк іноді здавалась місцем, у якому можна заховатись від подій провінційного життя, а інколи в ній продовжувались містичні пригоди.

До дійових осіб-символів можна сміливо віднести образи «жебрака» та Максимки.

«Жебрак» – житель м. Стара Вишня, таємний і «божевільний» герой твору. Найбільше містики приховує саме він, Оскільки всі пригоди Георгія почалися і закінчилися зустріччю з ним. Почалися застережливими настановами і закінчилися невідомою смертю «жебрака». Саме цей персонаж неначе весь час слідкував з Георгієм і мав вплив на перебіг подій. Та після його смерті у Лащука відбулося дивне прозріння. Він захотів признатись у нескоєних ним злочинах.

Максимка – «глухонімий»,  важливий образ роману. Завдяки йому у творі розкривається думка про те, що навіть «глухонімий» може впливати на долю людей і в один прекрасний момент заговорить.

Отже, смерті переслідують Георгія протягом усього твору та всієї подорожі Старою Вишнею. Щойно наш герой приїздить до міста, як там стається низка дивних смертей, за якими невідомо, хто стоїть. Ані подій, які цьому передували, ані мотивів, ані свідків. Розв’язка твору залишається відкритою  у свідомості читачів і читач має певні питання, на які немає відповіді. Нікому не відомо,  яким чином помирають всі ці люди, чи справжнім був щоденник, що його молодий суддя представляв слідству і не ясно яка подальша доля головного героя. Роман «І прибуде суддя» Володимира Лиса дуже емоційний  саме завдяки мотиву смерті і багато спонукає до роздумів.

Література

1.  Берега Л. Основи медичних знань: методичні рекомендації. Рівне : Редакційно-видавничий центр «Тетіс», 2007. 125 с.

2. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. Москва : Прогресс – Прогресс-Академия, 1992. 528 с.

3.      Лис В. І прибуде суддя. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2018. 240 с.