Міщенко Софія, Горбач Наталія МОТИВ ВТРАЧЕНОГО ДИТИНСТВА В КНИЗІ О. КЕБО «САРАЄВО ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ»

 

Міщенко С. Ю.

студентка 3-го курсу

Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

 

МОТИВ ВТРАЧЕНОГО ДИТИНСТВА В КНИЗІ О. КЕБО
«САРАЄВО ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ»

За підрахунками книжкової оглядачки Ганни Скоріної, яка з 2014 року веде облік творів про російсько-українську війну, до повномасштабного вторгнення щороку з’являлося 120–130 нових видань, натомість за 2022 рік вийшло близько 150 творів на воєнну тематику [див.: 4] і далі ця кількість збільшується. Усього ж за час війни помітним є зростання кількості творів, написаних військовими та цивільними, які раніше не мали досвіду літературної роботи, – волонтерів, жителів окупованих територій, полонених, свідків розгортання російської агресії. Тема війни ввійшла і в дитячу літературу: якщо в попередні роки з’являлися щорічно по 3–4 видання, то в 2022 році – близько 20-ти. Всього ж за період цієї війни написано понад 1000 книг на військову тематику, які спроможні стати «інструментом рефлексії, автопсихотерапії і матерілом для подальшого дослідження історії війни» [1].

Інтерес, який на тлі повномасштабного вторгнення фіксується і до  художніх текстів про попередні війни, свідчить, що вони також «можуть служити певним зразком для вербалізації власних травм» [1]. Нерідко предметом такої уваги виступає Друга світова війна, при тому, що ближчі до нас у часі катаклізми на європейському континенті, зокрема, югославські війни, обходяться увагою вітчизняних читачів та дослідників. Причиною такого стану справ бачиться не лише включеність Другої світової у вітчизняну історію, на відміну від подій у колишній Югославії, але й нелінійність досвіду обох країн у 1990-х роках (передусім те, що початок державотворення в Україні був мирним, а тому війна на Балканах видавалася далекою і чужою) та складна політична і етнічна ситуації,  територіальні суперечності між країнами-учасницями Югославії (війною у період між 1991 і 2001 роками були охоплені п’ять з шести республік і одна з двох автономій).  За словами К. Калитко,  «нам зашкодило те, що ми нерівно, мало стежили за тим, що відбувалося в 90-ті роки в колишній Югославії. Тепер, коли нам так необхідно, щоб світ до нас пригледівся, коли ми здаємося йому далекими і неважливими, ми розуміємо, як болить така неуважність, як боліло їм. І це ще одне нагадування про те, що немає чужої трагедії, немає чужої історії – усе повторюване»  [5]. 

Подіям  боснійської війни 1992–1995 років між Сербією і Чорногорією з одного боку, Республікою Боснія і Герцеговина з другого та Хорватією з третього присвячена книга Озрена Кебо «Сараєво для початківців» (1996). У ній відображено досвід прожвання автора в столиці Боснії і Герцоговини місті Сараєво упродовж майже чотирирічної його облоги. 

Одним із провідних мотивів книги О. Кебо є мотив втраченого дитинства, аналіз якого становить мету нашого дослідження. За теоретичну основу дослідження взято розуміння мотиву як «стійкого формально-змістового компоненту художнього твору», «найпростішої неподіленої змістовної одиниці» [3, с. 78], що формує фабулу і сюжет твору.  

Письменникові вдається влучно передати те, як життя людини підпорядковується правилам війни. Смерть дітей стає невід’ємним складником повсякдення, вони гинуть від артилерійських обстрілів і куль снайпера, тому здавалося б звична картина скликання матерями дітей з вулиці в умовах війни стає «посмертною перекличкою», бо «щонайменше одне ім’я вже не відгукнеться» [2].

Дитячі смерті на вулицях Сараєва показані автором не як прикра випадковість, а як злочинна закономірність. Наприклад, в епізоді про хлопчика, котрого батько котив на візку вулицею міста: «Малий жвавий, веселий, вулиця віддзвонює його сміхом … Цій сценці до абсолютно сараєвської бракує тільки однієї деталі … Їй бракує снайпера; він з’явиться за півтори хвилини, коли батько із сином дійдуть до перехрестя, і без жодної емоції спустить курок…. Ще за якусь хвилину від усієї сценки залишається перекинута тачка й кров біля неї. Перш ніж устигне випасти новий сніг, цю кров лизатиме бездомний пекінес» [2].

Смерті дітей є найважчим випробуванням для оповідача. Вище наведений випадок вбивства хлопчика постане ще раз у книзі, коли йтиметься про неможливість повоєнного порозуміння людей із різними досвідами – тими, хто залишився в місті і тими, хто залишив його. «Страждання перших реальні, їх можна помацати. Їхній біль фізичний. Страждання біженців – зовсім інше … Те, у чому вони не хочуть зізнаватися, – їхні страждання несумірні із сараєвськими. І тому це зустріч двох різних світів» [2], – резюмує письменник. На позначення останніх у Сараєво з’явилося окреме слово – мізальдо (mizaldo), прочитане навпаки odlazim – «від’їжджаю». До цієї категорії потрапляє колись авторитетний для О. Кебо автор, що з-за кордону «ідейно осмислює облогу Сараєва, забезпечує їй алібі» [2], чим лише викликає роздратування.

Усі діти, які в Сараєво прошли через війну, є її жертвами. І для О. Кебо це привід вкотре нагадати про почуття відповідальності і провини дорослих, котрі не змогли вберегти їх від смерті чи каліцтв, як хлопчика на інвалідному візку, що спостерігає за грою своїх однолітків: «Пройти повз нього, не відчувши провини, майже неможливо. Кожен, хто має обидві ноги і не почувається винним поруч із ним, даремно провів у Сараєві час війни» [2].  

Автор показує багатоликість дитячої травми війни, котра спотворює тіла і душі найбільш вразливої категорії суспільства. Для О. Кебо жертвами війни є і ті діти, які, можливо, не мають тілесних травм. Прикладом тут є десятирічний хлопчик Діно, який через недоїдання виглядає семилітнім, але вже має сивину у волоссі і на запитання, чи всі в нього живі-здорові, відповідає: «Так, тільки мама померла, бабуся загинула, тата позавчора поранили в ногу, а сестра в лікарні, у неї жовтяниця» [2].

О. Кебо також демонструє, як нова реальність входить у дитячі ігри. Описуючи дітей, які бавляться «в геноцид», автор наголошує на переконливості їхньої гри, коли межа між реальністю і вигадкою стирається: «У геноциді це означає, що жорстокість, притаманна хлопчикам, має бути справжньою, щоби страждання, призначені дівчаткам, теж були справжніми. Нагору, до темної кімнати не долинають звуки, що їх видає чоловіча команда в грі, натомість дуже добре чути такий відчайдушний, такий справжній, такий моторошний крик дівчинки, яка благає: – Не треба, прошу вас! Не треба, будь ласка, не треба…» [2]. З одного боку, гра в війну допомагає дітям пережити стресові ситуації, сприйняти нові обставини життя, виплеснути накопичений гнів тощо. Проте понаднормова агресія в таких іграх може свідчити про відсутність почуття безпеки, невміння цінувати людське життя, брак внутрішніх ресурсів для знаходження точки опори.

 Мотив втраченого дитинства у книзі у книзі О. Кебо «Сараєво для початківців» є невід’мним складником дискурсу війни, яка нормалізує смерть і каліцтва, робить їх частиною буденного досвіду, викривляючи тим сами картину світобачення і світовідчуття дитини.

Література

1.  Горбач Н. Дискурс війнив книзі О. Кебо «Сараєво для початківців». Запорізькі філологічні читання : матеріали Всеукраїнської наукової конференції (11–12 листопада 2021 року) ; за ред. Н. Горбач, І. Павленко, О. Стадніченко, Р. Христіанінової. Львів–Торунь : Liha-Pres, 2023. C. 21–24.

2.  Кебо О. Сараєво для початківців. URL: https://moreknig.org/reader/360657/

3.  Літературознавча енциклопедія : у 2 т. ; ред Ю. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. 624 с.

4. Мимрук О. Воєнна література – тепер це і є укрсучліт https://chytomo.com/voienna-literatura-teper-tse-i-ie-ukrsuchlit/

5.  Яремчук О. Україна та Балкани. Чи є альтернатива мовчанню? https://day.kyiv.ua/article/ukrayintsi-chytayte/ukrayina-ta-balkany-chy-ye-alternatyva-movchannyu