Богданова М. І. СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОЇ МОДЕЛІ БУТТЯ ГЕРОЇВ У МАЛІЙ ПРОЗІ М. МОГИЛЯНСЬКОГО

Богданова М. І.

студентка 1 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Богданова М. М., канд. філол. наук, доцент

Бердянський державний педагогічний університет

СВОЄРІДНІСТЬ ХУДОЖНЬОЇ  МОДЕЛІ БУТТЯ ГЕРОЇВ

У МАЛІЙ ПРОЗІ М. МОГИЛЯНСЬКОГО

Увагу літературознавців привертають твори, що розкривають проблеми взаємозв’язку особистості й суспільства. В українській літературі високохудожніми є твори покоління 20-х років XX століття, яке залишило праці в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру й було знищене сталінським режимом. Часом страждали цілі письменницькі родини.

Помітне місце в українському історико-літературному процесі належить Михайлові Могилянському та його сім’ї – Ладі, Дмитру, Олені, твори яких були вилучені з літературного процесу, а імена безпідставно забуті. На потребі всебічного дослідження й популяризації творчості літературної родини Могилянських наголошував В. Шевчук. Попри це письменницька діяльність цілої родини довгий час залишається на маргінесі літературознавства.

Певний внесок у дослідження прози Михайла Могилянського зробив С. Кривенко, який у дисертації «Творчість Михайла Могилянського в літературному контексті доби» [4] з’ясував проблемно-тематичні та структурно-поетичні особливості творчого доробку митця та його місце в літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття. Розширила коло творчих пошуків дослідників робота І. Кириленко «Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття», в якій проаналізовано екзистенціальні концепти в романі М. Могилянського «Честь» [3].

Окремі питання специфіки творчості Михайла Могилянського окреслено в літературознавчих розвідках С. Крижанівського, Г. Кураса, Ю. П’ядака, В. Сарбея, В. Скуратівського, М. Чабана, Н. Шумило та ін.

Наразі виникла потреба в аналізі малої прози митця в модерністичній філософсько-естетичній системі крізь призму екзистенціалізму.

Мета дослідження полягає в аналізі рис екзистенціальної прози в  оповіданнях «Стріл», «Наречена», «Недоля» Михайла Могилянського, що вміщено в збірці «Оповідання» (1916).

Варто зазначити, що у названих творах основний письменницький інтерес спрямований на висвітлення буття людини, заглиблення в психологію, внутрішній світ особистості. Письменника цікавлять яскраві спалахи почуттів, які чатують на людину в пекучій буденщині та монотонності повсякденного існування. Його герої-інтелектуали перебувають у складних стосунках зі світом та оточенням, прагнуть свободи, самореалізації в  абсурдному світі.

У нашому розумінні модель буття героїв Михайла Могилянського – це їхнє уявлення про життя й ставлення до нього, воно ґрунтується на національному, соціальному й, головне, – індивідуальному досвіді. Виокремлюючи ці моделі, ми акцентуємо увагу на духовних, психологічних, соціальних факторах і простежуємо взаємозв’язок екзистенцій із суспільними домінантами. Досліджуємо особливості поглядів прозаїка на роль і місце  людини в житті, сенс її буття.

У центрі сюжету новели «Стріл» любовний трикутник молодих людей. Розповідь ведеться від першої особи. Михайло Могилянський фіксує увагу читача не на початковій стадії розвитку стосунків закоханих, а починає оповідь з опису почуттів героя, що, вийшовши з вагона, поспішав до своєї коханої, яка була заміжньою. Чоловік жінки дев’ять місяців на рік був на службі, отже, герої мали можливість зустрічатися. Автор акцентує на вирішальному дні, часі та хвилині, коли все в житті героя повинно вирішитися: «Сьогодні я мав розрубати гордіїв вузол» [5, с. 154]. Якщо героїню влаштовували подвійні стосунки (чоловік та коханець), то герой уже не міг ділити коханої. У центрі твору відмінне ставлення до життя закоханих – існування як основного екзистенційного виміру. Якщо для молодого чоловіка власне буття позначене тривогою: він відчуває потребу заспокоїти зворушені нерви; ліс вітає його лагідним шумом і загоює «душевні турботи», то для жінки в центрі існування – свобода для себе: можливість на власний розсуд обирати між коханцем і чоловіком, грати у власному житті. Кульмінацією в розвитку стосунків є зізнання молодої жінки в тому, що звістка про зраду вб’є її чоловіка, а через «труп вона не переступить»; тим самим жінка провокує пристрасно-захопленого нею юнака, спонукає до рішучих дій. Героїня не переживає почуття відчаю, тривоги, розпачу, але вона охоплена пристрастю, що врешті-решт переходить у гру: «З часу, коли вона мені таке сказала, почалася межи нами якась шалена гра, від якої серце моє конало в нездоланних муках» [5, с. 157]. Жінка, вимагаючи від коханця зізнання, що для нього їхні стосунки є грою, а вона – іграшкою, провокує захопленого нею чоловіка. Отримавши листа від коханої, він іде до неї з метою «розрубати гордіїв вузол»: «Сьогодні повинно скінчитись неможливе становище наших відносин, сьогодні повинна скінчитись гра» [5, с. 156.]. Хлопець поїхав до коханої. Зустріч утрьох була невідворотною. Гра з «маленьким монтекристо з міцним боєм» закінчилася випадковим убивством чоловіка жінки. Замислюючись над філософією існування, герой розмірковує, апелюючи до Бога: «Перед Богом і своєю совістю я не можу дати одповіді, чи був той стріл цілком випадковим або ту кулю хоча трохи направляло моє таємне бажання. От чистого серця кажу, не знаю, – ні «так», ні «ні» не скажу з переконанням…» [5, с.158.]. Але молодик не вважає себе вбивцею, оскільки його свідомість підмінює реальний та уявний світи.

Отже, основні події твору розгортаються в екзистенціальному ключі: любов поза межами закону та злочин заради кохання. До того ж, позбувшись  суперника, герой здобуває бажане буття-для-себе.

Дослідники наголошують, що модель малої прози М. Могилянського самобутня. Так, «Стріл», «Наречена», «З темних джерел життя», «Згуба», а також «Смерть», «Мистецтво рецензії», «Поема в повітрі», «Вбивство» варто розглядати в мозаїчній єдності. Із цього погляду новели «припасовані» одна до одної [1, с. 150].

У центрі зображення у творі «Наречена» є людина з власними почуттями, активністю, унікальністю, проявом свободи. Молода жінка, яка їде до нареченого, захоплюється випадковим чоловіком у вагоні. Пристрасть, що вирує навіть у повітрі, призводить до свободи у виборі коханця. Автор не трактує це як зраду, як руйнування моральних принципів, як падіння молодої жінки; за Могилянським, – це прояви буття людини як універсальної космічної категорії. Життя, легке й невимушене, виступає онтологічним сенсом героїні. Концепція нової людини, її моральні настанови пов’язувалися з художньою практикою письменників. На думку С. Кривенка, морально-етичні пошуки Могилянського близькі до творів митців, які переглядали старі норми суспільства [4]. Це було пов’язане, на нашу думку, з розвитком індустріального, урбаністичного світу на початку ХХ ст., у якому побутувала психологія життя без обмежень, свободи у виборі сексуальних стосунків.

Невелике оповідання «Недоля», на думку дослідників, близьке до «новели страждання» [1, с. 156]. Автор, моделюючи події в колі революціонерів, зображує на початку твору ідилічні стосунки молодих людей. Але арешт є пограниччям в їхньому коханні. І якщо, як і в попередніх творах, у душі чоловіка цілком логічно народжується почуття самотності, нервового напруження, суму, відірваності, ізольованості від навколишнього світу, ревнощів, то у свідомості жінки відсутні будь-які переживання. Вона, не дочікуючись коханого, влаштовує власне життя. І навіть запрошує чоловіка бути свідком на її весіллі. Варто наголосити, що жінка у творах митця, віддаючись без переживань та сорому декільком чоловікам, насправді не належить жодному з них. Задля підсилення розпачу головного героя автор використовує метафори: «з смертю в серці рушив я до дому», «щось умерло в моїм серці»; порівнює шлюб з похоронами. Варто зазначити, що мотив смерті часто зустрічається у творах Могилянського в екзистенціально-філософському тематичному плані. У його прозі смерть трактується як кінцевість індивідуального буття у світі. В оповіданні «Недоля» смерть пов’язана з духовними переживаннями героя, так звана духовна смерть.

Отже, Михало Могилянський був яскравим представником своєї доби. Так, дослідження малої прози Могилянського крізь призму філософії екзистенціалізму дозволило по-новому осмислити творчість, що випередила європейську екзистенційну традицію. У часи змін і катаклізмів, зміцнення влади в Радянській Україні письменник осмислив роль і місце людини. Бачачи недосконалість світу, Могилянський виявляє зацікавлення буттям людини в абсурдному світі. Герої творів Михайла Могилянського знаходяться в постійному пошуку людської екзистенції: кохають, насолоджуються життям, без тями кидаються у вир пристрасті, ненавидять, нудяться, розчаровуються, часто в безвиході закінчують життя самогубством. Вони не досконалі, як і світ, але принаймні вони щирі, як і сам автор.

Література

1.     Історія української літератури: ХХ поч. – ХХІ ст. : навч. посіб. : у 3 т. / В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін. ; за ред. В. І. Кузьменка. – К. : Академвидав, 2013. – 588 с.

2. Ковалів Ю. Михайло Могилянський (1873–1942) / Ю. Ковалів // Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. : у 10 т. ; [підруч. для студ. вищ. навч. закл. затв. МОНМСУ] / Ю. І. Ковалів. – К. : ВЦ «Академія», 2013. – Т. 2 : У пошуках іманентного сенсу. – С. 435–442.

3. Кириленко І. Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття :  автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.01 «Українська література» / І. Кириленко. – Харків, 2007. – 20 с.

4.  Кривенко С. Творчість Михайла Могилянського у літературному контексті доби : автореф. дис. канд. філол. наук. : 10.01.01 «Українська література» / С. М. Кривенко. – К., 2002. – 20 с.

5. Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад. – 1937, жовтень / М. Могилянський // Хроніка–2000. – 2007. – № 59. – С. 276– 492.