Шкурдода Дарина СИМВОЛІКА ОБРАЗУ ХАТИ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПАРЕМІОГРАФІЇ

 

Шкурдода Д. Ю.
учениця 9-А класу
КУ Сумська спеціалізована школа І–ІІІ ступенів № 25
Наук. кер. – Кириленко Н. І., к. філол. н., доцент

 

СИМВОЛІКА ОБРАЗУ ХАТИ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПАРЕМІОГРАФІЇ

 

Українська народна культура сформувала цілісну систему символів, що відображають світоглядні уявлення, життєві цінності та ментальні особливості народу. Одним із найстійкіших і найглибших за семантикою є образ хати, який посідає особливе місце в українській народній пареміографії. Хата у фольклорній традиції постає не лише як матеріальний об’єкт житла, а як багатозначний символ родини, рідного простору, соціального статусу, захищеності та духовного буття.

У сучасних умовах переосмислення культурної спадщини звернення до символіки хати дозволяє глибше зрозуміти базові екзистенційні орієнтири українців, їхнє уявлення про «своє» і «чуже», про дім як центр життєвого простору та моральної відповідальності.

Метою дослідження є виявлення особливостей символізації образу хати в українській народній пареміографії та з’ясування її ролі в системі національної міфопоетики.

 Данилюк А. зазначає, що в традиціях української хати ми бачимо безмежний прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку. Народне житло було цікаве й оригінальне не тільки за формою, але й внутрішнім змістом. Кожна річ, предмет у ньому, крім свого практичного значення, мав ще й свій духовний образ. Завдяки цьому хата для селянина ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю [1].

В українських пареміях хата насамперед постає як захищений простір, протиставлений зовнішньому, потенційно небезпечному світові. У пареміях чітко простежується опозиція «своє – чуже», де своя хата асоціюється з правдою, волею, силою та внутрішньою гармонією, тоді як чужа – із приниженням, нестабільністю та життєвими випробуваннями: «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха» [3, с. 110]; «Чия хата, того й правда» [3,  с. 214]; «Дома і стіни помагають» [3, 48]. Саме тому у фольклорі чітко артикулюється ідея необхідності власного житла як умови повноцінного життя.

Важливим є трактування хати як осередку родинного життя. У прислів’ях і приказках хата нерозривно пов’язана з родиною, господарством, взаєминами між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми. Хата осмислюється як живий простір, що «радіє» або «плаче» залежно від наявності господаря й господині, порядку та злагоди. Особлива роль у збереженні домашнього вогнища традиційно відводиться жінці, що також відбито у фольклорних формулах: «Без господині хата плаче» [3, с. 59];«Без господині хаті – що день без сонця» [3 ,с. 56].

Окрему групу становлять паремії, у яких хата символізує соціальний і матеріальний стан людини. Образи порожньої, холодної або занедбаної хати вказують на злидні, нестатки й життєву скруту. Водночас іронічні або повчальні прислів’я засуджують показний добробут без внутрішнього змісту, наголошуючи на пріоритеті праці та господарювання: «Хату зробити – не стільчик збити» [3, с. 340]; «Хто багато спить, тому дома не нажить» [3, 245]; «Лінивий у своїй хаті змокне» [23, с. 88] тощо.

У народній пареміографії хата також набуває сакрального значення. Вона осмислюється як святиня, де діють особливі норми поведінки, а гостя сприймають як Божого посланця: «Гість у хату – Бог у хату» [1, 68], інакше «Гість у дім, Бог з ним» [1, 93]. Уявлення про «чисту» і «нечисту» хату, магічні дії під час будівництва оселі, символіка порога й покуття свідчать про глибоке міфологічне підґрунтя образу.

Концепт хата має значно багатше етнокультурне наповнення, ніж концепт дім. Якщо дім у пареміях здебільшого виступає нейтральною назвою житла, то хата функціонує як національно маркований символ, пов’язаний із селянською культурою, родинними традиціями та українською історичною пам’яттю. Звідси розуміння того, що саме хата становить етносимволічне ядро.

Для українця хата є не просто місцем проживання чи побутовим простором, а сакральним осередком буття, центром його Всесвіту, початком і завершенням життєвого простору, своєрідним alter ego людини. Саме в межах хати формується екзистенційний досвід особистості, закорінений у родинній пам’яті, традиції, моральних цінностях і національній ідентичності.

Отже, образ хати в українській народній пареміографії є багатофункціональним етнокультурним символом, який відображає базові уявлення українців про світ, людину та її місце в ньому. Хата постає як простір життя, моралі, пам’яті й національної самосвідомості, а її символіка залишається актуальною і в сучасному культурному контексті.

Література

1.   Данилюк А. Українська хата / А. Данилюк.  Київ : Наукова думка, 1991. 112 с.

2.   Ковальчук О. Українське народознавство : Книга для вчителя / О. Ковальчук.  Харків : Освіта, 1994. 174 с.

3.   Українські прислів’я та приказки. Народна творчість / Упоряд. С. Мишанич, М. Пазяк. Київ : Дніпро, 1984. 390 с.