Виспянський Василь ПОШУК ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ В ОПОВІДАННЯХ Г. ДЖЕЙМСА

 

Виспянський В. В.

магістрант 1 курсу

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка

Наук. кер.: Сирко І. М., к. філол. наук, доцент

 

ПОШУК ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ В ОПОВІДАННЯХ

Г. ДЖЕЙМСА 

Останнім часом у зарубіжному літературознавстві почали епізодично з’являтися дослідження, присвячені аналізові творчості Генрі Джеймса. У них розглядається творча манера автора в контексті традицій романтизму, вивчаються стилістичні особливості оповідань, простежується намагання письменника одночасно трансформувати і модернізувати їх, спираючись на традиції американського романтизму. Але на загал усі вчені сходяться на думці, що «художня цінність його творів полягає у розробленні різних форм оповіді й функцій оповідача» [1, с. 23].

Початок творчості Генрі Джеймса припадає на 60-ті роки ХIХ ст., коли молодий письменник почав публікувати невеликі оповідання в журналах. У них помітно, як він вчиться, аналізує і намагається не тільки наслідувати визнаних майстрів, але й визначити власний шлях у літературі. На цьому у монографії «Боротьба і книги. Деякі аспекти творчості Генрі Джеймса» наголошує Е. Стоун. Учений зауважує: «що б він не запозичив, коли справа доходить до самого процесу написання, він завжди залишався самим собою» [3, с. 69].

В оповіданнях раннього періоду («День днів», «Пейзажист», «Мадам де Мов», «Кохана М. Брізо» та ін.) відчутно, що письменника цікавить передусім внутрішній світ людини, її емоції. Він шукає найбільш адекватні шляхи відтворення цього світу. Свого часу Джеймс сказав про себе: «Я там, де емоції» [4, с. 92], і саме цей вислів є ключовим для розуміння його творчих експериментів, у світлі яких емоція – ключова категорія романтизму – знаходить нове освоєння.

Традиційно вважається, що письменницька кар’єра Генрі Джеймса почалася з невдалих романів «Родерік Хадсон», «Спостереження і захист», а також серії незначних оповідань, опублікованих в журналах, про які практично ніхто (в т.ч. й сам автор) не згадував. Цю ситуацію він прокоментував так: «Я вважаю, що жодне з моїх ранніх оповідань негідне повторної публікації, а якби я пішов на це, довелося б вносити до них багато змін» [4, с. 48]. Таке вимогливе ставлення автора до власних творів можна пояснити тим, що на етапі зрілої творчості художник уже чітко усвідомлював недоліки своїх ранніх оповідань.

Увагу читачів до оповідань Джеймса активізувало опубліковане у 1962–1964 рр. Л. Еделем 12-томне зібрання «The Complete Tales of Henry James». У загальній передмові Л. Едель підкреслює, як важко «узагальнити і привести до спільного знаменника вкрай індивідуалізований пейзаж, яким є мала проза Генрі Джеймса» [див. про це: 3, с. 10]. Відомо, що сам автор називав свої історії (tales) однією сім’єю «зі своїми порядками і членами, сім’єю зі своїм главою, спорідненими стосунками і кланами, і навіть бідними родичами, які відіграють у ній не останню роль» [4, с. 80]. Проте здійснене видання так і не привернуло уваги до творів письменника, а лише викликало нову хвилю інтерпретацій широко відомих оповідань («Візерунок на килимі», «Звір у джунглях» та ін.).

У ранніх творах Генрі Джеймса чітко простежуються характерні особливості тематики, оповідної техніки і стилю, які передбачають пізні художні відкриття письменника. Прикладом можуть слугувати уже згадані новели «Мадам де Мов» і «Мадонна майбутнього», в інтерпретаціях яких переважає прагнення простежити процес формування творчого методу автора, проте романоцентристський підхід до його творчості залишається головним.

Мала проза Генрі Джеймса досить неоднорідна. Це і белетристика з мелодраматичними сюжетами, написана у розрахунку на художні смаки пересічного читача, і виразні наслідування інших письменників. Скажімо у творах «Трагедія помилок», «Бенволіо» прочитується вплив Готорна. В оповіданні «Останній із роду Валері» – вплив прози П. Меріме. «Орендний договір з привидом» написаний в манері Е. По. Названі твори – свідчення того, як вже у ранніх роботах Джеймс експериментує, шукає своїх способів художнього висловлення думки й почуттів, однак відсутність досвіду спонукає його щоразу оглядатися на творчі системи попередників. Та навіть у цих літературних спробах вже присутні значні твори, які свідчать про непересічність письменницького таланту («Мадам де Мов», «Легка людина», «Пейзажист»).

Відомо, що Генрі Джеймс активно редагував свої твори, постійно вносив до них стилістичні і композиційні зміни, іноді навіть змінював назву (відома повість «Дейзі Міллер», наприклад, спочатку називалася «Дейзі Міллер: дослідження»). Перед повторною публікацією Джеймс вніс до оповідання стилістичні зміни. Оповідання «Легка людина» і «Бідний Річард були видані більш, ніж через десять років після їх першої публікації, і друга версія кардинально відрізняється від першої. У такому постійному процесі cамопереосмислення відбилася показова для тогочасної літератури ситуація, адже відомо, що Дж. Джойс і В. Вульф –корифеї модернізму – теж постійно удосконалювали й модернізували власні твори. Відтак, важливо враховувати, який саме варіант твору вивчається і як це пов’язано зі змінами художніх шукань автора, а також усвідомлювати, що сам письменник ніколи не вважав процес створення закінченим крапкою в кінці твору. 

Література

1.    Сачук В. Генрі Джеймс в контексті англійського роману 1880–1890 р.р. Київ : Либідь, 2009. 125 с.

2.    Яковлєва Л. Проблеми реалістичної поетики в літературно-критичних працях Генрі Джеймса // Поетика. Київ : Наукова думка, 1992. С. 101–115.

3.    Chatman S. The Style of Henry James. Oxford: Basil Blackwell, 1992. 135 p.

4.    James Н. Interviews, Recollections / Ed. by Norman P. L: Macmillan, 1994. 158 p.

5.    Rowe J. Theoretical Dimensions of Henry James. London : Methnen, 2005. 298 p.