Єрошенко Поліна ОКОПНА ПОЕЗІЯ – МІЖ ДОКУМЕНТОМ І ХУДОЖНІМ ТЕКСТОМ

 

Єрошенко П. Д.

 студентка 2 курсу

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

 Наук. кер.: Безродних І. Г., к. філол. н., доцент

ОКОПНА ПОЕЗІЯ – МІЖ ДОКУМЕНТОМ І ХУДОЖНІМ ТЕКСТОМ

На тлі Революції Гідності та російсько-української війни сформувався й активно розвивається напрям сучасної української мілітарної поезії, зокрема так звана окопна лірика. Мілітарна поезія охоплює широкий спектр воєнного переживання – від безпосереднього фронтового досвіду до рефлексій над пам’яттю, втратою, ідентичністю та трансформацією особистості в умовах воєнної реальності. Окопна поезія, на відміну від ширшого поняття мілітарної лірики, виникає безпосередньо в зоні бойових дій і пов’язана з досвідом їхніх учасників, що зумовлює її підвищену психологічну достовірність та ефект присутності.

Для поетів-комбатантів поетичне слово стає способом самоусвідомлення й осмислення травматичного переживання. Безпосередність досвіду формує особливу інтенсивність художнього висловлювання, у якому фактична реальність трансформується в систему образів, здатних передати внутрішній стан людини в екстремальних умовах [5, c. 5].

Окопна поезія функціонує на перетині документальності та художньої експресії. Вона формується в умовах так званої «межової ситуації», коли традиційні літературні форми виявляються недостатніми для репрезентації граничного людського досвіду. У зв’язку з цим така лірика поєднує дві взаємопов’язані функції: свідчення та художнього осмислення, що визначає її поетику та специфіку образної системи.

З одного боку, окопна поезія постає як форма свідчення, фіксуючи реалії фронтового буття: специфіку військового побуту, тілесний і психологічний стан людини в умовах війни, а також трансформацію просторових і часових координат. Її документальний вимір полягає не лише у відтворенні факту події, а й у збереженні сенсорного досвіду переживання: звуків, кольорів, ритмів воєнної реальності, що створюють ефект безпосередньої присутності.

         З іншого боку, окопна поезія реалізує художню функцію, постаючи інструментом осмислення травматичного досвіду та способом психологічного виживання. Через метафоризацію, символіку й образну складність поетичного мовлення автор трансформує хаотичний досвід бойових дій у впорядковану систему смислів. Художність у цьому випадку дозволяє піднести одиничний епізод до рівня універсального узагальнення, перетворюючи індивідуальне переживання війни на естетично організоване висловлювання. У такий спосіб поетичний текст долає німоту травматичного досвіду, надаючи мовної форми тому, що не піддається безпосередньому вербалізуванню.

Як зазначає О. Маленко, «літературі у цьому відведено особливу роль – стати “літописцем” війни в її людських відчуттях, емоціях і враженнях, які, вкарбовані словом у текст, мають позачасову силу впливати на психоемоційну сферу свідомості» [4, с. 106].

         Прикладом синтезу документального та художнього начала може слугувати поезія Дмитра Луняки – українського поета, перекладача, журналіста та військовослужбовця Збройних Сил України [1]. Його творчість демонструє характерну для сучасної мілітарної лірики взаємодію безпосереднього свідчення й метафоричного осмислення досвіду війни.

         У поезії «Замикаються наглухо стіни» художні засоби фіксують емоційний стан військового в ситуації граничного напруження. У тексті простежується взаємодія документального виміру (реалій госпітального простору, тілесного болю, медичної реальності) та символічного рівня, де фізичний досвід набуває метафізичного звучання. Автор моделює простір, у якому межа між тілесним стражданням і екзистенційним переживанням смерті розмивається, створюючи своєрідний психологічний документ зміненої свідомості:

Замикаються наглухо стіни

У порожній і темній палаті,

Тут, де падають зорі постійно

І не хочуть ніяк помирати [3]

У цій строфі ключовий образ «зірок, що падають постійно» виступає точкою переходу від документального фіксування події до її символічного осмислення. Документальний вимір тексту актуалізується, зокрема, через лексему «постійно», яка підкреслює безперервність і інтенсивність бойових дій. Водночас просторові деталі, госпітальна палата, замкнений простір укриття чи підвалу, відтворюють реалії фронтового побуту. Слово «наглухо» передає не лише фізичну ізоляцію, а й психологічний стан відокремленості та заблокованості, характерний для досвіду війни.

Художній рівень тексту формується через метафоризацію досвіду загибелі, якій надається масштаб космічного явища. Образ зорепаду переводить індивідуальну втрату у площину універсального переживання, де військовий постає не як статистична одиниця, а як частина ширшого екзистенційного виміру. Формула «не хочуть ніяк помирати» може інтерпретуватися як вияв внутрішнього спротиву зникненню, у якому фізичне падіння не ототожнюється з духовним згасанням.

         Подальший розвиток образної системи простежується у наступній строфі:

І, життя приколовши наміцно,

Хижа голка сміється у вені,

Щоб цю ніч неприкаяний місяць

Ще придибав на сповідь до мене [3].

Тут документальний рівень виявляється у відтворенні медичної реальності поранення та лікування, тоді як метафора «хижої голки» поєднує мотив болю і порятунку. Голка водночас символізує агресивне втручання у тіло і засіб підтримання життя, що створює напружений образ існування на межі. Уведення образу «неприкаяного місяця» розширює індивідуальний досвід до рівня сповіді, де особисте переживання війни набуває узагальненого, майже сакралізованого звучання.

Документальний вимір цієї строфи пов’язаний із відтворенням медичної реальності поранення — образ крапельниці або ін’єкції, що підтримує життя пораненого бійця. Образ «хижої голки» поєднує у собі два смислові полюси: біль і порятунок, агресивне втручання у тіло та водночас необхідну умову його збереження. Таким чином, фізична деталь набуває символічного значення, виходячи за межі суто побутового опису.

У метафоричному плані життя постає як крихке й тимчасове, ніби «прикріплене» до тіла зовнішнім зусиллям. Це підкреслює граничність існування, у якому життя утримується на межі між втратою і продовженням. Метафора «сміху» голки створює ефект трагічного гротеску, де джерело болю водночас стає умовою виживання.

У цьому контексті окопна поезія постає як своєрідний «над-документ», що фіксує не лише зовнішні атрибути війни (замкнений простір, медичні реалії, обстріли), а й внутрішню боротьбу людини за збереження сенсу існування. Через систему образів зорепаду та голки фізичне страждання переосмислюється як досвід спротиву зникненню, де біль стає умовою збереження голосу і можливості свідчення.

Фрагмент із вірша Дмитра Луняки «Входимо в осінь, як в зону прифронтову…» демонструє інший аспект документальності — фіксацію психологічних змін, спричинених війною:

Входимо в осінь, як в зону прифронтову,

Сторожко й пильно вдивляючись у туман [2].

Рядок «Сторожко й пильно вдивляючись у туман» відтворює стан постійної напруженої уважності, характерний для людини, що перебуває у ситуації тривалої небезпеки. Невизначеність, позначена образом туману, сприймається як потенційна загроза, що свідчить про трансформацію звичного способу сприйняття реальності.

Порівняння «входимо в осінь, як в зону прифронтову» формує провідну метафору тексту, у якій воєнний досвід переноситься на часову площину. Осінь постає не лише як природний сезон, а як простір небезпеки, де кожен рух вимагає обережності та внутрішньої мобілізації.

Ці тексти можуть бути осмислені як своєрідні художні протоколи війни. Вони не обов’язково містять безпосереднє свідчення бойових дій, оскільки поетичне висловлювання функціонує як форма перекладу реальності з мови вибухів, болю та фізичного досвіду на мову художніх образів. Документальний вимір такої поезії полягає у тому, що за метафоричними образами стоїть конкретна реальність: за образом «зорі» може постати снаряд, за образом «голки» може постати медична допомога, а образ «осені» пов’язується з простором фронтового існування. У такий спосіб художність не заперечує документальності, а стає способом її осмислення.

Окопна поезія формує простір інтерпретації сучасної соціальної реальності, яку переживає українське суспільство в умовах війни. Вона надає можливість вербалізувати травматичний досвід, індивідуальний біль і переживання, водночас фіксуючи події у сфері культурної пам’яті. Завдяки цьому поетичний текст сприяє емпатійному сприйняттю воєнного досвіду, дозволяючи читачеві глибше усвідомити психологічний стан людей, які перебувають у безпосередньому просторі війни [5].

Отже, окопна поезія постає як особливий тип художнього письма, у якому документальність і художність не протиставляються, а взаємодіють. Поетичний текст виконує функцію осмислення досвіду війни, трансформуючи безпосередню реальність у систему образів, здатних передати як індивідуальне переживання, так і колективний досвід часу. Саме тому окопна лірика стає не лише формою особистого висловлювання, а й способом культурної фіксації історичного моменту, у якому художнє слово набуває значення свідчення та збереження пам’яті.

Література

1. Бондарєв В. Поет на фронті: військовослужбовець Дмитро Луняка про актуальність культури в умовах війни. Suspilne.media. Новини Вінниці та Вінницької області - Суспільне | Вінниця. 05.08.2023. URL: https://suspilne.media/vinnytsia/540817-poet-na-fronti-vijskovosluzbovec-dmitro-lunaka-pro-aktualnist-kulturi-v-umovah-vijni/.

2.     Луняка Д. "Входимо в осінь, як в зону прифронтову...". Facebook. 22.10.2019. URL: https://www.facebook.com/dmitro.lunaka/posts/pfbid037ZSQBDaQvrDHHQkyXnDAZ4hPzSHjj2dD5J5RaXSAXLfSpADEkdbqjmHpuEeFSgXEl?__cft__[0]=AZZCayS5y6r3EkNCm0M1rrjOBFX5yf-jFgZJSA9MZUEvuPqssr9T4lCwH4f0hsOhkxUKR7coq3qFrLFTo3jGEvBJe50mmKZ0qOmuLs0tTfoNdhtdJYtg9MMbcySspxOVgmqZbGXzMbdUJTHqtAW_rv-a9YngKjnfv1TulJxXdXMeVw&__tn__=%2CO%2CPH-R.

3. Луняка Д. В. Замикаються наглухо стіни.... Facebook. 08.09.2025. URL: https://www.facebook.com/share/p/1Vp7WxA2vM/.

4.  Маленко  О.  Риторика  війни  в  сучасному  українському  поетичному дискурсі . Укра  їнський світ у наукових парадигмах : зб. наук. пр./ Харків. нац. пед. ун-т  імені  Г.С.  Сковороди  ;  Харків.  іст.-філол.  т-во;  [редкол.:  О.  О.  Маленко(голов. ред.) та ін.]. Харків : ХІФТ, 2016. Вип. 3. С. 105–113.

5. Урись Т. Ю. ДИСКУРС ВІЙНИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ. ВІСНИК НАУКИ ТА ОСВІТИ. 2023. вип. 5. ISSN 2786‐6165.