Єрмолова Анастасія ХУДОЖНЯ ВЕРСІЯ ОБРАЗУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОМАНІ А. І С. КЛІМОВИХ «МОЯ БОЖЕВІЛЬНА»

 

Єрмолова А. А.
студентка 2 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

ХУДОЖНЯ ВЕРСІЯ ОБРАЗУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

В РОМАНІ А. І С. КЛІМОВИХ «МОЯ БОЖЕВІЛЬНА»

 

Проблема художнього осмислення творчої особистості посідає важливе місце в сучасному літературознавстві, оскільки дозволяє поєднати психологічний, історичний та культурний виміри аналізу художнього тексту. В українській прозі ХХ–ХХІ століть образ митця дедалі частіше постає як фігура внутрішнього конфлікту, маргінального існування й екзистенційної напруги. У цьому контексті роман Андрія та Світлани Клімових «Моя божевільна» репрезентує складну художню модель творчої особистості, сформовану на перетині альтернативної історії, психологічного наративу та культурної пам’яті.

У наукових працях роман аналізувався переважно з позицій жанрової специфіки та урбаністичного хронотопу. В. Орманжи [2] розглядає Харків 1930-х років як травматичний простір, що формує психологічний фон роману. І. Перекрест [3] наголошує на поліфонічності жанрової структури твору та поєднанні альтернативноісторичних, містичних і постапокаліптичних елементів. Водночас художня версія творчої особистості, зокрема образ Петра Хорунжого, потребує окремого осмислення як складний психологічний і символічний конструкт.

Художня природа образу Петра Хорунжого базується на алюзії до особистості Миколи Хвильового. При цьому автори принципово уникають прямого біографізму, вибудовуючи узагальнену модель митця доби історичного зламу. Автори не прагнуть портретної схожості персонажа з Хвильовим, вони пропонують художню рецепцію митця, буття якого визначається розривом між запитом на духовну свободу та вимогами системи, що обмежує особистість.

Ідейна близькість Хорунжого до Хвильового виявляється насамперед у розумінні творчості як морального обов’язку. Герой роману не сприймає письмо як ремесло чи естетичну гру; слово для нього є формою відповідальності перед часом. У цьому контексті показовою є репліка персонажа: «Коли мовчу – зраджую, коли пишу – ризикую всім» [1, с. 91]. Така позиція перегукується з ідейною програмою Хвильового, зорієнтованою на духовний опір та етичну безкомпромісність.

Психологічний портрет Петра Хорунжого вибудовується на основі загостреної саморефлексії, що є однією з ключових рис алюзійного зв’язку з Хвильовим. Свідомість героя фрагментована, наповнена сумнівами, різкими переходами від емоційного піднесення до внутрішнього надлому. У романі це передано через внутрішні монологи, зокрема у визнанні: «Я весь складаюся з уламків – думок, страхів, спогадів, які не хочуть ставати цілим» [1, с. 108]. Така фрагментарність мислення відтворює психологію митця, травмованого тоталітарною дійсністю.

Особливого значення в зіставленні з Миколою Хвильовим набуває мотив екзистенційного вибору. Хорунжий постійно перебуває перед дилемою: прийняти правила системи або залишитися вірним собі, навіть ціною самознищення. Його світоглядна позиція сформульована у твердженні: «Компроміс – це не угода, це повільна смерть» [1, с. 134], що закладає глибинне усвідомлення неможливості співіснування творчої свободи з ідеологічним насильством.

Мотив самогубства Хвильового, у романі Клімових подано не як приватний акт, а як символічний жест спротиву, який дає підстави для зіставлення персонажа з митцем. Перед смертю Хорунжий формулює власне бачення трагедії митця: «Я не йду – мене виштовхує світ, у якому для живого слова більше немає місця» [1, с. 156]. Цей епізод підкреслює ідейну спорідненість героя з реальним письменником, доля якого стала символом зламаного покоління.

Водночас художня модель Хорунжого виходить за межі історичної паралелі, оскільки герой зберігає наративну присутність і після смерті. Він постає голосом пам’яті, що фіксує подальші події й осмислює їх у позачасовому вимірі: «Смерть не зробила мене мовчазним – вона лише забрала тіло» [1, с. 201]. Такий прийом увиразнює ідею незнищенності творчої свідомості та спадковості духовного досвіду.

Образ Петра Хорунжого функціонує також як образ митця-свідка, здатного побачити приховану суть епохи. Його роздуми спрямовані на викриття механізмів страху та насильства, що лежать в основі тоталітарного мислення: «Вони бояться не людей – вони бояться сенсу» [1, с. 223]. У цій репліці сконцентровано уявлення про слово як загрозу для репресивної системи.

Отже, образ Петра Хорунжого постає як художньо трансформована алюзія на Миколу Хвильового, у якій поєднано психологічну напруженість, екзистенційний максималізм і символічне осмислення ролі митця в умовах історичної катастрофи. Через цей образ автори роману «Моя божевільна» утверджують ідею творчості як форми духовного спротиву та способу збереження національної пам’яті.

Література

1.       Клімов А., Клімова С. Моя божевільна : роман. Харків : Фабула, 2016. 258 с.

2.  Орманжи В. Є. Харків 1930–х років як травмопростір. Вісник Запорізького національного університету. Серія : Філологічні науки. 2022. Вип. 3. С. 224–227.

3. Перекрест І. В. Жанрові особливості роману А. та С. Клімових «Моя божевільна». Українська література в просторі культури і цивілізації : збірник  наукових праць студентів, аспірантів і молодих вчених.  Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2022. С. 156–159.