Біла Л. В. ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ КОНФЛІКТИ В РОМАНІ Ю. КИРИКА «ЯБЛУНЕВІ КВІТИ» ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ АСПЕКТ ТВОРУ

Біла Л. В.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н., доцент

ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ КОНФЛІКТИ В РОМАНІ Ю. КИРИКА «ЯБЛУНЕВІ КВІТИ» ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ АСПЕКТ ТВОРУ

Ремінісценція – це один із видів творчих взаємовпливів, суть якого полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази, деталі тощо [3, с. 262]. Літературно-культурологічні елементи (уривки, цитування) як засіб зображення головних героїв використовує у творі «Яблуневі квіти» Ю. Кирик. У своєму дебютному романі автор звертається як до творчості маловідомих митців І половини ХІХ століття (С. Ґощинський, Л. Дунін-Борковський), так і згадує нетлінну поему «Гайдамаки» Т. Шевченка.

У зв’язку з письменницькою діяльністю Олександра Фредро згадуються два діячі мистецтва. Перший – «писака – галицький граф Лєшек Дунін-Борковський»: «Це був іменитий аристократ – справжня біла кістка» [2, с. 160]. Друга історична особа – польський поет Северин Ґощинський, який зіграв важливу, хоча і негативну роль у житті графа Фредро. Ю. Кирик, згідно з історичними розвідками, наголошує, що саме після цієї публіцистичної атаки Фредро й замовк як автор на цілих 18 років.

У романі Ю. Кирик з історичною, вивіреною точністю подає біографічні дані про С. Ґощинського, виправдовуючи таку детальність важливістю ролі, яку відіграв поет у житті графа Фредро: «Він був ані надто знаним, ані вже тим більше надто талановитим серед польських поетів того часу. Сам із родини збіднілої шляхти. Батько його, обтяжений багатодітною сім’єю, не міг дати синові систематичної освіти. Спочатку навчався у вінницькій гімназії, далі у василіанській школі, яку через нестатки так і не закінчив. Згодом переїхав до Варшави, де вступив до таємної Спілки вільних поляків-братів. Не минуло й року, як Северин повернувся в Україну. Особливо приваблювали його Поділля і Волинь. Так він збирав народні пісні, вивчав історію і побут населення. У Листопадовому повстанні Северин Ґощинський брав активну участь. Після його поразки змушений був оселитись у Галичині. Тут він знову повністю віддався конспіративній діяльності, став одним з організаторів «Товариства польського народу, сприяв активізації літературного життя в Галичині» [2, с. 157].

Розраховуючи на загальну ерудованість читача, Ю. Кирик подає детальний переказ поеми С. Ґощинського «Канівський замок», де у центрі твору описане повстання в Каневі під керівництвом Бондаренка (Швачки), яке закінчилося зруйнуванням замку. До поеми автор додав передмову, яка є ніби короткою історією Коліївщини, і де детально розповідається про хід повстання (в такій же послідовності як це зроблено в «Гайдамаках» Т. Шевченка): від освячення ножів біля Мотронівського монастиря і аж до подій в Умані, де учнів-католиків живцем повкидали до криниці. Поема, хоча критики мали до неї багато завваг, здобула йому визнання. Таким чином, С. Ґощинський у потрібний час потрапив у русло літературних вподобань тогочасних читачів [2, с. 157].

Можливо, таким чином, Ю. Кирик мав за мету розширити кругозір пересічного читача та вкотре наголосити на письменницькому таланті Т. Шевченка, на неможливості його порівняння з будь-ким: «Твір, сповнений співчуття до українського народу, високо оцінив Іван Франко. Проте, на відміну від Шевченкових «Гайдамаків», Коліїївщина в Ґощинського має суто локальний характер і якихось ширших перспектив повстання її ватажок Небаба не бачить» [2, с. 158]. Ю. Кирик вносить роз’яснення, що своїм твором С. Ґощинський, напевно, хотів ствердити той факт, що країна не може бути вільною, якщо в ній панує насильство і гніт.

Великий акцент робить Ю. Кирик саме на творчому здобутку графа Фредро. Олександр був автором комедій звичаїв із життя шляхти, здебільшого провінційної. Писав вірші, поеми, афоризми. Належав до доби романтизму, але був далекий від цього стилю, бо писав «…сатиричні й сороміцькі віршики» [2, 61]. Як приклад, автор наводить два вірші графа Фредро – «Ода до дупи» та уривок зі збірки «За горами, за лісами», що характеризують героя з позиції легковажності, байдужості до думки місцевої аристократії, яка вважала, що   «… спілка з людиною, яка пише такі віршики, – ганьба!» [2, с. 137].

Через це наприкінці 1830-х рр. твори Фредра опинилися під прицілом романтично-патріотичних критиків С. Ґощинського та Л. Дуніна-Борковського, які закидали драматургові консерватизм, брак фольклору та патріотизму. Такі закиди негативно подіяли на автора: «Моє авторство чорти забрали, не полечу вже понад землею в свинцевих чоботях, які нам доля подарувала. Маю добру жінку, маю малого хлопця, маю книжки, спокійний домик – одним словом, був би я щасливим, якби не був поляком…» – писав він в одному з листів [1]. Ця критика примусила Фредра на 18 років відійти від літературної творчості.

Ю. Кирик виправдовує, захищає свого героя, висловлюючи своє бачення цього історико-літературного конфлікту з точки зору патріотизму чоловіка: «Фредро любив Польщу. Прагнув її незалежності. Але свою Галичину він теж любив понад усе, свій затишний мультикультурний Львів [2, с. 159]. Северин Ґощинський ядуче висміював польського аристократа, колись героя визвольних змагань, називаючи страусом, що засунув голову в пісок і не бажає бачити боротьби не на життя, а на смерть, на яку стали кращі сини Вітчизни. Історичні свідчення про той період, навпаки, наголошують, що Польща на загал жила спокійним, розміреним життям, тобто зі сторони поета це була умисна неправда.

Історичні джерела подають розлогі відомості про цей конфлікт 1835 р., якими і послуговувався Ю. Кирик при написанні роману. Северин Ґощинський заатакував Фредра в одній зі своїх рецензій як «… застарілого, замшілого, боягузливого, неактуального, дріб’язкового – власне «галицького» – автора, що втратив зв’язок із польською реальністю, загрузлого у своєму обскурному галицькому світку» [2, с. 159]. Більше того, поет критикував Фредра як постать, як спосіб життя, як принцип. Кількома роками після С. Ґощинського таку саму ситуацію штучно створив інший галицький граф Л. Дунін-Борковський.

Ю. Кирик художньо намагається проаналізувати конкретні факти і подати читачеві власний висновок: від чого ж таки зламався Фредро, чому перестав писати, втратив гумор, натхнення, помітно змізантропів? Автор сумнівається у такому варіанті, що саме ці дві літературні рецензії молодих колег могли заподіяти йому аж таку кривду. Фредро дуже добре знав собі ціну як літераторові. І Ю. Кирик це підтверджує фактом літературної меншовартісності молодих поетів, на зразок Ґощинського та Боровиковського (нині їхні твори не відомі широкому загалу читачів, на відміну від п’єс та віршів Фредра).

Автор роману дотримується версії про внутрішній сумнів графа щодо правильності вибору життєвої лінії, адекватності стратегії, точності розрахунків на майбутнє, що викликаний страхом випередити свою епоху. Олександр Фредро ніколи серйозно не сприймав С. Ґощинського та йому подібних. Відійшовши від політичного життя, він не зорієнтувався, що громадськість у той час радо прислухалася саме до таких, як С. Ґощинський. Одначе критика польського поета одразу набула широкого резонансу серед аристократії та міщанства, і увесь мирний уклад життя Фредро був підданий нищівній критиці «вічного революціонера» тогочасної Польщі.

Спроби проаналізувати внутрішній конфлікт Фредра також робила дослідниця О. Швайгуляк-Шостак у статті про творчу співпрацю двох графів – Фредра і Скарбека: «Для графа Олександра Фредро цей центральний конфлікт його життя набув атлетичних тілесних контурів ідейного та організаційного ватажка повстанського підпілля в Галичині і – що гірше – колеги, щоб так сказати, полум’яного і беззастережного романтичного поета Северина Ґощинського» [4].

Історичні дані стверджують, що пізніше, у 1850–1860-х рр. Фредро написав ще кілька п’єс: «Два шрами», «Револьвер», «Великий чоловік для дрібних справ». Однак написані вони були переважно «для шухляди», тому глядачі змогли оцінити ці твори лише після смерті автора. Поряд з п’єсами, Фредро писав вірші, байки, казки, а у 1870 р. вийшла його збірка афоризмів «Записки старого». 

Література

1. Білан Б. Софія Яблоновська – дружина двох графів [Електронний ресурс] / Богдан Білан // Фотографії Старого Львова. – Вип. 12. – Львів: ПАІС, 2014. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/sofiya-yablonovska-druzhyna-dvoh-hrafiv/

2. Кирик Ю. Яблуневі квіти : [роман] / Юрій Кирик. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 192 с.

3. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. – Т. 2 : М-Я [авт.-укл. Ю. Ковалів]. – К. : Академія, 2007. – 608 с.

4. Швагуляк-Шостак О. Скарбек Австрійської імперії [Електронний ресурс] / Ольга Швайгуляк-Шостак // Контракти. – № 4. – 2008. – Режим доступу : http://archive.kontrakty.ua/gc/2008/4/32instrumenty.html?lang=ua