Варданян Владислав АБСУРД ЯК ХУДОЖНЯ НОРМА: УКРАЇНСЬКИЙ ГЕРОЙ-СИЛАЧ У КАЗЦІ Й ХУДОЖНЬО-БІОГРАФІЧНІЙ ПРОЗІ

 

Владислав Варданян

аспірант кафедри української філології

гуманітарного факультету

Криворізького державного педагогічного університету

к.філол.н., доцент Дудніков Микола Олексійович

 

АБСУРД ЯК ХУДОЖНЯ НОРМА: УКРАЇНСЬКИЙ ГЕРОЙ-СИЛАЧ У КАЗЦІ Й ХУДОЖНЬО-БІОГРАФІЧНІЙ ПРОЗІ

Образ героя-силача посідає вагоме місце як в українській фольклорній традиції, так і в авторській прозі для дітей та юнацтва. В усній народній творчості, що постає синкретичною формою національної духовної культури [7], фізична надпотуга персонажа не сприймається як відхилення від норми, а функціонує як органічний елемент художнього світу. Гіперболізація, гротескове перебільшення, свідоме порушення життєвої правдоподібності – риси, притаманні казковому епосу, де реальне й ірреальне співіснують у єдиній образній системі [2]. У цьому контексті надлюдська сила героя є не фантастичною аномалією, а художньо узаконеною формою репрезентації світобачення народу.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю простежити трансформацію цього художнього принципу від усної епічної традиції до сучасної авторської прози. Як засвідчують сучасні літературознавчі студії, зокрема праці В. Кизилової [5] та Т. Качак [6], українська проза для дітей і юнацтва ХХ – початку ХХІ століття постає як самобутній художньо-естетичний феномен, у якому трансформуються сюжетні моделі, наративні стратегії та типи героїв. Попри значну кількість досліджень, присвячених проблематиці казки, героїчного епосу та пригодницької літератури, питання гіперболізованої сили як сталої художньої норми і як засобу формування образу героя залишається недостатньо систематизованим.

У межах цієї статті увага зосереджується на українській народній казці «Покотигорошко» [8] та повісті Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» [1], заснованій на реальній постаті Івана Фірцака, проте значною мірою художньо міфологізованій.

Образ героя-силача в українській народній казці постає як центральний і визначальний. Уже сама поява героя є нелогічною з погляду реалістичного мислення: Покотигорошко народжується з чарівної горошини та росте «не по днях і не по годинах, а по хвилинах» [8], що одразу переводить оповідь у площину гіперболізованої реальності.

Його фізична міць реалізується через постійне перебільшення та нонсенс: герой однією рукою піднімає булаву, яку неможливо винести з кузні; з’їдає шість волів за раз; спить дванадцять діб, поки кинута ним булава летить з неба; ламає жеребця ще до того як осідлав його [8]. Кульмінаційним є епізод, у якому булава розсипається або гнеться від приземлення на мізинці Покотигорошка, – показовий приклад абсурдної гіперболи, де сила героя скасовує матеріальні закони [8].

Художній ефект посилюється через повторюваність мотивів, числову символіку, різку невідповідність між дією та її наслідками. Боротьба зі Змієм подається як очевидна перемога: удар героя не просто завдає шкоди, а «вганяє» супротивника по шию в землю [8]. Таким чином, абсурд у казці не є елементом виключно комічного – він функціонує як основний спосіб утвердження геройської норми.

Схожі елементи можна простежити в художньо-біографічній повісті «Неймовірні пригоди Івана Сили» Олександра Гавроша [1]. Тут образ героя-силача постає на межі фольклору та художньо-документальної біографії. Твір ґрунтується на реальних подіях із життя Івана Фірцака, однак постає не документальним життєписом, а міфологізованою художньою біографією, у якій факти систематично підсилюються гіперболами, метафорами та комічними сценами.

З перших сторінок герой постає як фізично виняткова постать: «Двадцятирічний Іван Сила… мав під два метри зросту», а його долоня – «величезна» [1, с. 8–9]. Реакція оточення («Ого, який здоровило!») підкреслює ефект народження легенди. Його сила проявляється у щоденній праці – Іван «брав удвічі більше вантажу за решту вантажників» і виконував норму до обіду [1, с. 19], що перегукується з казковими сценами надлюдської витривалості.

Окремої уваги заслуговує зооморфні порівняння: звертання «ведмідь», «гірський ведмедик», «мій солодкий ведмедику» стають наскрізним способом означення героя [1]. Образ «ведмедів» у повісті не має міфологічного характеру, навпаки, ведмідь постає як реальний природний еталон сили та домінування у будь-якому лісі. Перенесення цього образу на людських персонажів підкреслює фізичну перевагу Івана Сили, зокрема над баварським силачем Бієр-Мієром [1]. Показовими є сцени циркових виступів, де Іван носить людей, «посадивши карлика собі на долоню» [1, с. 98], а також бої з «найсильнішими людьми» різних країн, що завершуються його перемогою [1].

Абсурдність образу посилюється за допомогою вставлених конструкцій, іронічних ремарок та мовної гри, що досліджуються у працях В. Голуб як синтаксичний засіб маркування оповідацької позиції [3]. Символічною є сцена, у якій автомобіль з рекламною метою проїжджає по Івану [1, с. 169].

Отже, порівняльний аналіз народної казки «Покотигорошко» [8] та повісті О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» [1] дає змогу стверджувати, що образ героя-силача є наскрізним і надзвичайно стійким в українській традиції. Від фольклору до сучасної художньої біографії він твориться за спільними художніми законами: через гіперболу, нонсенс, комічні ситуації та абсурд як норму зображення.

Література

1.     Гаврош О. Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу: повість для дітей молодшого і середнього шкільного віку. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012. 191 с.

2.     Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Київ: Либідь, 2005. 488 с. 

3.     Голуб В. Ю. Вставлені компоненти як синтаксичний засіб маркування кута зору оповідача в пригодницьких творах О. Гавроша для дітей і юнацтва. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. 2023. № 61. Т. 1. С. 49–52. Режим доступу: https://doi.org/10.32782/2409-1154.2023.61.12

4.     Дядюх-Богатько Н. Мілітарна культура та зброя в українській народній казці (на прикладі казки «Котигорошко»). Публікації круглого столу «Феномен казки у пізнавально-виховному процесі суспільства». Матеріали Міжнародного благодійного фестивалю казок KAZKOVYY KARNAVAL.  С. 35–37. Режим доступу:

http://library.artcenter.org.ua/id/eprint/30/1/dyadyuh_bohatko_kk_08.pdf 

5.     Качак Тетяна. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку XXI століття. Київ: Академвидав, 2018. 320 с.

6.     Кизилова В. В. Художня специфіка української прози для дітей та юнацтва другої половини ХХ століття. Луганськ: Вид-во ДЗ ЛНУ імені Тараса Шевченка, 2013.

7.     Руснак І. Є. Український фольклор. К.: ВЦ «Академія», 2012. 304 с.

8.     Українські народні казки. Упоряд. М.І.Преварська. К.: Велес, 2006. 64 с.