Дорошенко Катерина ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ КІНЕМАТОГРАФІЧНИХ ПРИЙОМІВ У СЕРІАЛІ «І БУДУТЬ ЛЮДИ» ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ А. ДІМАРОВА

 

Дорошенко К. І.

магістрантка 1 курсу

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Наук. кер.: Кирилюк С. Д., к. філол. н., доцент

 

ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ КІНЕМАТОГРАФІЧНИХ ПРИЙОМІВ

У СЕРІАЛІ «І БУДУТЬ ЛЮДИ» ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ АНАТОЛІЯ ДІМАРОВА

 

Література як мистецтво слова перебуває в постійному синтезі з кіно, архітектурою, скульптурою, живописом, театром та іншими формами художньої творчості. У сучасному літературознавчому дискурсі цей взаємозв’язок реалізується через поняття інтермедіальності, що виникло ще в період античності, проте набуло нового осмислення лише наприкінці ХХ ст. Т. Гундорова зазначає: «Теорія інтермедіальності передбачає синхронний і діахронний аналіз диференціації та синтезу (фузії) мистецтв – колізії, яка триває в історії мистецтв, починаючи з часів Ренесансу і до сьогодні» [1, с. 60].

Одним із найвиразніших видів мистецтва, що може базуватися на літературних творах, постає кінематограф. До проблеми їхньої взаємоповʼязаності зверталися Т. Гундорова, Г. Клочек, Т. Кохан, В. Фесенко, Д. Наливайко, Н. Нікоряк та ін. Варті уваги й проєкти учасниць «Платформи інтермедіальних досліджень» (С. Варецька, С. Маценка, Я. Тарасюк). Завдяки їхнім працям можемо простежити, як література набуває нових форм в екранній культурі.

В українському кінематографі перші екранізації були зорієнтовані на класичні українські твори XIX ст. Увага до цього літературного пласту не втрачає актуальності донині («Захар Беркут» (2019) за однойменною повістю І. Франка, «Спіймати Кайдаша» (2020) за повістю І. Нечуя-Левицького, «Мавка. Лісова пісня» (2022) за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» та ін.).

На основі сучасних творів української літератури також маємо зняті фільми та серіали: «Іван Сила» (2013) за однойменною повістю О. Гавроша, «Століття Якова» (2016) за романом В. Лиса, «Червоний. За лінією фронту» (2017) за твором А. Кокотюхи, «Сторожова застава» (2017) за романом В. Рутківського, «Дике поле» (2018) за мотивами книги С. Жадана, «Чорний ворон» (2019) за романом В. Шкляра, «Віддана» (2020 р.) за книгою С. Андрухович «Фелікс Австрія», «Кава з Кардамоном» (2021) – адаптація тексту Н. Гурницької, «Я і Фелікс» (2022) за мотивами твору А. Чеха.

Особливої уваги заслуговує екранізація роману А. Дімарова «І будуть люди» (2020). Саме вона обрана за об’єкт нашого дослідження. Розповідь про життя людей початку ХХ ст. залишається актуальною до сьогодні, особливо крізь призму воєнно-політичних подій в Україні. Над створенням однойменного серіалу працювали П. Потатуєв (режисер), А. Непиталюк (режисер-постановник), Т. Аврамчук (оператор), В. Переверзєв (монтажер). Знімальна група намагалася якнайточніше відтворити естетику доби через підбір локацій (Національний музей народного побуту та архітектури в м. Пирогів, Переяславський етнографічний музей), автентичність одягу й формат зйомки «по-старому» (без сучасної динаміки). Проте через так звану «штучність» і одноманітність показу кадрових планів стрічку критикують драматурги.

І якщо про роман «І будуть люди» написано чимало наукових праць (Т. Гросевич, Я. Зуєнко, М. Корецька, І. Набитович, М. Наєнко, В. Ніколаєнко, І. Павлюк, О. Томчук та ін.), то про серіал маємо менше відгуків (А. Кокотюха, В. Шкляр, Л. Брюховецька, О. Вергеліс, Б. Панкрухін). Варто відзначити, що в контексті інтермедіальних явищ серіал залишається недосліджений. Тож мета нашої роботи полягає у зʼясуванні специфіки інтермедіальної трансформації роману в серіал. Ставимо перед собою завдання простежити, які з прийомів кінематографу використовуються в екранізації літературного твору, а також спробуємо дослідити роль монтажу як одного з ключових засобів кінематографічної виразності.

На відміну від художнього тексту, екранізація замінює описи та пояснення автора. Замість них використовуються певні кінематографічні прийоми, які покликані зосереджувати на собі увагу глядача (наприклад, план, ракурс, рух камери тощо). Для того щоб екранізувати літературний твір, у кінематографічній версії застосовуються такі прийоми, як кадр і монтаж. У літературі кадром можемо вважати речення, що має завершену думку. Кадр у кіно має інше значення, а саме – «рухома чи статична фіксація події» [2, с. 216]. Він складається з візуального наповнення: окремих людей чи груп осіб у статичному положенні або русі; тиші чи набору певних звуків. На думку режисерки та сценаристки М. Кондратьєвої, це називається «внутрішньокадровою драматургією».  Кадр має дві характеристики: 1) якщо мова йде про довжину кадру, то він статичний або динамічний; 2) якщо мова йде про композицію кадру, то в більшості випадків говорять про якийсь окремий кадр. Ще одним важливим прийомом вважаємо монтаж, який, на думку дослідниці, постає як «завершуючий виробництво фільму творчий та технологічний процес, під час якого найкращі кадри поєднуються у цілісну композицію» [2, с. 217]. Кадри повинні бути взаємопов’язані за змістом, але й водночас бути різноплановими, щоб мати органічний вигляд під час монтажної склейки.

Наведені прийоми кінематографу відрізняються один від одного як за призначенням, так і за типами, функціями. Проте під час роботи над фільмом жоден з них не може бути залишений поза увагою.

Для того щоб реципієнт зміг сприймати події виразніше, використовуються різні види та прийоми монтажу: послідовний монтаж, паралельний монтаж, перехресний монтаж; монтаж рухомих кадрів, наплив камери та ін. Головними в цьому процесі розробки є кадри, тобто зображення подій вже у візуальному форматі. Творці фільму можуть вдаватися до різних технік показу цих кадрів: загальний план, середній план, крупний план, деталь, панорамування, калейдоскопічна зміна кадрів, стоп-кадр, насиченість кадру і т. ін.

У кінематографі також використовуються засоби художньої виразності та способи кіномови. З-поміж перших В. Фесенко виокремлює такі: еліпси, організацію переходів від плану до плану, звук, монтаж, оповідь в оповіді, кінопростір та кіночас. Еліпс (пропуск) замінює візуальне зображення; перехід планів супроводжується музикою, в сама музика створює атмосферу в кадрі, підкреслює візуальні ефекти. Монтаж допомагає логічно впорядкувати відзняті події. Авторка виділяє такі типи монтажу: ритмічний, який прагне зберегти увагу глядача протягом усього фільму; план-флеш, який створює враження динамічної напруги, пластичного ритму; ідеологічний монтаж, який поєднує час і простір та причину з наслідками; наративний монтаж виконує функцію об’єднання [3, с. 369]. Вона полягає в тому, щоб відкинути зайве, «відрізати» паузи, невдалі дублі та «склеїти» потрібні частини фільму та епізоди між собою. Водночас монтаж має здатність впливати на глядача так, ніби дія відбувається реально та послідовно.

У серіалі «І будуть люди» спостерігаємо внутрішньокадрову статику, що не заважає «зануренню» в естетику історичної епохи. Динаміка досягається саме завдяки зміні кадрових планів і великої кількості монтажних склейок, а не руху в кадрі. Кадри мають змістовий зв’язок, завдяки чому органічно поєднуються між собою.

Під час монтажу  використані такі техніки показу кадрів: панорамування (зазвичай для показу пейзажів), загальний і середній план (найчастіше під час активних дій і діалогів між героями). Крупним планом оператори намагалися передати щирі емоції героїв (здивування, переляк) та фокусувалися на деталях і важливих об’єктах. Вид монтажу тут переважно послідовний, а з-поміж прийомів монтажу застосовується наплив камери й травелінг – зйомка в русі (наприклад, під час напруженого моменту чи розмови двох персонажів). Використовується також ретроспектива (лат. – погляд назад). На відміну від фільму, де вона відтворюється повільно та з відмінною від звичайних кадрів кольорокорекцією – в сірих, дещо затемнених тонах, у романі А. Дімаров вдається до різкого переходу від одного епізоду до іншого. Це створює ефект «літературного монтажу» та додає рис кінематографізму.

Будь-які спецефекти відсутні в кіноверсії, оскільки всі кадри зняті наживо. Розробники фільму прагнули до реалістичності подій, при цьому навіть довелося спалити одну з хат (за сюжетом, хату Свирида Івасюти). Тож потреба в компʼютерній графіці відпала.

Отже, екранізація роману «І будуть люди» постає яскравим прикладом інтермедіального явища. Завдяки використанню різнопланових кадрів, кольорокорекції та традиційним прийомам монтажу, кінематографістам вдалося відтворити специфіку художнього тексту в серіалі, зберегти історичну достовірність та змусити глядача відчути дух минулого століття.

Література

1.     Гундорова Т. Три «Лаоокони»: теорія інтермедій від Лесінга до авангарду. Література на полі медій : зб. наук. пр. відділу теорії літератури та компаративістики ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2018. С. 51–95.

2.     Кондратьєва М. Основи кіномонтажу як одного із головних засобів кінорежисури. Сучасне мистецтво. 2009. Вип. 6. С. 215–218.

3.     Фесенко В. І. Література і живопис: інтермедіальний дискурс : навч. посібник. Київ : Вид. центр КНЛУ, 2014. 398 с.