Ярощук В. Ю. ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ І ЙОГО ПРОЯВИ В ЛІТЕРАТУРІ 90-Х РР. ХХ СТ.

Ярощук В. Ю. 

студентка 4 курсу

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (м. Київ)

Наук. кер.: Йолкіна Л. В., к. філол. н., доцент

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ І ЙОГО ПРОЯВИ В ЛІТЕРАТУРІ 90-Х РР. ХХ СТ.

Інтелектуалізм у літературі — умовна назва стильової домінанти твору, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духовного світу людини, то інтелектуалізм не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, ступеня вікового чи духовного розвитку.

Література 90-х років ХХ століття вирізняється глибиною і різнобарв’ям рис, що притаманні інтелектуалізму в красному письменстві. Це стосується як материкових митців, так і авторів діаспори. Цей період можна охарактеризувати як своєрідний перехід до нового типу літературного героя та нового осмислення літератури як такої. Можна навіть говорити про “відродження” української літератури, коли вже сталі традиції вміло поєднуються з новими віяннями, зокрема й інтелектуалізм. Письменники молодої генерації активно почали писати про нового героя, схильного до самоаналізу, ідентифікації себе, як частини народу. Старше покоління митців, що відчули на собі тиск радянської системи (включно із ув’язненнями та переслідуваннями), але не зламались продовжили свою творчість у руслі інтелектуалізму.

Серед творів “західняків” інтелектуалізм зокрема притаманний доробку Степана Сапеляка (після повернення із заслання мешкав у Харкові), Зеновію Красівському, Юрію Винничуку, Оксані Забужко та багатьом іншим. Не можна оминути внеску письменників центральної України, а саме: Валерія Шевчука, В’ячеслава Медведя, Євгена Пашковського, Володимира Цибулька та ін. Серед доробку письменників Сходу нашу увагу привернула творчість Павла Вольвача.

Доцільно поділяти твори та основні вияви інтелектуалізму в них за схильністю персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу. Особливу увагу варто приділяти домінуванню абстрактного мислення. Письменники схильні до певних жанрів, у яких органічно виражається інтелектуалізм як якість персонажів і особливість написання творів. Способи вираження інтелектуалізму залежить від того, які художньо-естетичні функції припадають на інтелектуально-розмислові елементи твору в його цілісній структурі згідно з творчим задумом автора на тлі домінантних традицій. Доцільно зупинитися на деяких моментах, що яскраво вирізняють твори, яким притаманний інтелектуалізм, від химерної, психологічної, філософської, міфологічної прози.

Герой Емми Андієвської (роман “Герострати”) чітко виділяє свою позицію, він є носієм філософської концепції автора, виразником його думок у творі. Упродовж розвитку дії антиквар прагне з’ясувати для себе, хто ж такі ті самі герострати і зрозуміти, чи не є й він таким. Антиквар, на відміну від герострата, не прагне псевдо визнання в історії, він освічена людина: “...тим часом я посідав видання, яких ніхто з моїх колеґ не мав...”, з твердою позицією: “Я антиквар”, проте схильний до самоаналізу, певних сумнівів, саме тому і прагне до самозаглиблення, аби знайти підтвердження власних суджень.

У поезії цього періоду характерним є надання значення абзацу, окремим словам і фразам, які вимагають більш інтенсивної роботи думки читача. Павло Вольвач часто, аби виділити певну думку, звернути увагу читача на головне, часто прибігає до нерівних фраз, порушень ритму віршорядків. Ліричний герой часто аналізує та описує буття навколо: “І маю я тільки згарище з присмаком Батьківщини”, “І, як завжди, вітерець нестиме Білі хмари в степ і на лиман. І ділити Україну з тими, З тими, для котрих її – нема...”. Володимир Цибулько у своїй поезії також формує схожий тип ліричного героя, що свідомо мислить і аналізує світ: “пригляньтеся нема на світі світу // лише жлоби розпродують гроби”, “і вигрібають золото з корит // зневажці каббали і камбали”. Виявом інтелектуалізму є і мова творів: автор часто звертається до античних найменувань, термінів, що показує спрямування поезії на читача-інтелектуала: “мечі і люди Юди Маккавея”, “Священний Град”.

Одна з головних тем «Імітації» Оксани Забужко, як видно з назви, є спроба відрізнити правду від омани — викрити те, що є імітацією. Анатолій є зразком справжнього інтелектуала, ще не зіпсованого західними впливами, а також претензійністю й штучною елітарністю столиці. Це риси, що їх Мар’яна зауважила в собі; хоча героїня стверджує, буцімто понад усе цінує гроші, і заявляє, що єдиний спосіб врятувати талант полягає у втечі на Захід, та все ж розуміє, що існує чистота, не зачеплена впливом чоловіка з провінції. Вона каже Анатолію, що музика звучить краще в його занедбаній квартирі, ніж у її вульґарному столичному помешканні. В Анатолієві жінка-киянка бачить ту частину себе, яку поступово втратила в пострадянській Україні.

Ю.Щербак змальовує ідеалізовані образи науковців-медиків, котрі здійснюють видатні відкриття і прагнуть їх втілити в життя, але поруч із цим автор передає особисту драму героя, невдалу спробу влаштувати сімейне життя.

В українській інтелектуальній прозі часто використовуються міжтекстові співвідношення літературних творів для надання гумористичного відтінку, збагачення мови персонажів, урізноманітнення художніх засобів. Прототекстами найчастіше є біблійні притчі та старогрецькі міфи. Найбільш уживаними серед різновидів інтертекстуальності є центон, алюзія, ремінісценція, стилізація, парафраза, інтерпретація, пародіювання. Та поряд із цим можна відзначити відчутний вплив на творчість окремих письменників більш ранніх творів, коли текст вказує прямо чи опосередковано на свій прототекст.

Отже, інтелектуалізм характерний українській літературі 90-х років ХХ століття незалежно від території проживання та віку письменників. Ця специфіка творчості розкриває спосіб мислення митців, що й відбивається на образах ліричних героїв, персонажів та нараторів. Саме інтелектуалізм стає самоусвідомленим виразником естетичної та морально-етичної позиції автора.