Бланк Софія «ВАМ ТАКЕ Й НЕ СНИЛОСЯ!»: КАРНАВАЛЬНІСТЬ І ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ М. БІЛОКОПИТОВА

 

Бланк С. І.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

 

«ВАМ ТАКЕ Й НЕ СНИЛОСЯ!»: КАРНАВАЛЬНІСТЬ І ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ М. БІЛОКОПИТОВА

 

М. Білокопитов – український поет-сатирик, журналіст і критик, лауреат літературних премій імені С. Руданського та Остапа Вишні.

Його творчість мало досліджена: О. Стадніченко писала про художній світ письменника та його жанрову палітру, К. Мартиненко та Н. Ігнатова – про індивідуально-авторські неологізми в його творах і їхні оцінно-експресивні функції, Н. Зубець проаналізувала авторські алюзії у збірці «Вам таке й не снилося!», простежила інтертекстуальні зв’язки. Отже, саме це й зумовлює актуальність нашої розвідки.

Мета дослідження – охарактеризувати специфіку оніричного прийому та карнавальності у формуванні сатиричного й філософського змісту поеми «Вам таке й не снилося!» М. Білокопитова.

Оніричний прийом у сучасній літературі розглядається як спосіб організації твору, коли смисл твору розгортається через мотив сну та побудовану на ньому композицію. Сновидіння – це регулярні образні переживання під час сну, які в символічній формі відображають установки людини й спираються на її життєвий досвід. Онірична література – це тип письма, де сон не є випадковим епізодом, а чинником смислотворення та композиційного розвитку [4, с. 153]. Художній сон виконує роль прихованого повідомлення: спрямовує до прочитання підтексту, уточнює ідейні акценти твору. Цим оніричний прийом особливо продуктивний у сатирі, бо уможливлює розкривати суспільно гострі теми через умовну, гротескно деформовану, але впізнавану картину реальності.

«Вам таке й не снилося!» М. Білокопитова є прикладом такого використання сну. Заголовок – «Вам таке й не снилося!», «Сонні серіали» – передбачає оніричну організацію твору. Епіграф із поеми Т. Шевченка актуалізує його викривальний пафос і налаштовує на форму сатиричного вислову, що зберігає умовність і орієнтує на конкретні соціальні реалії [3, с. 3–4]. У такій перспективі оніричність виконує подвійну роль: з одного боку, організує цикл як послідовність «нічних марень» оповідача, з іншого – створює дистанцію, що дає змогу жорстко оцінювати політичні явища й психологічні стани суспільства.

У критичній рецепції трапляється трактування «сну» як жанру, однак доречно говорити про сон як про художній прийом і композиційний принцип. Оніричність не функціонує як самодостатній жанровий канон, а організовує цикл, забезпечує переходи між сценами, формує логіку асоціативного руху й дозволяє поєднати сатиру з ліричними та філософськими фрагментами. Саме ця онірична умовність і сценічність оповіді створює підґрунтя для карнавальних інверсій, зокрема для рольових зміщень і гротескового зниження. Т. Гундоровою окреслюється концепт маскараду як «організована форма карнавалу». У центрі цієї моделі – маска та рольова гра: маска водночас відкриває та приховує, а зміна ролей і статусів підсилює сатиричний ефект. Це пояснює, чому умовність і гротеск не усувають упізнаваності зображених соціальних ситуацій [2, c. 396].

Політичні реалії у «сонних серіалах» показано через гротескні сцени: влада та її символи навмисно «знижуються» й виглядають карикатурно. Уже в першому «сні» трибуна й «правління» подані як простір інтриг, а «конверт» прямо натякає на корупцію: «Я – в правлінні! / Ось трибуна – центр усіх інтриг / І рука, мов на святім пергаменті – / На КОНВЕРТІ, як на Книзі Книг» [1, с. 10]. Слово «КОНВЕРТ» тут стає головною деталлю епізоду, бо саме воно задає моральну оцінку ситуації без додаткових пояснень. У подальших снах з’являються натяки на російську агресію та імперські уявлення, перенесені в сьогодення: «Московський гість, царь він чи раб…» [1, с. 8]. У цих фрагментах автор висміює не тільки окремих осіб, а саму логіку імперського мислення – звичку до сили, зневаги й претензії на «вищість».

У постколоніальній перспективі цей ефект можна описати через модель карнавального перевдягання як форми гібридизації, коли символи та мовні коди домінантного центру вводяться в периферійний дискурс і зазнають деформації. Т. Гундорова пише, що імперський маскарад продукує гібридні форми колоніальності. Показовим є зв’язок такого маскараду з мовною деформацією та культурним зсувом під тиском домінантного коду [2, c. 400]. Отже, розмовність і суржик у поемі М. Білокопитова трактуємо як маркер конфліктної наявності різних мовних режимів у сучасному політичному мовленні.

Але твір не зводиться лише до сатири на «велику політику». Через оніричні епізоди у поемі демонструється війна, зрада й відчуття морального виснаження як частина щоденного досвіду, що впливає на суспільство. Воєнна тема різко звучить у «П’ятому сні», де автор ставить питання про відповідальних за трагедію і дію пропаганди: «На Донбасі – кров і смерть, / Все зруйновано ущерть… / Хто на мирний люд обрушив / Цю злочинну круговерть / Та іще й загадив душі, / Пробрехав повітря й твердь?» [1, с. 15]. Сон не робить трагедію «легшою» для сприйняття, а навпаки загострює її, поєднуючи руйнування фізичне («кров і смерть», «зруйновано ущерть») і духовне («загадив душі»). Тому війна постає не як подія, а як моральна проблема й простір відповідальності.

Кінопоетичний характер твору посилює ефект політичної впізнаваності, бо поему вибудувано як низку швидко змінюваних картин, що нагадують послідовність «кадрів». Монтажність композиції, епізодичність, раптові переходи від комічного до трагічного створюють відчуття хроніки, у якій політична реальність постає абсурдною й документально впізнаваною. Саме тому сатиричне враження досягається не декларативними оцінками, а способом подання матеріалу: автор ніби змушує читача «бачити» політичні явища у вигляді гротескних сцен, що знімає офіційний пафос і виявляє приховані механізми соціального життя. Основною є також метафора режисури: «Аж там – вгорі, / Хтось в ролі режисера… / Я ж в статусі новітнього Гомера / Творю натхненно свій останній сон» [1, с. 54]. Світова катастрофа осмислюється як зрежисована вистава, а оповідач – як поет-оператор, що створює власну «епічну хроніку».

Гумористичні засоби у сатиричній поемі М. Білокопитова є способом осмислення сучасної дійсності, а не лише прикрасами для сюжету. Одним із провідних гумористичних засобів є активне використання розмовної, просторічної лексики, іноді навіть суржику, що створює ефект різкого зниження пафосу. Показовим є такий епізод: «Продавець, спіть твою в печьонку! / Наливай скорєє, ведь горіт!» [1, с. 6]. Комізм створюється поєднанням агресивної буденної інтонації з умовно «офіційним» простором («Красна площа», «трибуна»), що підсилює примітивізацію людських потреб і втрату етичних орієнтирів.

Авторські неологізми й деформовані власні назви перетворюють публічних осіб і іхні посади на сатиричні прізвиська: «московизничий мент», «антистрес-опудало-биття», «іхтамнетні москалі», «Повалійша Тая». Подібна стратегія особливо помітна в гротескному зображенні політичних фігур, які втрачають символічну вагу й постають об’єктами народного сміху: «Назбирав непотребу довруж / Й зміцатував огиду у подобі / Депутатів, мерів і чинуш» [3, с. 39]. Офіційні статуси перетворені на мішені для ударів, що переводить політичну владу в площину символічної помсти. Гумор у поемі вибудовується на гіперболі, зміні точки зору та анекдотичності ситуацій, що забезпечує ефект життєвості.

Отже, «Вам таке й не снилося!» демонструє продуктивність оніричного письма для сучасної української політичної сатири. Форма сну забезпечує композиційну цілісність твору, поєднує алюзійність і конкретику, надає можливість викривати корупцію, імперські наративи та наслідки війни через гротескні образи й символічні деталі. Поєднання сміхового та трагічного тонів формує цілісний образ епохи, у якій суспільні травми відчуваються і в зовнішніх подіях, і в деформації моральної свідомості.

Література

1.             Білокопитов М. Вам таке й не снилося! Запоріжжя : Дніпровський металург, 2018. 100 с.

2.             Гундорова Т. Колоніяльність як перевдягання : «малоросійський маскарад» Івана Котляревського. Harvard Ukrainian Studies. 2011-2014. Vol. 32/33, pt. 1 : Жнива : Essays Presented in Honor of George G. Grabowicz on His Seventieth Birthday. P. 395-414.

3.             Зубець Н. Авторські алюзії у збірці Миколи Білокопитова «Вам таке й не снилося!». Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. пр. Філологічні науки. 2019. № 2. С. 77–82.

4.             Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / Авт.-укл. Ю. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. С. 153.