Нідзельська Вікторія ВЛАСНІ ІМЕНА РОМАНУ А. ЛЕВКОВОЇ «ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ»

 

Нідзельська В. І.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ільченко І. І., к. філол. н., доцент

 

ВЛАСНІ ІМЕНА РОМАНУ А. ЛЕВКОВОЇ «ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ»

 

Антропоніми становлять один із ключових об’єктів ономастичних студій, оскільки охоплюють систему власних назв людей, що функціонує в межах певної мовної, етнокультурної та соціальної спільноти.

«Антропонім – вид онімів, будь-яка власна назва людини (чи групи людей), в т.ч. ім’я, ім’я по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім, криптонім, кличка, андронім, гінеконім, патронім» [5, с. 40]. У лінгвістиці власні назви розглядаються як складний і багаторівневий компонент лексичної системи, що поєднують мовні, культурні, історичні та соціальні чинники.

У художній літературі антропоніми виконують значно ширший спектр функцій, ніж у реальному житті. Вони стають засобом характеротворення, створення національно-культурного колориту, формування простору художнього світу, увиразнення соціального статусу та етнічної належності персонажів. Ім’я може набувати символічного навантаження, реалізувати інтертекстуальні зв’язки або виконувати наративну функцію, впливаючи на сприйняття героя та організацію тексту.

Антропонімна система роману А. Левкової «За Перекопом є земля» досі не була предметом спеціального лінгвістичного аналізу. Попри те, що твір привернув увагу літературознавців і вже отримав певний науковий інтерес, дослідження зосереджувалися переважно на художньому осмисленні кримського простору, історичній ретроспекції та питаннях культурної ідентичності. Зокрема, проблематику роману вивчали Д. Бутько [1], А. Калініченко [3], О. Шарагіна [3], аналізуючи його культурно-історичний контекст, внутрішні конфлікти персонажів і механізми конструювання ідентичності. Тому постало питання розглянути з мовознавчої точки зору, а саме проаналізувати специфіку власної назви крізь призму історії.

Імена літературних героїв роману А. Левкової «За Перекопом є земля», різні за походженням, що зумовлене поліетнічністю та багатокультурністю кримського соціуму. Антропоніми відображають споконвічну історичну взаємодію християнської та східної традицій. Відповідно до етимології в романі можна виокремити кілька груп імен за походженням:

1.                 грецькі імена: Василь – «царський» [2, с. 45], Олекса – «захисник» [2, с. 85], Олександр – «мужній оборонець, захисник людей» [2, с. 84], Кирило – «пан, володар» [2, с. 67], Микола – «переможець народів» [2, с. 77], Петро – «скеля, камінь» [2, с. 91], Катерина – «чиста» [2, с. 146), Зоя – «життя» [2, с. 142], Олена – «сонячне світло, смолоскип» [2, с. 169], Євгенія – «жін. до Євген – благородна, шляхетна» [2, с. 57], Алла – «інша, друга, наступна» [2, с. 118], Олександра (Шура) – «жін. до Олександр – захисниця людей» [2, с. 169], Анастасія – «жін. до Анастас – воскресіння» [2, с. 38], Оксана – «чужа, чужоземна» [2, с. 167], Ніна – «жін. до Нін – ім’я засновника Ассирійської держави, чоловіка Семіраміди, і назви столиці Ассирії» [2, с. 166], Фросо – «радість, веселощі», Майє – «матінка, годувальниця». Грецькі імена становлять у романі найбільшу групу антропонімів за кількістю. Їх домінування відображає поширення християнської традиції у тогочасному суспільстві та закріплення канонічних особових найменувань у мовній практиці: А до паркана підійшов сусід, дід Василь, – він пам’ятав букана՛^[1] і даї՛^[2] маленькими [4, с. 92]; Поряд з офіційними формами фіксуються й розмовні варіанти, які відтворюють народну традицію називання: Якби я була така королева, як Зойка Ващучка, – могла б собі дозволити будь-що і нічого б мені за це не зробили [4, с. 23]; Цікаве в нас було життя, Шурочко! – казав дідусь часом бабусі при нас [4, с. 27];

2.                  латинські імена: Віктор – «переможець» [2, с. 47], Роман – «римський, римлянин» [2, с. 95], Сергій – «служитель» [2, с. 98], Валер’ян – «сильний, здоровий, міцний» [2, с. 45], Наталя – «рідна» [2, с. 164], Тетяна – «установлена, призначена» [2, с. 184], Інна – «та, що плаває» [2, с. 143], Валентина – «жін. до Валентин – сильна, здорова, міцна» [2, с. 44], Вікторія – «перемога» [2, с. 125], Марина – «морська» [2,  с. 157], Рената – «відродилася, вдруге народилася) [2, с. 176], Лілія – «утворена за назвою квітки лілія» [2, с. 153]: Та були викладачі, які нас збурювали. Наприклад, Віктор Беспамятний [4, с. 113]; Я згадувала Олену Василівну та інших учительок, а от образ Інни Іванівни в моїй свідомості збляк, бо це ж вона – винуватиця того, що я приїхала в таку неймовірну холоднечу і в таке дике нерозуміння [4, с. 42];

3.                 слов’янські імена: Володимир – «силою великий» [2, с. 48], Владислав – «володіти славою» [2, с. 48], В’ячеслав – «більше слави» [2, с. 50], Борис – «скороч. від Борислав – захисник слави» [2, с. 43], Світлана – «жін. до Світлан – світла» [2, с. 97], Любов – «любов» [2, с. 154], Людмила – «мила людям» [2, с. 155], Зоряна – «жін. до Зорян – зоряний» [2, с. 60]: Я перелопатила вчителеву бібліотеку, читала з ксерокопій, залитих друкарською фарбою, стенограми Омського процесу проти Мустафи Джемілєва, натрапила на книжку В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» [4, с. 48]; Я говорю вільно, Борис – трохи задумувався над словами, часто спотворював, казав «вось» замість «ось» і «ґарно», «ґубити», взагалі, плутався з «ґ» і «г», з «и» та «і», й лише зусиллям волі не зіскакував у звичнішу мову [4, с. 45]. У цій групі також зафіксовані розмовні та зменшено-пестливі варіанти, що відображають народну традицію називання: Люда вчилася у знаменитій сімферопольській гімназії Ушинського, якій виповнилося майже 200 років і де викладав колись Менделєєв, а учнями були Айвазовський і Гаспринський [4, с. 125];

4.                 скандинавські імена: Ігор – «охоронець, захисник Інгве (скандинавський бог достатку)» [2, с. 63], Ольга – «свята» [2, с. 170]: Утім, Ігор знав кримськотатарську, тож Аніфе-біта՛^[3] змирилася з таким родичем [4, с. 90]; Ми стали над озером, де плавали лебеді, і Оля сказала, що в Києві в неї двоюрідним брат із дружиною, вона хоче поїхати до них на три дні і шукає товариство [4, с. 135];

5.                 давньоєврейські імена: Назар – «він присвятив (себе Богові)» [2, с. 81], Анна – «милостива, виявляє ласку) [2, с. 128]: Ми йшли вслід зо Олиним братом Назаром, який зустрів нас із поїзда, – прямували в метро, Назар видав нам по жетону, сказавши, що наступні купимо там, де буде менша черга по них, тобто – на будь-якій іншій станції [4, с. 137]; Я побачив Крим – і зрозумів, що досі не жив; зустрів Анну – і осягнув, що це моя доля… [4, с. 18];

6.                 давньогерманські імена: Роллан – «варіант німецького імені Роланд «рідна земля, слава», Ельвіра – «весь захист» [2, с. 135]: Гість був – Роллан Кадиєв, учений-фізик, один із провідників національного руху, давній друг сім’ї, котрий, як можна збагнути, не цурався чорного гумору [4, с. 10]; Одного вечора вона подзвонила й спитала, чи не хочемо ми з коханим піти на коцерт Ельвіри Сарихаліл [4, с. 184];

7.                 арабські імена: Бекір – «вірний», Омер – «довгожитель», Ленур – «пожежа, світло», Халіл – «вірний друг», Мустафа – «обраний, обранець», Шаміль – «всеосяжний, увібрав тільки хороше», Джафар – «райський струмочок», Ісмаїл – «так почує Аллах, Аллах чує», Муса – «араб. варіант імені Мойсей – дитина, син» [2, с. 80], Сабрі – «терплячий, тихий», Аліє – «жін. до Алі – висока, піднесена, могутня», Айше – «життєрадісна, процвітаюча, жива», Сабріє – «жін. до Сабрі – терпляча, тиха», Фатма – «форма імені Фатіма, віднімає дитину від грудей, та, що перестає годувати дитину», Шефіє – «милосердна, співчутлива», Асіє – «лікуюча, цілюща»: Баба՛шка^[4] – тато Аліє дядя Бекір, – проходячи біля нас, гладив нам маківки – то мою, то Аліє… [4, с. 13]; Хлопець ліворуч від неї, Халіл, раз по раз вставав і фотографував усе дійство на великий Canon [4, с. 45]; Місяця через два я шпарила мовою Аліє не гірше за неї саму [4, с. 8]; Про все це, звичайно, я довідалась пізніше – від мами Аліє, тьоті Айше, якогось із вечорів, коли, сидячи у них за столом на веранді, загортала фарш у виноградне листя для сарми [4, с. 9]; А мама моєї Фатма-дженґе՛^[5], – пригадував Ахтем, – ще дитиною осліпла, зразу по депортації [4, с. 92].

8.                 перські імена: Діляра – «красуня, кохана», Рустем – «велетень», Ділявер – «почесний посол»: … за цим стежила бабуся, Діляра-букана՛, невістка біта, що виросла в сиротинці та все дитинство голодувала, – вона могла відмовити собі у всьому, але не в їжі для себе та рідних [4, с. 11]; Батьки та їхні колеги розташовувались на галявині, і дядя Рустем, чоловік маминої співробітниці, готував плов [4, с. 17]; Заходиш у літню альтанку – там Ділявер Османов у вбранні хана читає ханську поезію [4, с. 199];

9.                 тюркські імена: Ахтем – «переможець, хоробрий, мужній», Ашик – «коханець, шанувальник», Аметхан – «похвальний», Рефат – «високий», Айдин – «місячний», Ремзі – «таємниця, загадка», Аніфе – «варіант арабського імені Ханіфа – чиста, непорочна», Ельзара – «золото народу», Кевсер – «чиста, бездоганна»: На чергових зустрічах, а часто й між ними, Ахтем-оджа՛^[6] розповідав нам про Номана Челебіджихана, Петра Болбочана, заслання Мустафи Джемілєва, про Айше Сеїтмуратову… [4, с. 48]; Після другої спроби по дорозі назад дядько, Рефат-емдже՛^[7], схотів показати небожу Бахчисарай – місто предків [4, с. 79]; У 1968-му році дідусь, син Аніфе-біта՛, вперше прибув із друзями до Криму [4, с. 8]; Ленур і Ельзара були уявним містком до Аліє, адже вони, як мені здавалося, були з її світу [4, с. 22]; Бабусечка Кевсер-апте՛^[8], незмінна берегиня й розповсюджувачка кримськотатарських видань, уже чекала на відвідувачів [4, с. 187];

10.            татарські імена: Мавіле – «варіант арабського імені Мавія, блакитна у значенні кольору води», Мухтар – «обраний, вольовий, вільний, незалежний», Енвер – «променистий, світло»: Моїх у Кизилташі теж не пустили, – додала Аліє. – Але, коли приїхали вперше, то стояли біля паркана – Діляра-букана, Ісмаїл-картбаба і Мухтар-даї՛, і маленька мама – їй було тоді два роки… [4, с. 92]; Ну от хіба що в кримських татар, – погодився Влад, наслуханий від мене і про Шутур Ґудур, і про Джамалу, і Енвера Ізмайлова, й мені ставало трохи спокійніше [4, с. 112];

11.            іспанські імена: Реяна – «варіант імені Рейна, королева, мудра, чиста»: … а біля фонтану Реяна Кадирова, тримаючи на руках дитину, співає айнені [4, с. 199].

В антропонімній системі роману простежуються окремі випадки адаптації власних імен, спричинені міжетнічними контактами та необхідністю соціальної інтеграції персонажів. Так, героїня Мавіле, що має ім’я татарського походження, у спілкуванні з представниками іншої етнокультурної групи називає себе Мариною: Але згадую, що в мами останнім часом з’явилася приятелька – кримська татарка, тьотя Мавіле, яка, втім, рекомендується Мариною [4. с. 34]. А герой Сабрі, що має ім’я арабського походження, довгий час називав себе російським іменем Сашка: Але виходила вона не за Сабрі, а за Сашку, – уточнила Аліє. Так, – погодився Халіл, – тоді къартбабам^[9] називав себе Сашкою [4, с. 89].

Отже, антропоніміка роману А. Левкової «За Перекопом є земля» підтверджує поліетнічний та багатокультурний характер кримського простору. Імена персонажів мають різне походження (грецьке, латинське, слов’янське, тюркське, арабське, перське тощо), що відображає історичні контакти, конфесійні впливи та культурну взаємодію. Великий обсяг грецьких і латинських імен засвідчує усталеність християнської традиції, тоді як присутність тюркських, арабських і татарських імен демонструє автохтонність кримськотатарського населення й збереження національних практик називання.

Крім того, у романі зафіксовано побутування розмовних, зменшено-пестливих і адаптованих форм імен, що демонструє живу мовну практику та соціальну динаміку. Випадки зміни чи пристосування власних найменувань до іншого культурного середовища засвідчують явища культурної інтеграції та особистісного вибору ідентичності.

Література

1.                 Бутько Д. Конструювання ідентичності в романі «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової : Бакалаврська робота. Київ, 2024. 50 с.

2.                 Власні імена людей. Словник-довідник / упоряд. Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятківська. 3-тє вид., випр. Київ : Наукова думка. 2005. 334 с.

3.                 Калініченко А., Шврагіна О. Трагедія депортації кримськотатарського народу в романі «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. 2024. Т. 35 (74), № 6. С. 179–185.

4.                 Левкова А. За Перекопом є земля. 8-ме вид. Київ : Лобораторія, 2025. 392 с.

5.                 Словник української ономастичної термінології / уклад.: Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. Харків : Ранок-НТ, 2012. 256 с.

---

^[1] Букана՛, bukana (кр.тат.) – варіант називання бабусі, більш поширений у субетносі ялибойлю (південнобережних кримських татар).

^[2] Даї՛, dai (кр.тат.) – дядько, мамин брат.

^[3] Біта՛, bita (кр.тат.) – варіант називання бабусі в кримських татар, більш характерний для степових і передгірних регіонів Криму.

^[4] Баба՛шка – татусь. Походить від баба, baba (кр.тат.) – батько.

^[5] Дженґе՛, cenge (крим.тат.) – дядина дружина (татового або маминого брата) у степових районах Криму.

^[6] Оджа՛, oca (крим.тат.) – учитель.

^[7] Емдже՛, emce (крим.тат.) – дядько по батьковій лінії.

^[8] Апте՛, apte (крим.тат.) – звертання до жінки, старшої за віком від співрозмовника.

^[9] Къартбаба՛м, qartbabam (кр.тат.)– мій дідусь.