Алієва Ельза ПОЕТИКА ПОБУТОПИСАННЯ В ЗБІРЦІ А. ПАРАМОНОВА «СЛОБОЖАНСЬКІ ОБРАЗКИ: НОВЕЛИ СТАРОЇ СЛОБІДЩИНИ»

 

Алієва Е. Е.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ПОЕТИКА ПОБУТОПИСАННЯ В ЗБІРЦІ А. ПАРАМОНОВА «СЛОБОЖАНСЬКІ ОБРАЗКИ: НОВЕЛИ СТАРОЇ СЛОБІДЩИНИ»

 

         Збірка «Слобожанські образки: новели старої Слобідщини» Андрія Парамонова репрезентує художню реконструкцію локального минулого через малі прозові форми, у яких історичний час «прочитується» крізь повсякденні ситуації, речі, звички та мовні моделі щоденного спілкування. Актуальність звернення до побутописання зумовлена тим, що в українській традиції «описовість старої школи письма»  [3, с. 36] не раз ставала об’єктом засуджень саме через загрозу звести літературу до реєстрації зовнішніх обставин. У навчально-методичному узагальненні з історії літературознавства зазначено: на межі ХІХ–ХХ століть виразно артикулюється неприйняття «побутового реалізму» й «описовості» [3, с. 36], а також фіксується рух «від побутописання до психологізму» [3, с. 37].

         Водночас у критиці та дослідженнях підкреслювалося, що проблема полягає не в самій присутності побуту в тексті, а в поверхневому, стилізованому відтворенні народного життя та захопленні фольклорною «орнаментальністю» [1, с. 227]. У цьому контексті дуже важливо перевірити, як працює побутова деталь у «Слобожанських образках» А. Парамонова.

         Мета цієї наукової розвідки – окреслити провідні прийоми побутописання в збірці та визначити їхні функції. Об’єктом розвідки слугує збірка «Слобожанські образки: новели старої Слобідщини», а предметом є поетика побутописання.

         Побутописання розуміється як система художніх прийомів, що подає людину та історичну добу через повсякденний досвід: працю, ритуали, життєві маршрути, матеріальне середовище, звичні соціальні ролі та мовні формули. Ключовою одиницею такого письма постає художня деталь. У «Словнику-довіднику літературознавчих термінів» художню деталь визначено як елемент образу з особливим емоційним навантаженням; підкреслено, що вона може відтворювати риси побуту, пейзажу, портрета, інтерʼєру, дій і станів, а також здатна «ущільнити або замінити розлогий опис» [4, с. 38].

         Жанрова специфіка збірки окреслюється підзаголовком «новели», а новела, за тим самим джерелом, є надзвичайно стислим розповідним твором про подію з несподіваним фіналом; її композиція тяжіє до «точного виразного штриха» й «соковитого слова», що концентрує зміст у короткій формі [4, с. 79]. Саме ця «міра стислості» робить побутову деталь у новелі структурно значущою.

         Побутописання в «Слобожанських образках: новелах старої Слобідщини» системно підтримується локальною топографією та пейзажем, який одразу задає координати реального життя. У згаданому словнику пейзаж визначено як словесне зображення природи, що може вказувати на час і місце події, створювати місцевий колорит і бути тлом для «картин людського життя» [4, с. 83]. У «Наталії, або покаранні красою» простір зчитується як заселена й упорядкована долина з чітким соціальним статусом поселення: «У долині річки з неспішною течією розкинулося величезне слобожанське село, сотенне містечко» [2, с. 13].  Аналогічно в «Збитковій угоді» увиразнюється урбаністика на березі річки: «Біля підніжжя літописного пагорба на берегах річки Сіверський Донець розкинулося невелике повітове містечко» [2, с. 21]. У цих фрагментах просторовий маркер виконує функцію «привʼязки» події до життя, що відповідає літературознавчому розумінню пейзажу як засобу локалізації та формування колориту [4, с. 83].

         Наступний рівень побутописання – практики спільноти, де щоденне, святкове й сакральне існують у звичайній взаємодії. У «Наталії, або покаранні красою» ключовим локусом стає криниця, навколо якої об’єднуються потреба, вірування й обрядова дія: «Ходили сюди хресною ходою, набирали воду на свята» [2, с. 13]. Такі сцени важливі тим, що вони дають модель усталеного порядку. Показовим є й момент у церкві, під час котрого побутова сенсорика (звук, запах, теплове відчуття) зʼєднується з  ритуалом: «…літургія, що розпочалася о восьмій годині, тривала в напруженій тиші – в такій, що було чути ледь вловиме плавлення воску в свічках» [2, с. 16]. «Воск у свічках» виконує те, що в теорії названо здатністю деталі ущільнювати опис і задавати емоційний тон сцени [4, с. 38].

          Надзвичайно продуктивною для збірки є харчова й питна семантика як маркер часу, праці та соціального стану. У новелі «Любов до горілки та довгий язик» виробничий цикл літа й сінокосу поєднується з харчовою нормою посту: «Тягнувся Петрів піст – у ці дні юшка, смажена риба та борщ із карасями були найпоживнішою їжею для стомлених нескінченною й одноманітною роботою селян» [2, с. 71]. Їжа є частиною трудового режиму й тілесної витривалості. У «Чарівній яєшні» ранковий побут розгортається майже як натюрморт: «Стояв самовар, навкруги нього у чайниках заварені різні чаї, блюда з пирогами, різні посудини з варенням, сметаною, соусами» [2, с. 123]. Такі комплекси предметних деталей організовують сцену, задають ритм дня й підкреслюють соціальне тло родини, відтворюючи побут як форму культури.

         Жанрова форма новели підсилює ефект побутописання через стислість і концентрацію: автору достатньо кількох відчутних штрихів, аби створити обʼємну картину життя. У цьому сенсі побут у збірці локалізує історичну подію в режимі переживання персонажами повсякденного, що зближує читача з минулим через досвід.

Отже, поетика побутописання в «Слобожанських образках: новелах старої Слобідщини» А. Парамонова вибудовується як система функціональних деталей і локусів, які відтворюють історичну Слобідщину в її життєвій конкретиці. Пейзаж і топографія працюють як механізми локалізації та колориту; повсякденність показана через практики громади, сенсорні ознаки середовища, рутину тощо. Харчові й питні деталі формують «матеріальну антропологію» персонажів і фіксують періоди життя (піст, жнива, сінокіс…). Новелістична стислість робить побутову деталь смислотворчою одиницею, що дозволяє уникнути поверхневої декоративності та перетворити повсякденне на інструмент характеротворення й композиційної напруги.

Література

1.     Дорошко Л. Термін «Народництво» і його обґрунтування в літературно критичних статтях Лесі Українки. Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. Т. 4. Кн. 1. С. 215–237.

2.     Парамонов А. Слобожанські образки. Новели старої Слобідщини. Харків : Вид. Андрій Парамонов, 2024. 136 с.

3.     Подлісецька О. Історія літературознавства та критики. Одеса : Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, 2023. 68 с.

4.     Словник-довідник літературознавчих термінів / ред. О. Бобир ; упоряд.: О. Бобир, В. Буденний, О. Мамчич, Н. Нікітіна. Чернігів : ФОП Лозовий В. М., 2016. 132 с.